Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Здоров'я

Ірина Микичак: Пацієнт обирає ту лікарню, де дбають про репутацію і комунікацію

#ВідвертаРозмова_з заступницею міністра охорони здоров’я України Іриною Микичак про те, як COVID-19 та пандемія вплинули на реформу медицини в Україні.
Фото: Гал-інфо

Пані Ірино, останній рік у нас минув під постійним тиском коронавірусу: вакцинація, карантин, нові штами… На що нам очікувати далі?

Вчені-вірусологи стверджують, що кожен живий організм, інфікований вірусами, які за певних умов можуть перетворитися в інфекційних агентів, які  викликають різноманітні захворювання у людей від банальної “застуди”  і до важких, а  часто летальних хворіб. Це може бути і кір, і деякі онкохвороби, а ще особливо небезпечні інфекційні хвороби. На жаль, постійно з’являються нові типи вірусів, їх мутації. Завдяки стрімкому розвитку  дослідницьких і діагностичних можливостей у провідних наукових лабораторіях  світу, то більше будемо знати про віруси, їх природу і властивості. А відтак про те, які хвороби і якими вірусами вони викликаються. Якщо говорити про коронавіруси, то вони відомі давно. Це велика родина вірусів. Деякі з них особливо небезпечні. Наприклад, SARS чи MERS, які вже викликали епідемії. Новий коронавірус - COVID-19 - це інфекційне захворювання, спричинене останнім виявленим коронавірусом (SARS-CoV-2) циркуляція якого у людській популяції була до грудня 2019 року невідомою. 

Зрозуміло, що за ці два роки COVID-19 вже є достатньо вивченим. А головне, що завдяки безпрецедентним інвестиціям та глобальному співробітництву вчені змогли розробити вакцини проти COVID-19 у рекордні строки, дотримуючись при цьому суворих стандартів, заснованих на принципах доказової медицини. Вона продукується кількома потужними  фармацевтичними компаніями. Ефективність цієї вакцини вже доведено життям. 

Ми усі, на жаль, стали свідками цієї жорстокої падемії, коли вірус ніби грає на виснаження світової цивілізації. Цей коронавірус є дуже вірулентним, тобто заразним, призводить до швидкого і масового поширення хвороби з такими важкими і комплексними ураженнями організму, що практично переважна більшість країн витрачають шалений людський і фінансовий ресурс на зміцнення медичних систем щоби вистояти у боротьбі з COVID19. 

Але ситуація така, що з’являються мутації цього вірусу, нові штами. Тому так виглядає, що нам, на жаль,  доведеться якийсь час жити і співіснувати з коронавірусом, як і з рештою мільйонів вірусів, які циркулюють в середовищі. Але якість нашого життя у великій мірі залежить від нас самих. Ми маємо дотримуватись правил інфекційної безпеки і шукати шляхи ослаблення вірусу. Єдиний поки дієвий шлях - це загальна вакцинація населення. 

Ось зараз світ, і Україну у тому числі, накрив “Омікрон”. І ми зараз ще навіть не на піку чергової хвилі пандемії. Це лише підйом. Найважчі тижні, а можливо місяці  ще попереду. Тому треба включити свій внутрішній самозахист і  зробити максимум для захисту від зустрічі з “Омікроном”. Цей штам трохи інший, але не менш небезпечний. 

Звикнути і жити з ним?

Знаєте, ми  люди до багатьох речей  з часом звикаємо. Не факт, що це добре. Але ми знаходимо шляхи і способи долати проблему.

Світ насправді ж не є стерильним. Зараз ми маємо прийняти певні правила життя і безумовно дотримуватися цих правил щоби не давати вірусу, у даній ситуації COVID19, забирати життя людей. 

