Вже традиційно третій рік поспіль у Дрогобичі 27 серпня відбудеться урочисте вручення Міжнародної премії імені Івана Франка. Журналіст Гал-інфо поспілкувався з директором Міжнародного фонду Івана Франка - Ігорем Курусом, аби дізнатись про умови та особливості наукової відзнаки.
Ми маємо здути товстий шар пилу, яким радянська ідеологія покрила історію життя та досягнення видатного українця
У рамках Міжнародної премії імені Івана Франка визначають найкращих науковців у двох номінаціях. Перша – це україністика, друга – суспільно-гуманітарні науки. Це саме ті сфери, в яких працював Іван Франко. Адже впродовж свого життя йому вдалось залишити свої напрацювання у 24 наукових дисциплінах. Звичайно, що у нашому розумі Іван Якович Франко – це найперше вічний революціонер Каменяр. Проте не варто забувати й про той факт, що Івана Яковича подавали на Нобелівську премію у галузі соціальної економіка. Це тільки один із багатьох фактів, який лише привідкриває завісу з життєвого шляху видатного українця.
Місія Міжнародної премії імені Івана Франка полягає у тому, щоб популяризувати творчість Каменяра та розкрити світові його різноплановість. Ми маємо здути товстий шар пилу, яким радянська ідеологія покрила історію життя та досягнення видатного українця, чим водночас спотворила історію усього українського народу.
Іван Франко – це фронтмен України
Іван Франко як фронтмен української культури та науки зарекомендував себе на високому рівні у світі. Адже він володів багатьма європейськими мовами. Зокрема, українською (більшість текстів), польською, німецькою, болгарською, чеською. Це дозволило Іванові Яковичу побудувати інформаційний канал між Україною та світом, долаючи мовний бар’єр. Саме тому в його літературній спадщині значне місце посідає перекладацький доробок. Він був переконаний у тому, що «переклади чужомовних творів, чи то літературних, чи наукових, для кожного народу є важним культурним чинником».
Цікава історія сталась минулого року у Відні. Коли до пам’ятника Іванові Франку прийшов німецький вчений. Він покладаючи квіти, сказав, що вшановує пам’ять німецького поета.
Каменяр євроінтегровував Батьківщину
Загалом у своєму житті Каменяр намагався поєднати українські традиції з європейським стилем життя, наче започатковуючи євроінтеграцію. Прикладом того є всім відомий образ Івана Франка у вишиванці, поверх якої він одягав піджак. Ця традиція актуальна у по сьогоднішній день.
Серед літературної спадщини Іван Якович залишив нащадкам, наприклад, сатирично-політичний твір «Свиння», який побачив світ у 1890 році. У той час набув широкої популярності літературний герой Микита Хрунь, який продавав і купляв вибори. Цього героя письменники списали з реальної тогочасної людини. Хрунь на словах пропагував ідеї захисту селян, проте після обрання обстоював інтереси поміщиків. Щось подібне, на жаль, бачимо і сьогодні у часі передвиборчих агітацій та політичних перегонів.
Саме тому, на моє переконання Франка варто вивчати кожному, адже він залишив нам багато заповітів. Чим більше ми досліджуватимемо його творчість, тим менше помилок робитимемо у своєму житті та загалом у державі.
Чи мають роботи учасників стосуватись безпосередньо життя Івана Франка?
Ні. Цьогоріч це вперше франкознавча робота потрапила в список лауреатів. Річ в тому, що премія вибудувана таким чином, що роботи приймаються в тих галузях, в яких працював Франко. Це не означає, що потрібно писати про Франка. Ми говоримо про наукову премію і це означає, що, якщо Франко дійсно був засновником компаративістики, то це не означає, що треба писати про те, що він був найкращим компаративістом. Просто потрібно зробити якісну, професійну роботу в галузі компаративістики і вже можна подаватись на премію.
Хто визначає переможців?
