Історія порятунку спадщини покійного директора Львівської національної галереї мистецтв Бориса Возницького все більше починає скидатися на банальну інтригу щодо бюджетної представницької посади. Розпочалося все зі скандалу довкола двох батальних полотен Мартіно Альтомонте. Тоді ж було створено робочу групу.
Відтак, силами працівників галереї та під тиском громадськості картини розмістили, як волів Борис Григорович, – в Олеському і Золочівському замках, а не у костелі у Жовкві, як хотіла польська сторона. Здавалося б, місія робочої групи виконана…
Але ні… Днями робоча група зібрала прес-конференцію. Її учасники повідомили дві важливі речі.Насамперед, на їхню думку, слід змінити структуру керування самою галереєю. Член групи, депутат Львівської обласної ради Ярослав Кравченко озвучив ідею створення дирекцій, які відатимуть різними питаннями життєдіяльності цієї державної структури. Друге, новим гендиректор галереї має стати донька Бориса Возницького – Лариса Разінкова. Остання, мовляв, дала згоду.
Свої пропозиції робоча група виклала в листі до Міністерства культури України та у телеграмі до Президента України Віктора Януковича.
Міністерство культури своєю чергою надіслало до галереї запит щодо трьох осіб: зав. відділом реставрації Лариси Разінкової, заступника директора з наукової роботи Володимира Пшика та головного хранителя фондів Ігоря Хомина.
Отак навколо вакансії директора Галереї мистецтв завирували справжні пристрасті. Здавалося б, посада, яка не передбачає сидіння в комфортному кабінеті з функцією перекладання паперів, не мала б викликати стільки ажіотажу. Однак, виявилось дуже багато зацікавлених осіб. От тільки чому?
З погляду здорового глузду, робоча група явно перебрала на себе надто багато повноважень. Картини Альтомонте від польського варіанту розміщення захищено. Кого і від чого ця група захищає тепер? Спадщину Возницького від держави, якій ця спадщина належить? Діло не зайве, особливо з огляду на те, що галерейні картини у нас зникають просто з будівлі Кабінету міністрів, але ця робоча група свої функції аж так далеко поки що не поширила. Натомість таке враження, що вона взялася «захищати» спадщину від людей, які вже не один десяток років разом із Борисом Григоровичем Возницьким цю спадщину і створювали, і рятували.
Ми поспілкувались із провідними спеціалістами галереї, завідувачами відділів. Вони обурені,адже їхньої думки з приводу кандидатури на посаду директора не спитали. Більше того, люди протестують проти висловлювань окремих членів групи, що Галерею мистецтв після смерті Бориса Григоровича хочуть розікрасти.
«Хто буде красти? Самі у себе? Ми ж усі матеріально відповідальні особи! Вони пишуть до Президента, пишуть до Міністра культури, лишень не звертаються до нас. Вони ігнорують думку колективу, який вже працює тридцять – сорок років, і як ніхто знає наміри та плани Бориса Возницького. Складається таке враження, що коли не стало директора, всі одразу почали виносити картини…, це принизливо для нас… Робоча група дала публічний ляпас усім працівникам музею, адже поставила під сумнів нашу чесність, порядність та компетентність», - обурюється провідний бібліотекар галереї Оксана Максименко.
Особливих заперечень проти кандидатури Лариси Разінкової, яку лобіює робоча група, працівники галереї не мають, але вони хочуть, щоб члени групи, які від імені інтелігенції Львівщини взяла на себе обов’язок щось від когось рятувати, прозоро і відкрито спільно з трудовим колективом галереї це кадрове питання обговорили.
При цьому галеристи стверджують, що свій вибір вони вже зробили – скерували в Міністерство культури листа з проханням призначити директором галереї Ігоря Хомина. Лист підписало понад 40 працівників галереї..
