Слухай онлайн
Культура  |  Історія

Іван Старчук: від легіону УСС до археології

Іван Данилович Старчук народився 11 травня 1894 року в c. Пилипи, Станіславське воєводство, нині Коломийський район Івано-Франківської області.

Мистецький хист Івана Старчука яскраво розкрився під час перебування у легіоні УСС. У цей час він намалював на папері олівцем та тушшю понад 20 графічних рисунків, серед яких “Хата в Горонді на Угорщині”, “Ріка з лодкою”, “Мухамед Рахим Каримов”, “Автопортрет” та інші.

Хорунжий Іван Старчук у лавах УСС. Фото: zbruc.eu.

Пізніше митець виконав аквареллю два твори – “На річці. Краєвид” та “Дівча з Камінки”. Серед праць І. Старчука з краєвидами, виділяємо групу рисунків під назвою – “Типи”. Під цими творами митець підписувався під псевдонімом “Ів. Ст.”, тобто “Іван Старчук”.

Власне його тогочасна мистецька діяльність у легіоні УСС засвідчена на сторінках закордонного видання “Ukrainische Legion” (Відень, 1917 р.).

Як митець та мистецтвознавець Іван Старчук реалізував себе після завершення Першої світової війни. У Львові відбулися мистецькі презентації творів діяча на “Виставці сучасного малярства Галицької України” (1919 р.) та “Виставці гуртка діячів українського мистецтва” (1922 р.), на яких він отримав схвальну оцінку громадськості за графічні роботи: “Автопортрет” та “Студії”. Серед його картин, виконаних упродовж 20–30-х рр. ХХ ст., відзначимо “Натюрморт” та “Дівчина”, які намалював у мистецькій школі О. Новаківського. Значну увагу в творчості митця привертають праці, присвячені природі й краєвидам рідного краю на Коломийщині – “На узліссі. Село Пилипи”, “Гора Погорілець біля с. Пилипи. Коломийщина”, “Пейзаж з копицями” та ін.

Спроба реконструкції повної картини, намальованої Іваном Старчуком. Фото: zbruc.eu.

Наприкінці 20-х рр. ХХ ст. з пожвавленням художнього життя на західноукраїнських землях, митець брав активну участь у мистецько-культурному житті тогочасного Львова. Він часто відвідував художні виставки, що проводили Асоціація незалежних українських митців (АНУМ) та Українське товариство прихильників мистецтва (УТПМ). І. Старчука запрошували як мистецтвознавця та критика. Власне йому належить низка рецензій на відвідані художні виставки: в залах Національного музею – Першої виставки АНУМ та виставки образів української пластики у Промисловому музеї (1931 р.), виставки УТПМ у музеї НТШ (1932–1933 рр.), виставки паризької групи українських митців за участю французів та італійців у Національному музеї у Львові (1933 р.).

У 1930-ті рр. діяльність АНУМ була багатогранною, на що вказує не лише проведення художніх виставок, але й існування власного друкованого журналу “Мистецтво. Орган Асоціяції незалежних українських мистців”, у якому І. Старчук опублікував рецензії на праці Т. Северина та М. Ростовцева. В іншому журналі – “Дзвони”, подали його відгуки на дослідження українських мистецтвознавців В. Залозецького та В. Січинського, а також рецензію на роботу скульптора С. Литвиненка в газеті “Назустріч”.

Перебуваючи у науковій поїздці у Європі, учений відвідав, зокрема і Стамбул, де намалював пейзаж “Узбережжя Малої Азії”.

У Львові І. Старчук навчав іконопису старшу дочку І. Свєнціцького – Віру. Митець і сам любив цей вид мистецтва. На сьогоднішній день збереглися такі його ікони, як “Успіння” та “Богородиця”. Окремої уваги в творчості митця заслуговують чотири замальовки-фіксації “німих охоронців” – “стражків” (пудики, страхопуди, опудала) з Яворова і Гійче та дві карикатури із зображенням працівниць Пліснеської археологічної експедиції.

