Львів - це не лише культурна столиця України, але й справжній музей просто неба. І не тільки, адже багата історія міста захована під бруківкою і лише час від часу фахівці мають доступ до неї. Однак…
Учора, 27 листопада, міський голова Львова зібрав журналістів на вулиці Лесі Українки для того, аби офіційно повідомити, що на цій вулиці завершився ремонт, і відтепер вона є пішохідною. Ремонт Андрій Садовий назвав «дуже якісним та гарним», однак про те, що ж саме міська влада забетонувала Садовий обмовився кількома словами. Кілька разів повторивши, наче мантру, слова про якісно зроблену вулицю, лише дотично нагадав, що тут ще й виявили цінний історичний об'єкт – залишки Високого муру. Як виявили, так і поховали, свідомо забенотували унікальну археологічну знахідку.
Фото прес-служби Львівської міської ради
Для того, аби мати уявлення про масштаби археологічної знахідки на вул Лесі Українки таїї значення для історії вирушаємо до директора НДЦ «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України Олега Осаульчука.
«Капітальним ремонтом вул. Лесі Українки міські менеджери ще раз довели, що містом вони керують погано, не задумуючись над міською історією та збереженням культурної спадщини, яка у нас лишилася», - зазначив Олег Осаульчук.
За його словами, проект ремонтних робіт був розроблений без урахування пам`ятко-охоронних вимог, затверджений без пам`ятко-охоронної части і, відповідно, будівельні роботи почалися за наявністю дозволів усіх міських інстанцій, окрім тих, які повинні були здійснювати нагляд за цим процесом, зважаючи на те, що вулиця пролягає через історичний Львів.
Археологи спільно із архітекторами зчинили галас. Звісно, швидко розкопати і перестелити бруківку – це добре, але слід пам’ятати і про те, що під бруківкою захований справжні скарби старого Львова.
Варто додати, що на початку цього року фахівці НДЦ «Рятівна археологічна служба» вже проводили дослідження на вулиці Лесі Українки, 29. Тоді вдалось зафіксувати залишки Вежі ткачів – однієї з 28 веж Високого муру. Окрім цього,знайшли залишки керамічного водогону XVстоліття, виявили залишки кам’яних фундаментів будинку кінця XVIII століття, частину печі того ж часу, а також цікавий мурований протоколектор XIX століття, метою якого було відводити грунтові води.
Було відомо - за архівними мапами та реконструкцією Миколи Вітвіцького, що під вул. Лесі Українки залягають рештки Високого муру. Уже в першому шурфі, на глибині 80 см від поверхні, археологи наштовхнулись на залишки Вежі медоварів і пивоварів. Саме тому ці дослідження були важливі для міської історії, адже вони допомогли дізнатись точне місце розташування оборонних веж та муру.
Розповідає Олег Осальчук: «Відомо було, що ця вулиця проходить по рештках Високого муру і плани його є на багатьох картах. Можна було з великою ймовірністю припускати, що просто під проїжджою частиною можна знайти рештки історичної пам’ятки. Однак на це міські чиновники в черговий раз зробили великі очі і заявили, що вони про це не подумали. Знаєте, це вже просто смішно… Раніше це була справжня трагедія, а тепер це вже якась трагікомедія виходить».
Як і очікували експерти, результати археологічного нагляду на цьому об’єкті звичайно дали цікаві висновки.
«Якби проводився не нагляд, а розкопки, то результати були б взагалі фантастичні, оскільки навіть за матеріалами археологічного нагляду ми зафіксували те, що багато картографічних матеріалів, у тому числі відома реконструкція оборонних украплень Вітвіцького Львова кінця XVIII століття, не відповідає дійсності у багатьох моментах. Сам Високий мур проходить винятково вул. Лесі Українки і не заходить під будинки непарної сторони. У реконструкції Вітвіцького зовнішні фасади будинків стоять на рештках Високого муру. Виявилось що вони стоять на окремих фундаментах, які не зачіпають решток муру», - зазначив археолог.