Вони також були дуже здивовані тим, що під час прес-конференції 18 липняодин із кандидатів на цю ж посаду Володимир Пшик заявив, що підписи збирали за ініціативою само ж Ігоря Хомина.
Як з’ясувалося, ця ініціатива належала працівникам галереї, що протягом тридцяти років працювали разом з Борисом Возницьким, а підписи збирала завідувач сектору фондів Львівської галереї мистецтв Наталія Філевич.
За її словами, співпрацівники підтримали Ігоря Хомина, бо він користується в галереї заслуженим авторитетом як людина компетентна та обізнана у музейних справах.
«Ми з такою пропозицією підійшли до нього, і він погодився. Ми так самовідкрито підходили до пані Лариси і до всіх працівників, які добровільно ставили свої підписи. Просто ми знаємо, що Ігор Хомин – це така ж віддана справі людина, як і Борис Григорович. Він працює без вихідних. Краще від нього фондів Галереї не знає ніхто. Окрім того, він вже 17 років є головою профспілкової організації, це так само вияв людської довіри. Борис Григоровичтакож довіряв йому, адже він подав кандидатуру Ігоря Хомина у кадровий резерв Мінкультури щодо посади директора Львівської галереї мистецтв», - розповіла Наталя Філевич і додала: «Коли звільнилася посада головного хранителя фондів у 2007 році, Борис Возницький запропонував її саме Ігорю Хомину, однак той відмовився, бо займався на той час науковою роботою. Борис Григорович цілий рік нікого не призначав, а потім знову запропонував цю ж посаду Ігорю Хомину».
За словами працівників галереї, донька Возницького Лариса Разінкова також спершу схвально сприйняла кандидатуру Ігоря Хомина. Вона навіть сказала, що очевидно підпише листа, але зазначила, що має добре все обдумати. А пізніше в Галереї довідались про її кандидування.
З приводу кандидування одразу трьох гідних претендентів розколу в колективі немає. Однак людей дивує те, що бачення колективу, який пліч-о-пліч працював з Борисом Возницьким, чомусь не збігається з позицією робочої групи.
Для працівників трудового колективу не прийнятним є той факт, що робоча група проводить кулуарні засідання, на які не запрошує їхніх представників. Так, у робочій групі є Пшик і Разінкова, однак вони ж зацікавлені особи. Натомість Ігоря Хомина чомусь ігнорують. Було б справедливо і чесно, вислухати думку безсторонніх людей.
Галеристи запевняють: йдеться не про кабінетну посаду. Директор галереї не може сидіти на кріслі та передоручати завдання заступникам. Це робота для мобільної людини, адже у Галереї є багато філій і ще більше проблем. Директора Галереї повинен бути з характером та мати дипломатичний хист. Це не тільки менеджер чи господарник, а в першу чергу мистецтвознавець високого ґатунку, що має досконало знати твори мистецтва, які є в фондах галереї. (Лише на вул. Стефаника є близько п’яти тисяч експонатів!).
Отож, чи почують у робочій групі голос трудового колективу галереї? Час покаже. Найцікавіше те, що, скориставшись браком єдиної позиції у галеристів і робочої групи,яка претендує роль виразника думки громадськості Львівщини, Мінкультури може призначити директором взагалі сторонню персону. Як відомо, називається прізвище редактора журналу «Ї» Тараса Возняка. Нещодавно за особистим проханням Міністра культури Тараса Возняка включили до складу групи, яка готує виставку скульптур Пінзеля, яка має бути показана у Луврі. Якщо так станеться, то міністерство вчинить за авторитарним принципом « я вам покажу, хто в дома хазяїн», адже і в галерї, і в робочій групі на Тараса Возняка – шокова реакція..
Що ж стосується зміни структури галереї, яку пропонує робоча група з введенням наглядової ради, то це слід трактувати як грубе втручання в роботу галереї, яка не підпорядковується органам місцевого самоврядування.