Тут дуже складна ієрархія. Це виглядає так: університети подають роботи на здобуття премії, потім є номінаційні комітети, які по кожній дисципліні, в якій подано роботу, перевіряють чи ця робота є науковою чи псевдо-науковою. Наприклад, якщо в нас з’являється робота з історії, ми створюємо номінаційний комітет з історії, де вчені-історики кажуть, що це справді історія і це справді наукова робота. Це перший етап.
Другий етап – це міжнародні експертні ради. Їх є дві відповідно до номінацій. Перша є в галузі україністики, а друга – в галузі соціально-гуманітарних наук. І тут вже складніше, тому що це інтердисціплінарний шлюз, який має визначити трьох номінантів. І там є вже критерії, які є точнішими та більш прописаними. Тобто ця робота повинна бути не локальною і має мати загальне міжнародне значення, ця робота має бути критичною і мати всі атрибути наукової роботи та бути інноваційною. Це є три головних критерії і відповідно до них вчені-експерти з різних країн світу ставлять бали. І тоді оргкомітет премії визначає номінантів – три роботи, які передаються в журі.
І тоді в Віденському університеті, де Франко став доктором філософських наук, відбувається засідання журі. Це вже є серйозна наукова дисциплінарна дискусія, навіть ціла конференція. Туди приїжджають 12 докторів наук з різних галузей і з різних країн. І вони обирають лауреатів. Журі формується таким чином, що половина є ініційована номінантами, а половина – незалежні, які рецензують роботи. І так буває, що один член журі не знає хто буде іншими членами журі. Вони дізнаються вже по приїзді, тому що дирекція тримає це в великій таємниці, для того, щоб не було кумівства, якихось домовленостей і тому подібного.
Наприклад цього року журі складалося з 12 вчених з п’яти країн: Україна, Італія, Австрія, Польща і Словаччина. Минулого року це були Німеччина, Австрія, Україна, Чехія і Польща. А позаминулого це були Польща, Німеччина, Швейцарія, Австрія, Україна та Словаччина. Ми кожного разу ротуємо членів журі для того, щоб це були спеціалісти з тих дисциплін, які обираються.
Склад міжнародного журі, яке обрало цьогорічних Лауреатів Міжнародної премії ім. Івана Франка:
- академік Микола Мушинка (Словаччина);
- професор Віденського університету Алоіз Вольдан (Австрія);
- професор Віденського університету Андреас Каппелер (Австрія);
- професор Неапольського університету ім. Фрідріха ІІ Сімоне Беллецца (Італія);
- професор Одеського національного університету ім . І.Мечникова Тарас Вінцковський (Україна);
- професор Яггелонського університету Лешик Корпорович (Польща);
- професор, завідувач відділу філософії культури, етики і естетики, Інститут філософії НАН України Євген Бистрицький (Україна );
- професор Чернівецького національного університету ім. Федьковича Мар’ян Скаб (Україна);
- професор Львівського національного університету ім. Івана Франка, проректор Ярослав Гарасим (Україна);
- професор Українського Католицького університету Ігор Скочиляс (Україна);
- професор Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова Володимир Савельєв (Україна);
- професор, лауреат Міжнародної премії ім. Івана Франка 2017 року Міхаель Мозер
Премія дістає з глибин океану «Наука» досі невідомі скарби
Деколи з’являються дисципліни, про які науковий світ не говорить на широкий загал, а дехто і взагалі не знає. Наприклад, ономастика. Минулого року в нас з’явилась робота з науки ономастика, яка є дуже вузькою частиною мовознавства. Це фантастичний труд професорки ЛНУ Зоряни Купчинської, яка разом з батьком 20 років працювала над цією роботою, яка налічує 2500 сторінок. І ця робота була номінантом та програла переможцю Міхаелю Мозеру лише 3 бали.