Осаульчук також розповів, що у багатьох випадках не підтвердилося розташування оборонних веж, як це зазначено на згаданій реконструкції. За матеріалами досліджень було зафіксовано, що розташування веж в окремих ділянках також не відповідає реконструкції. Окрім того, на деяких ділянках взагалі не було зафіксовано решток веж.
«Звичайно, не можна точно стверджувати, що у тих місцях їх не було, адже під час нагляду розкривався або зовнішній, або внутрішній фасад Високого муру, тому цілком можливо, що невиявлені вежі заходили під теперішні будинки, але, скажімо, якщо аналізувати результати цих досліджень, то у багатьох моментах ми можемо стверджувати, що навіть форма тих веж не відповідає реальному стану реконструкції Вітвіцького. Там де, наприклад, показано, що вежа виходить по обидві сторони Високого муру – зовні і до середмістя, то ми фіксували, що вона виходить тільки назовні», - пояснив Олег Осаульчук
Археологам, на жаль, не вдалося простежити в окремих місцях конструкції веж, але вони припускають, що вежі могли виходити назовні тільки від Високого муру на окремих ділянках.
Окрім того, за словами Осаульчука, археологічний нагляд дав дуже багато цінної наукової інформації. Наприклад, археологи виявили спосіб кладки муру.
«Було вперше простежено ділянку Високого муру, де його кладка складалася з тесаних білокам’яних блоків. До цього всі думали, що цоколь Високого муру складався із рваного каменю і потім йшла цегляна кладка, але археологи виявили, зокрема на початку вулиці, – на ділянці, яка прилягала до вежі медоварів, – що це не так», - зазначив він.
Окрім того, біля Преображенської церкви на значній глибині вдалося простежити рештки дерев’яної каналізаційної системи. Також було знайдено багато типових для міської археології артефактів: уламків кераміки, металеві вироби, монети, вироби зі шкіри.
Гал-інфо поцікавилась у археолога, яка ж доля пам’ятки, невже вона навічно похована під бетоном?
«Доля така, що всі рештки, які археологам не вдалося дослідити і ті, які виявили, – надійно законсервовані 20-сантиметровим шаром бетону і шаром бруківки на цементній основі. До пам’ятки археологи не матимуть доступу принаймні кілька десятиліть», - іронічно зазначив Олег Осаульчук.
Загалом на вул. Лесі Українки повинні були створити цілу археологічну атракцію - залишки двох оборонних веж та Високого муру повинні були протрасувати.
Археологи сподівалися, що знайдена історична пам’ятка матиме належне місце у сучасному місті. Вони були переконані, що рештки муру та веж законсервують, а на поверхні відзначать їхнє місце розташування. Була пропозиція, що мур відзначать іншим кольором бруківки, ніж проїжджа частина, а там, де є вежі, над поверхнею землі вимурують шматок стіни висотою 20-40 см.
Цим проектом трасування та відзнакування археологічних знахідок повинні були зайнятися працівники інституту «Містопроект» – генерального проектувальника на об’єкті, та фахівці інституту «Укрзахідпроектреставрація».
Олег Осаульчук зазначив: якби міська рада звернулась до археологів перед початком розробки проекту реконструкції вулиці, можна було б ставити питання не лише про трасування, але й про експонування виявлених залишків оборонного муру Львова: «На жаль, коли розробляли проектну документацію на реконструкцію вулиці Лесі Українки, про археологію просто забули. Міська рада знову наступила на ті ж граблі – кожного разу вони планують роботи в центрі міста без пам’ятко-охоронної складової. У результаті ми прийшли на об’єкт, коли тут вже почали знімати бруківку. Заклавши перший неглибокий шурф, наштовхнулись на залишки Вежі медо- та пивоварів. Ні часу, ні грошей на повноцінні дослідження міська рада не дала. Якби археологію передбачили перед початком реконструкції, як це і має бути відповідно до українського законодавства, і виділили б відповідні кошти, ми могли б завершити усі дослідження ще до початку ремонтних робіт. Дослідники нарешті б дізнались дуже важливі для історії деталі – у скільки етапів будували Високий мур та вежі, чи їх звели одночасно, як вони могли виглядати тощо. Понад те, можна було б говорити не лише про трасування, а про експонування решток оборонних конструкцій».