Але так виглядає, що наше суспільство  все-таки часто ігнорує вимогами захисту від інфекції. Ця пандемії принесла величезні втрати і горе у дуже і дуже багато родин. Тому ніяк не можна легковажити. Варто пам’ятати і дбати про безпеку рідних, сусідів, співробітників…

Згадайте, як ми усі боялися, хвилювалися, очікували і вимагали вакцинації проти COVID19. Однак сьогодні, на жаль, значна частина населення скептично ставиться до вакцинації, і такі настрої не тільки в Україні. Попри те, що в Україні ми маємо зареєстровані більшість вакцин, які прекваліфіковані ВООЗ. Усім громадянам забезпечено доступ до вакцинації  у центрах і пунктах вакцинації, працюють мобільні вакцинальні бригади. Але все одно майже 50% населення ще не використало цю можливість захисту, а відповідно ми як держава на своїй території не можемо досягнути високого рівня колективного імунітету і зупинити поширення вірусу. 

Попри усю складність цих двох років у пандемії, ми сьогодні розуміємо, що коронавірус навчив нас дуже багатьом важливим речам. Перше - це взаємодія і координація усіх гілок влади, самоврядування, неурядових організацій, наукових інституцій, медіа на підтримку медичної галузі. 

Значну частину проблем і  викликів світовій та українській медичній спільноті вдалося подолати і перетворити на нові можливості медичної науки і практики. 

Зокрема, в Україні уся медична мережа включена у подолання пандемії. Величезне навантаження є на кожному рівні. Наше надбання - це випробувані пандемією самовіддані і кваліфіковані лікарі та медичний персонал. На первинній ланці  лікарі і медсестри сімейної медицини взяли на себе фактично основне навантаження у первинній діагностиці, координації маршруту пацієнтів та догоспітальному етапі лікування. Особливо важко сімейним лікарям зараз, у цій хвилі пандемії. 

Пікові навантаження, яких ніколи не мала, витримує національна служба екстреної медичної допомоги. До 50 тисяч викликів щодоби. І це  при доволі складних погодних умовах. 

Зараз по усій Україні функціонує повноцінна мережа інтенсивної терапії, якої ми не мали ніколи дотепер. Лікарні створили потужний резерв лікарняних ліжок, забезпечених безперебійним постачанням кисню. Наші медики у сотнях лікарень опанували протокол лікування коронавірусної хвороби та методики тривалої респіраторної підтримки. Ми маємо  тисячі апаратів штучної вентиляції легень різних типів і модифікацій, включно з найсучаснішими інтелектуальними. Надійно працюють кисневі магістралі, які транспортують життєдайний кисень уже не з балонів, а з багатотонних бочок. МОЗ України переходить на забезпечення лікарень кисневими станціями з автономним виробництвом медичного кисню.

Серйозним уроком, який звісно підготував коронавірус, - це відлагодження системи інфекційного контролю. Ми були не готові до цього вірусу, у нас не було навіть мінімальної кількості необхідних засобів індивідуального захисту. Лікарні традиційно  мала два-три костюми для, скажімо, “показових виступів”, коли прийде санстанція. На придбання одноразових захисних костюмів, халатів, рукавичок, бахіл та навіть масок фінансування було мінімальне. А тому і використання маскового режиму чи використання деззасобів у багатьох  лікарнях  було  формальним. Навіть одягати засоби індивідуального захисту ми усі вчилися як студенти. А ці знання  іноді коштували життя медиків. 

Ще один серйозний здобуток, яким можемо  “завдячувати” пандемії - це лабораторна мережа. Якщо на початку коронавірусної історії  ми мали лише кілька адекватних лабораторій в Україні, які проводили вірусологічні дослідження методом полімерази ланцюгової реакції (ПЛР тест, - ред.), то на сьогодні у нас є мережа лабораторій МОЗ у кожній області. Окрім того, в областях працюють є лабораторії, які працюють в комунальних “ковідних лікарнях” та діагностичних центрах. Задіяна також і мережа приватних лабораторій. Два роки тому ми мали сотню тестувань на добу, а зараз сотні тисяч тестувань. 

Важливим викликом було і те, що в нас пандемія збіглася з початком другого етапу медичної реформи, а саме  спеціалізованої допомоги. Це власне госпітальний сектор. 

Це був плюс чи мінус для реформи?