Річ ось у чому. Музей, як і будь яка державна установа, працює в правовому полі і керується статутом. Натомість група пропонує поміняти структуру галереї. На яких підставах і правах вони можуть це пропонувати? Статут музею затверджений Міністром культури, у ньому передбачено посади – генерального директора і завідуючого відділу. Бажання робочої групи в статуті музею не прописані.
Працівники галереї і гадки не мають, для чого створювати якусь наглядову раду, але припускають, що більшість учасників робочої групи, очевидно, виявлять бажання увійти до неї.
Музейники переконані, що така рада тільки перешкоджатиме праці галереї, адже її
ініціатори не мають уявлення про специфіку функціонування такого великого музею, як Львівська галерея мистецтв.
Понад те, в Україні чинне Положення про наглядову ради музеїв. Членів наглядової ради, згідно з цим документом, пропонує генеральний директор. Процедура така:генеральний директор звертається із пропозицією до міністра культури. Має бути письмова згода кожного із пропонованих кандидатів у наглядову раду. Після цього Міністр культури б’є чолом до Прем’єр-міністра, який і має право затвердити раду. Алеця рада має дуже обмежений вплив, який зовсім не стосується роботи музею. І ще один вбивчий аргумент – в жодному музеї України такої наглядової ради нема.
У Львівській галереї мистецтв дивуються, чому у робочій групі вважають, що вони знається ліпше на музейній справі ніж працівники музею. «Чому вони так активно взялися «рятувати» саме галерею, у Львові є дуже багато проблем і в інших музеях. Зрештою, коли вже така охота, то могли б зайнятися господарськими проблемами, яких в галереї та її філіях зовсім не бракує, та й приміщення самої Галереї вже давно потребують ремонту, а то тільки б посади ділили», – кажуть музейники.
Є ще один бік цієї історії, який можна було б назвати «Борімося за чистоту слововжитку!». Отож, учасники робочої групи у запалі боротьби зробила багато гучних заяв з приводу того, що культурній спадщині існує серйозна загроза. Однак фонди галереї, як завжди, посилено охороняють правоохоронці. Сторонній людині туди без дозволу керівництва не потрапити. Жодного експоната ніхто нікому без належних документів та дозволів не видасть. За всі експонати галереї відповідають матеріально-відповідальні особи. Кожна річ інвентаризована та занесена до картотеки. Згідно законодавству України в залежності від цінності експонату при його втраті відповідальні особи відшкодовують не номінальну його вартість, а вартість в кілька разів вищу.
Ігор Хомин в коментарі Гал-інфо був категоричний з приводу термінології, якою послуговуються учасники робочої групи: «Це група приватних осіб, які дозволяють вживати такі слова, як «розбазарювання спадщини Возницького». Це є державний музей! Я, як головний хранитель та зберігач фондів, просто обурений з таких слів. Що це означає? Хто розкрадає галерею? Галерея функціонує так, як і функціонувала , тут працює охорона. А виглядає так, що нас підозрюють у тому, що ми мало не виносимо картини. Але цікаво інше, що нікого із членів цієї робочої групи я не бачив жодного разу у музеї, ніхто з них не був у фондосховищах музею, вони не знають структури музею. Окрім Лариси Разінкової та Володимира Пшика там не має людей, які знають, як музей працює».
Консолідована думка працівників музею полягає в тому, що учасники робочої групи, діючи як приватне зібрання, беруться за справу, на якій зовсім не знаються.І при цьому не добираються слова, змальовуючи апокаліптичні картини, що мало б виправдати їхнє існування. Насправді ж галерея працює незалежно від того, чи призначений директор чи ні, і цей процес, на щастя, поза межами впливу приватних інтересів.
То для чого ж тоді створювати оту наглядову раду? Перше, що приходить в голову, це матеріальна зацікавленість. Але Галерея – це державна установа. Можна припустити, що члени наглядової ради матимуть можливість організацію виставок тих чи інших митців, якщо, скажімо, в Галереїне вважатимуть за доцільне проводити таку виставку. За радянських часів такою наглядової ради був обком партії, тоді секретар з ідеології визначав, які твори можна давати до виставки, а які ні.