Для того, аби побачити на власні очі диво трасування та маркування виявленого безцінного туристичного об’єкту йдемо вул. Лесі Українки. Хай як це прикро говорити, але, на жаль, на вулиці нічого не зрозуміло. Намагаючись знайти маркування, знаючи, що воно повинно бути, ми виявили лише різні види бруківки викладені у незрозумілому порядку.
«Трасування тих решток, яке відбулося на вул. Лесі Українки, на мою думку, у багатьох моментах не відповідає реальності, є похибки, але це не є винятково вина археологів, архітекторів чи будівельників. Напевне, це колективна вина, бо у будівельників горіли терміни, у проектантів бракувало інформації, а археологи не встигали все зробити через обмеженість у часі. Відповідно, маємо таке трасування. Якби-то спочатку все робилося з розумінням, що будуть виявлені рештки, які треба буде візуалізовувати, то все б вийшло по-іншому», - зазначив Олег Осаульчук.
Начальник управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Лілія Онищенко запевнила Гал-інфо у тому, що археологи мали всі умови, аби проводити дослідження. Звісно, коштів на дослідження в місті просто немає.
«Можливо, якби це не була така важлива артерія міст,а то вартувало б один сезон повністю провести археологію, а на другий – виконувати роботи, однак напевне, що в даних умовах це неможливо було б зробити, бо ця вулиця не може стояти розкопана два роки. Зрештою, проведення археологічних досліджень на цілій вулиці потребувало доволі значних капіталовкладень, які місто, звичайно, немає. Тому вони працювали паралельно. Всі важкі роботи виконували будівельник, вони знімали верхній шар ґрунту, покриття, вони фактично знімали ті комунікації, які проходили до цього. Під час цих досліджень можна було прослідити мур, і ми бачимо, що він протрасований, так само протрасовані і вежі», - зазначила Ліля Онищенко.
Вона пояснила, що за рішенням проектантів-архітекторів інституту «Укрзахідпроектреставрація»було вирішено, що мур протрасують рваним каменем: «Якщо пройтись по ньому, то можна побачити що він де-не-де заходить під будинки, тобто ці будинки були побудовані після того, як демонтували мур, і вони стоять на мурі. В окремих ділянках мур переривався вежами, вони теж протрасовані. Ці вежі ми плануємо позначити додатково. Напевне, цієї інформації недостатньо для того, аби людина, якаприїде до Львова вперше, чи навіть львів’янин, який прийде тут подивиться, одразу зорієнтувалися, тому ми плануємо на наступний рік встановити на будинках таблички, щоб вказати, де яка вежа була», - зазначила Лілія Онищенко.
Вона пояснила, що всі мури, які вдалося дослідити, законсервували, і додала, що коли тут проводили каналізацію ще за Австрії (щоб розширити межі міста) Високий мур був поруйнований, каналізаційний колектор дуже сильно пошкодив його стіни.
Про те, наскільки правильним було рішення «закатати все бетоном» Портал "Українські міста в Інтернеті" поцікавився у депутата Львівської міської ради голови постійної депутатської комісії із культури, промоції, ЗМІ та туризму Ярослава Музичка.