Безсумніву, що це був серйозний  стрес для медичної системи, для самих лікарів і медперсоналу. Пригадую, я розпочала працювати у міністерстві  у день оголошення пандемії. Були непрості до темної ночі обговорення і гострі дискусії. Бути чи не бути? Стартуємо чи відкладаємо?  Вважаю, що дуже важливо, що команда МОЗ взяла на себе відвагу рухатися вперед, не зупиняти реформу, вносити корективи у Програму медичних гарантій в дорозі, зважаючи на ковід, на перші підсумки контрактування і нових правил фінансування.  Уряд мав тверде переконання, що якщо ще відкладати проведення системних змін у медичній галузі, то ми ніколи не почнемо реформу, час якої не тільки  настав, а по суті спізнився. 

Лікар та медичний персонал, які працювали в стаціонарі, не мали мотивації працювати краще. Всі знали, що фінансування прийде планово: у певний день заробітна плата. Періодично прийде пацієнт, то може підтримає матеріально і морально. А держава ще додасть якісь медикаменти і матеріали. Там ще спонсори ще щось принесуть, якась гуманітарка приїде. І так було завжди. На жаль, ця система пасувала колись і дотепер, до сьогоднішнього дня багатьом пасує. Державна субвенція розподілялась між областями за мало зрозумілою  і несправедливою формулою. Одним областям на мешканця було дві тисячі гривень, а іншим значно менше. А в самих областях ще важче було забезпечити справедливе фінансування. Кошти витрачалися дуже неефективно. Більшість головних лікарів трималися за штатні посади працівників і кількість ліжок у лікарні, бо це мало  вплив на фінансування. Були, до прикладу, лікарні (хоча деякі такі і дотепер ще є) в яких 15-20 корпусів. У такій лікарні  на медикаменти витрачали орієнтовно 400 тисяч гривень в місяць, а на комунальні послуги та опалення - приблизно 4 мільйони гривень. Тобто ця лікарня фінансувала не медичну допомогу, а фактично комунальну сферу.  Не секрет, що в багатьох лікарнях поширені “тіньові платні послуги”. Пацієнти змушені докуповувати ліки чи платити за обстеження. 

І ніби усіх усе влаштовувало, а насправді люди не отримували  якісного лікування, а медики ні зарплат не отримували гідних, ні умов для обстеження, діагностики  і лікування людей не мали. 

Тільки коли почався процес змін, коли запровадили медичні інформаційні системи, а відтак контрактування з Національною службою здоров’я України, ми насправді побачили реальну ситуацію і майже правдиву статистику. Ці два роки нам нарешті проявили, які є потоки пацієнтів та які лікарні справді забезпечують медичну допомогу, мають кваліфікований медперсонал. Хоча треба визнати, що  пандемія створила дуже багато перешкод для повноцінної і ефективної реформи медичної сфери. Значна частина коштів була скерована на переформатування роботи лікарень, їх зміцнення, на обладнання, транспорт для служби екстреної медицини, доплати медперсоналу, засоби захисту тощо. 

Ті лікарні, які зуміли оперативно самооргнанізуватися і протистояти ковіду з першого дня, навіть коли ще не було чітких рекомендацій, насправді виявили свою спроможність. Організовувати одночасно і реформування,  і боротьбу з пандемією -  це дійсно дуже складний виклик як для міністерства, так і для власників лікарень - місцевого самоврядування, а головне для колективів медзакладів. Це надзвичайна напруга - пройти шлях змін у часі найбільшої пандемії сучасності, зберегти персонал і врятувати хворих.  Але ж сидіти і чекати кращих часів ми не маємо права. Бо ми усі разом варті такої медицини, якій довіряєш і якою пишаєшся.  І це правда, що наші лікарі і медсестри, увесь медперсонал вміють працювати дуже кваліфіковано і якісно. Пандемія - це довела, як ні одне з випробувань попередніх років. 