Співголова робочої групи, голова комісії з питань культури, історико-культурної спадщини, духовного відродження та засобів масової інформації Львівської обласної ради Орест Шейка в коментарі Гал-інфо щодо статусу робочої групи запевнив, що це дорадчий орган і не більше. За його словами, він не був на минулому засіданні робочої групи, але вважає, що наглядова рада потрібна– для того, щоб «захистити спадщину Галереї мистецтв: «Свого часу все це передали у державну власність, адже якщо заклад має статус національного, то зарплата працівників є вища, однак з боку держави допомоги небагато. Всі твори мистецтва, які зібрані в Галереї є спадщиною українського народу і її потрібно берегти, кожен твір є унікальним і сприяє збільшенню відвідувачів у музеях».
Орест Шейка повідомив, що створення наглядової ради дасть можливість «стримувати упереджені кроки конкретних осіб, які думають, що тільки вони мають право вирішувати, хто керуватиме галереєю чи які пам’ятки культури де повинні зберігатися».
«Держава створила такі умови, щоб на верхньому рівні було зручно розподіляти та красти», - зазначив Орест Шейка.
Щодо призначення директора галереї, то він, знову ж таки, зауважив, що робоча група є консультативним органом і позиція її дорадча. Також він зазначив, що широкого зібрання з трудовим колективом галереї робоча група не проводила. І судячи з усього, проводити не буде.
«У робочій групі є люди, представники інтелігенції Львівщини, які постійно перебували в середовищі Бориса Возницького. Як на мене, то керівником повинна стати людина, яка працювала в Галереї і знає специфіку її роботи. Сьогодні є три реальні кандидатури – це Лариса Возницька, Ігор Хомин та Володимир Пшик», - сказав Орест Шейка.
Він також додав, що останнє слово має бути за Міністерством культури. Можливо, Міністерство для обговоренняцього питання запросить і представників робочої групи, і працівників галереї, і представників ЗМІ.
Активності робочої групи подивовані не лише працівники галереї. Ось що в коментарі Гал-інфо заначив директор Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького Ігор Кожан: «Вони позиціонують себе як громадська організація,. Звичайно, що вони можуть мати якісь свої наміри. Учасники групи послуговуються терміном «спадщина Возницького». Що таке спадщина? Спадщина є у кожної людини, але Галерея – це державна установа, тут ні про чию спадщину мова йти не може. Мені здається, що всі питання, які стосуються Галереї можна вирішити без зайвого популізму . Є держава, в державі є Закон про музейну справу. Треба просто дотримувати Закон. Для чого було створювати зайвий галас. Особисто у мене до рішень цієї робочої груп є дуже багато запитань…
Коли була у Львові музейна рада, всі чекали оголошення імені директора. Є воля Возницького, його бачення цієї людини. Він подав в резерв дві кандидатури - Ігоря Хомина і Володимира Пшика. Сам Возницький визначив, хто його може замінити і в колективі, наскільки я знаю, є своє бачення. Музей – це живий організм. Галерея – це великий музей і його специфіку треба знати, треба добре орієнтуватися у проблемах, а їх, повірте, не бракує. Це повинна бути людина, яка може і готова брати на себе величезну відповідальність і вирішувати всі складні питання. Робоча група повинна це розуміти. Хотілося б, щоб рішення яке приймуть у Міністерстві культури було для користі Галереї. Що ж стосується робочої групи, то цікаво чи готові ці люди нести відповідальність за свої вчинки? Чому вони не бралися допомагати їй раніше? Галерея є державна установа з місцевого бюджету вона не фінансується. Чим ця група може їй допомогти? Є закон – це в першу чергу», - сказав Ігор Кожан.
Анна Новик.