Також минулого року ми мали роботу, яка називається «Логіка ожидовілих» з Ізраїлю. Її подав професор Єрусалимського університету. Ця робота описувала переклади тори слов’янськими мовами з 14-го століття. Це унікальна робота, яка, на жаль, не стала номінантом.
Першим лауреатом премії був Любомир Гузар
Премію вручають з 2015 року. Першого лауреата визначили в 2016 і це був Блаженніший Любомир Гузар. Він отримав нагороду в галузі соціально-гуманітарних наук. Його наукова монографія “Андрій Шептицький Митрополит Галицький (1901-1944) провісник екуменізму" була фантастичною. І навіть сьогодні тема праці нагальна та актуальна. Адже об’єднання церков, зокрема Томос – це якраз те, про що писав Любомир Гузар ще 20 років тому.
Цьогоріч буде відзначатися третя урочиста церемонія нагородження. Ми вже пройшли всі етапи і залишається лише нагородити лауреатів премії. Це відбудеться в Дрогобичі 27 серпня.
У номінації “За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук” лауреатом Міжнародної премії ім. Івана Франка 2018 року став Йоганнес Ремі. Його праця “Брати чи вороги: Український національний рух та Росія, з 1840-х до 1870-х років” набрала найбільшу кількість балів журі і була визнана найкращою. Рецензент монографії, професор Неапольського університету ім. Фрідріха ІІ Сімоне Аттіліо Беллецца наголосив, що книга Ремі є дуже добре документованим дослідженням механізму цензури та репресій українського руху в царській імперії. « Надзвичайно докладний і барвистий портрет еволюції українського національного руху та Україно-російських відносин у ХІХ столітті»,- зазначив професор Беллецца.
У номінації “За вагомі досягнення у галузі україністики” перемогу здобула монографія «…І остання часть дороги. Іван Франко в 1908-1916 роках» авторства Ярослави Мельник. Як зазначив рецензент монографії професор Борис Бунчук: «Поважний науковий здобуток Ярослави Мельник слугує всеохопному збагненню генія Франка». «Праця є дуже важливою для пізнання самого Франка і часу, який описується в книзі! Я наче опинився біля Івана Франка», – зауважив член журі Євген Бистрицький.
Тож, ми маємо двох вчених лауреатів з різних країн світу – Фінляндії та України.
Окрім світового визнання переможців отримають…
За перемогу у Міжнародній премії ім. Івана Франка лауреатам вручається диплом, грошова винагорода та Знак Лауреата. Золотий знак є оригінальним, має форму круглої медалі діаметром 30 мм. Знак виготовляється із золота 375 проби як proof-like і має вагу 24 грами. Кожен золотий знак є номерним, і їхня кількість обмежується кількістю лауреатів Міжнародної премії імені Івана Франка. Виготовлення кожного такого знака обходиться Міжнародному фонду Івана Франка у 35 000 гривень.
Ескіз Знака Лауреата було відібрано під час відкритого конкурсу, який проходив навесні 2016 року. Медаль розроблено канадським художником українського походження Олегом Лесюком — головою Української спілки образотворчих митців Канади, членом Національної спілки художників України й Асоціації скульпторів Канади.
Відкриваємо Україну по-новому
Це говорить про те, що премія виймає такі фрагменти з наукових дисциплін, які ніхто не знає. Наприклад, сьогодні до нас в фонд Франка приходять люди і кажуть: «О, а що це за така книжка Любомира Гузара? А можна десь знайти її, щоб почитати?».
Загалом з усіма роботами можна ознайомитись на сайті. Роботи є різними мовами, вони не перекладаються. Але даються анотації українською та англійською мовами, як і рецензії. Як сказав посол України в Канаді, що це є така інкорпорація української науки в світову науку. А з іншого боку мені подобається, що ті члени журі, які приїжджають у Відень і знайомляться з книжками, відкривають Україну по-новому. Не ту традиційну і відому країну Чорнобиля та революцій, а державу з фантастичним науковим минулим та майбутнім.