Якщо розповідати про  медичну реформу, то все почалась ще у 2017 році на первинці. На сьогодні більшість населення України має підписані декларації з сімейними лікарями, що змінило не лише їхнє фінансування, але й відповідальність лікарів та закладів охорони здоров’я. Це однозначно змінило також відповідальність з боку пацієнта. 

До речі, варто нагадати, що пацієнт має право змінювати сімейного лікаря, якщо він не задоволений його роботою. І початок року - це саме той час, аби подумати: “А чи я задоволений роботою і своїм спілкуванням з сімейним лікарем? Чи лікар, з яким я маю декларацію, дійсно є для мене сімейним лікарем? Чи настільки я йому довіряю, як людині яка має медичну опіку над моєю сім’єю? Якщо я незадоволений, якщо є сумніви, то немає жодних проблеми аби змінити сімейного лікаря”. 

Таким є контроль якості роботи сімейного лікаря, й ми на це дуже розраховували, коли починали цю роботу.

А як загалом, на вашу думку, спрацював етап реформи первинної ланки? Наскільки він вдалий? Що, крім росту зарплат сімейних лікарів, отримали пацієнти?

Коли починалася реформа, були надзвичайно великі очікування. Я би сказала дещо завищені очікування. Лікарі сподівалися, що за рік у них в десяток разів виросте заробітна плата, а пацієнти очікували, що одразу зміниться якість надання медичної допомоги. Чомусь акцент був більше на фінансовій складовій. Поки ми ще маємо над чим працювати в сенсі якісної складової. 

На мою думку, дуже добре, що люди справді можуть обирати, дуже добре, що в сімейних лікарів справді зросла заробітна плата. Ви знаєте, що відповідно до Указу Президента України у державному бюджеті передбачено кошти на підвищення заробітної плати медикам. І це теж ще один стимул і для сімейної медицини - стимул для зростання якості роботи, задоволеності громадян. 

Ми і тепер вже маємо десятки, сотні сімейних лікарів, якими  дуже задоволені люди, адже вони є компетентними,  авторитетними і до них стоїть черга охочих підписати з ними декларації. Але є й частина лікарів та медичних працівників, які не виконують тієї функції, якої б хотілося, і саме ковід це проявив. 

Ми в цьому році плануємо дуже багато зробити стосовно якості роботи сімейної медицини. Запроваджуємо індикатори якості, а також передати частину повноважень медсестрам.

Зараз медсестри в сімейного лікаря зазвичай сидять з документами та “клавіші на комп’ютері натискають”.

Насправді так не має бути. Має бути адміністратор який “клавіші натискає”, має бути помічник лікаря. У наших найближчих планах перенесення частини медичних повноважень на медсестер і медбратів. Із зростанням фінансової стабільності медзакладів ведення документації буде передано асистентам лікаря чи адміністраторам. 

Тобто їх розширять?

Так, їх розширять і, відповідно, буде вищим фінансування. 

І кількість пацієнтів уже не буде єдиним та основним показником успішності сімейного лікаря?

Кількість пацієнтів - це є норматив, який забезпечує справедливе фінансування. Кількість пацієнтів таки свідчит і про авторитет лікаря. Але тільки кількість не може бути визначальною. Однозначно, що настає час, коли треба працювати з якістю. Вводяться індикатори якості роботи сімейного лікаря і його команди. Окрім того,ми у МОЗ вітаємо ініціативи територіальних громад, які запроваджують місцеві стимули, мотивацію для своїх кращих лікарів. 

Другою проблемою є взаємодія між “первинкою”, “вторинкою” і екстреною допомогою. Але тоді було надзвичайно складно без жодних медичних інформаційних систем зайти одразу в цю роботу. Важливо, що у 2017 році тоді була політична воля розпочати реформу, а ще важливіше, що медична реформа, яка є складною і багатокомпонентною,  не зупинилася й реформа далі рухається за оновленим  сценарієм. 

Часто можна почути, що лікарні погано працюють, бо “не заробляють гроші”. Як лікарня повинна заробляти?