«Таким чином оформлювати історико-культурну спадщину – це вандалізм. Якщо наші нащадки захотіли би досліджувати те, на що у нас сьогодні немає коштів, то вони зіткнулися б з великими проблемами. Такий спосіб «ремонту» чи реставрації або реконструкції в європейському місті неприпустимий. Тому моє ставлення до цього однозначно негативне. Хоча, з іншого боку, вулицю треба було відремонтувати. Але, перш, ніж приступати до таких масштабних робіт в історичному, культурному центрі нашого міста, який входить до спадщини ЮНЕСКО, треба було дуже ретельно пропрацювати охоронну складову всіх проектів, пов’язаних з ремонтами, в тому числі і вулиць», - вважає депутат.
Підземне місто
Ми також поцікавились у Лілії Онищенко, чи не слід було для більшої туристичної привабливості Львова, зробити спеціальну консервацію решток знахідки і в окремих ділянках мати доступ для відвідувачів?
«Підземне місто – ця ідея є, і для такої ідеї треба обирати добре збережену територію. У цьому випадку (на вул. Лесі Українки) зробити це неможливо, адже на цій ділянці мури дуже пошкоджені каналізаційними колекторами. Люди більше оглядатимуть каналізаційні колектори, ніж мур. Але у верхній частині, біля вул. Підвальна, де є збережена Вежа лимарів і де буде зелена зона, чому ні? Територія там може бути розкопана і досліджена ще додатково, це могла б бути територія підземної туристичної траси. На цій же вулиці це не передбачалось», - розповіла вона.
Лілія Онищенко одразу ж додала, що для реалізації цього проекту потрібні дуже великі кошти: «У Кракові так зробили ринкову площу, заклали плитою, і там можна проводити туристичні екскурсії тими підземеллями… Але сам магістрат Кракова сказав, що вони б ніколи не впоралися із цим, якби не допомога ЄС».
Що ж, прикро, що в держави нема коштів для того, аби заробляти їх. Тому цінна історична пам’ятка сьогодні надійно законсервована бетоном. Цікаво, що у інших країнах консервацію проводять за допомогою піску та щебеню, а в Україні вибирають надійніший варіант – поховати свою історію на десятиліття. Спірним є ще одне питання.Чи не зашкодить шар бетону залишкам муру і чи не призведе така консервація до повної втрати історичної пам’ятки?
Довідка.
Високий мур був закладений орієнтовно у XIV ст. Високий та низький мури формували дві перші лінії оборони готичного Львова і до завершення третьої лінії оборони у середини XVI ст. визначали обороноздатність міста. Внутрішній Високий мур завдовжки 1700 метрів охоплював по периметру Середмістя, а Низький мур простягався поміж міськими брамами з трьох сторін міста.
Археологічні знахідки останніх років підтверджують наявність ще у княжу добу забудови на теренах Середмістя Львова, яке мало б бути обведене фортифікаціями. До кінця XIV ст. місто обвели муром з ламаного каміння, що височів на декілька метрів над міським тереном і перед яким був рів. Висота муру різнилась з найбільш загроженої східної сторони і з протилежної сторони вздовж русла Полтви. Міські цегельні на початку XV ст. змогли забезпечити місто необхідною кількістю цегли, що дозволило на початку 1430-х років завершити верхню частину Високого муру з бійницями, з внутрішнього боку якого йшла крита дахом бойова галерея.
Вежі Високого муру, ймовірно, заклали у XIV ст. на стандартній для того часу віддалі 60 м одна від одної, що гарантувало прицільний обстріл з лука простору перед мурами. У 1380-х рр. завершили кам’яні мури навколо проїздів міських брам задля забезпечення їхнього захисту. До 1404 р. першою збудували вежу біля Краківської брами і, вірогідно, кутові вежі Високого муру. Через початок регулярних нападів татар на Львівську землю 18 веж закріпили за ремісничими цехами, які завершили їхнє будівництво до 1445 року.
Цехи повинні були забезпечити закріплені за ними вежі зброєю, запасом амуніції, пороху, провізії. Вежі були вищими за Високий мур на один ярус, який у частині веж мав бійниці вертикального бою.
Анна Новик.