Як на мене, то не зовсім коректно трактується цей  термін. Лікарня чи точніше заклад охорони здоров’я не заробляє гроші, продаючи якийсь товар. Зараз лікарні є некомерційним, тобто неприбутковим комунальним підприємством. Лікарня пропонує Національній службі здоров’я України (НСЗУ) свої послуги у наданні медичної допомоги за певними напрямами. У свою чергу НСЗУ ставить перез медзакладом певні вимоги щодо кадрового та матеріального забезпечення у наданні медичної допомоги. Коли підтверджується відповідність пропозиції вимогам, медзаклад  отримує як підприємство від держави через контракт з Національною службою здоров’я України певні кошти - це переважно десятки мільйонів гривень. 

Тобто покупцем виступає саме держава?

Так. Лікарня надає пропозицію послуги, а держава купує. Тобто державний бюджет купує через НСЗУ в закладу медичну послугу, тому так і почали говорити. Таким чином створюється універсальне покриття в охороні здоров’я - розширення медичних послуг, доступних для всіх на постійній основі і  на всіх ланках медичної допомоги (профілактика, діагностика, лікування, реабілітаційна та паліативна допомога). А медична допомога не має бути фінансовим тягарем для громадян.
Також медичну послугу може купувати, наприклад, обласна чи міська рада, якщо має відповідний ресурс. 

Відповідно тут не йде мова про запровадження платних послуг для пацієнтів?

Так. В цьому і полягає суть універсального покриття. Має бути державне фінансування того, хто надає якісну допомогу за відповідним стандартом, виконуючи умови закупівлі медичної послуги, а не просто за те, що на ньому є вивіска “Лікарня”. До речі, до цих умов, окрім наявності відповідного медперсоналу і медобладнання (залежить від виду послуг) належить, наприклад вимоги до безбар’єрного доступу у медзаклад людей з інвалідністю, вимоги інфекційного контролю, забезпечення безперебійним автономним резервним енергопостачанням тощо.  

Платні послуги не забороняються. Навпаки ми маємо виводити на світло “тіньові платні послуги”.  Медичні послуги, які не входять до Програми державних медичних гарантій, можуть надавати у закладі на обгрунтовану плату.  Зовсім не мають права на життя обов’язкові благодійні внески. 

Лікарня не може втримати кваліфікованого спеціаліста, тож до неї не прийдуть люди і, відповідно, не прийдуть гроші від держави?

Саме так! Є ще деякі лікарні на карті української медицини присутність яких не має особливого впливу на рівень меддопомоги в громаді. Так, там є медичні працівники, вони приходять на роботу, мають невелику кількість пацієнтів. Сюди звертаються лише з хронічною патологією, часто за звичкою отримати якесь підтримуюче лікування. Такі лікарні не виконують власне функції лікувального закладу. Вони існують, вони не зможуть надати ургентної допомоги.  Там навіть чергового хірурга чи анестезіолога немає цілодобово. А потік пацієнтів формується тоді, коли є лікарі, які мають авторитет, коли є обладнання, яке дає змогу цим лікарям працювати безвідмовно, коли є добра репутація лікарні, і коли є співпраця з громадянами і власником лікарні - місцевим самоврядуванням. 

Сьогодні, як ніколи, на кожну лікарню працюють інформаційні ресурси. Працюють зі знаком “плюс” чи “мінус”. Люди вже обирають не найближчу лікарню, а ту, яка має кваліфікований і доброзичливий персонал, де забезпечують медикаментами і комфортними умовами. Сьогодні та лікарня, яка має добру репутацію та добру комунікацію, володіє і пацієнтом. Лікарні вже конкурують між собою за лікаря і за пацієнта. Бо за пацієнтом приходять фінанси від НСЗУ, а відповідно йде розвиток закладу. Під час зустрічей із головами територіальних громад я завжди маю рецепт: що більше ви вкладете коштів у свою “первинку”, у свої амбулаторії та поліклініки, то більше до вас прийде людей і довіри від них.

Перший етап реформи вимагав багато правильних, але непопулярних рішень.

На першому етапі, коли зміни прийшли на рівень первинної медицини ще не було потреби у непопулярних рішеннях. Навпаки була потреба у нових амбулаторіях і сімейних лікарях. Ця потреба у медиках первинної ланки є дотепер. Надзвичайно важливо було спілкування з громадами, з людьми. Пояснити про декларації. У нас усі дуже бояться різних “чіпів” і “реєстрів”. То багато наших мешканців остерігались підписувати декларації. Це вже зараз в Україні вже біля 90% населення обрали собі сімейного лікаря і підписали декларацію. 

А от підготовка до другого етапу реформи спеціалізованої медичної допомоги, її шпитального сектору у 2019 році була дуже складною. Тоді дійсно треба було приймати рішення. Київ давав лише рекомендації. А рішення потрібно було приймати швидкі і прагматичні. Потрібно було чесно говорити медикам і людям правду. Однак, депутати місцевих рад є найбільшими у світі популістами. Зрештою є достатньо посадовців не мають відваги до непопулярних рішень.  

Зараз реформа відбувається легше?

У 2018 - 2019 році ми в обласних  департаментах охорони здоров’я не мали достатньої аргументації та аналітики для того щоби пояснити ті чи інші кроки з оптимізації ліжкової мережі. Тому ми готували реформу охорони здоров’я частіше всупереч, а не завдяки. Якщо говорити про Львівщину, то мені насправді шкода втраченого часу і нереалізованих можливостей. Власне, у ті роки був найкращий час для поетапної реорганізації закладів, з мінімальними втратами медичних працівників.  

Але те, що в той час було заборонено, то  сьогодні трактується як  успішна медична реформа. І я це сприймаю як успіх наших немарних зусиль. 

Проте, варто визнати, що якби три роки тому ризикнули провести реорганізацію та оптимізацію більшості медзакладів області  активніше і більш “хірургічно”, то сьогодні ми б не мали біля тридцяти лікарень на Львівщині, які мають доволі складний прогноз на 2022 рік щодо фінансування. 

Зараз ситуація є загалом в Україні доволі складною, але наш прогноз є оптимістичним щодо продовження реформування медичної галузі. Міністр В.Ляшко зі всією командою МОЗ у співпраці зі всіма партнерами та експертами випрацювали Стратегію розвитку охорони здоров’я до 2030 року. Багато важливих, навіть кардинальних змін, вже впроваджено. Це стосується і Програми медичних гарантій, і електронної охорони здоров'я, розширення програми “Доступні ліки”,  зміцнення служби екстреної медичної допомоги, розвитку трансплантації та аеромобільної евакуації, відкриття близько 200 відділень екстреної медичної допомоги в опорних лікарнях усіх областей.  Багато нового і дуже важливого буде у 2022 році. Перед нами реалізація дуже амбітних планів. Як приклад розпочинається будівництво і масштабна реконструкція 50 обласних дитячих і дорослих лікарень у всіх областях України в рамках програми Президента “Велике будівництво”. 

Можете назвати області, які зараз серед лідерів України щодо реформи і взагалі за станом медицини?

Я не хочу виокремлювати, хто найгірший, а хто - найкращий. В усіх областях медики працюють дуже самовіддано і жертовно. І це у рівній мірі стосується усіх професій, усіх сфер. Зрештою, в будь-якому випадку успішність медицини в області чи загалом у державі не залежить тільки від медиків. І це я зараз особливо бачу. Фінансовий ресурс має лягати на грунт ефективного менеджменту лікарні та мотивованого і згуртованого  до змін колективу медпрацівників.  І не важливо чи це регіональний центр на 1000 ліжок чи 100-ліжкова лікарня в районному центрі. Важливо бажання і натхнення громади і самоврядування підтримувати своїх медиків, свою лікарню.  Важливо розуміти, що рятують життя не стіни і не вивіски, а компетентні і віддані професії лікарі і медсестри, професори і медичні менеджери. Ми маємо таких в Україні. І тому уся наша медична галузь приречена бути лідером реформ і змін на краще. 

Розмовляв Андрій Маринюк

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