У роки Другої світової війни І. Старчук відвідував художні виставки, організовані мистецьким об’єднанням “Спілка українських образотворчих митців”. Зокрема, у 1942 р. він написав рецензію присвячену Третій мистецькій виставці, відзначивши її високий організаційний і мистецький рівень.

У повоєнний час І. Старчук зосередився на археології, відійшов від дослідження культурного та мистецького життя українського народу та античності.

Іван Старчук під час археологічної експедиції у Греції, 1931 рік. Фото: zbruc.eu.

Значний внесок учений зробив у вивчення античного мистецтва. Репутації фахівця з античного мистецтва передували його подорожі у європейські наукові установи, де він ґрунтовно опрацьовував музейні експонати, які потім стали основою для розгорнутих статей та публікацій. Відвідування музейних установ Лондона, Берліна, Риму, Парижа та ін. дали можливість йому ознайомитися з експонатами й науковою літературою, вивчити й по-новому осмислити античне мистецтво. На це вплинуло й те, що він консультувався відносно атрибуції пам’яток мистецтва з тогочасними європейськими та американськими науковцями.

На основі дослідження кам’яних оздоб із палацу Вілянів (поблизу Варшави у Польщі), І. Старчук опублікував статтю у двох частинах “Les sculptures antiques de Wilanów” (1929 та 1931 рр.), які позитивно оцінили тогочасні науковці Е. Леві, Ґ. Ліппольд, В. Міллер, С. Рейнах та А. Гарлер. Одночасно дослідник збирав матеріали про античні пам’ятки з палаців та замків Польщі, на основі чого у 1935 р. опублікував дослідження “Antiquités de Pologne”.

Упродовж 1929–1934 рр. у журналі “Kwartalnik klasyczny”, з-під його пера з’явилася низка публікацій та рецензій на праці С. Цибульського, М. Ростовцева й С. Леонард Вуллі. З цього ж часу і до 1939 р. І. Старчук ілюстрував обкладинки журналів “Filomata” та “Przegląd klasyczny”, де висвітлював переважно античні скульптури богів, героїв, напівбогів і людей, римських імператорів: Аполлона, Зевса, Лівії, Афродіти, Сократа, Геракла, Октавіана Августа та ін., а також рельєфи та амфори. Переважно, під публікаціями І. Старчук підписувався псевдонімом “J. St.” – “Jan Starczuk”.

Зацікавившись тематикою стародавнього малярства, у 1931 та 1932 рр. він опублікував статтю “Technika malarstwa starożytnego” у двох частинах, зміст якої передбачав краще розуміння стародавньої техніки малярства. Водночас у науковому доробку мистецтвознавця є такі ґрунтовні наукові праці: “Conception of the ornament and foundation of its evolution” (1933 р.), які присвячені походженню та еволюції орнаменту та “Ornament roślinny na Ara Pacis Augustae i jego Rekonstrukcja” (1937 р.), де подав детальний опис Вівтаря Миру, з’ясував мотиви, типологію та тлумачення символіки рослинного орнаменту й ідентифікував зображення постатей. Тоді ж, за цю роботу І. Старчук отримав подяку від посольства Італії у м. Варшаві. Згодом, у 1938 р. свої напрацювання у вивченні Вівтаря Миру він видав окремою книгою під назвою “Zum Figurenfries der Ara Pacis Augustae”.

У 1939 р. співпраця І. Старчука із журналами “Filomata”, “Przegląd klasyczny” та “EOS” закінчилася через їх закриття радянською владою. В повоєнний час, учений перестав досліджувати античне мистецтво через переїзд у Польщу поляків-антикознавців та зацікавлення слов’яно-руською археологією.

Іван Старчук. Фото: zbruc.eu.

Значне місце у багатогранній діяльності І. Старчука займала археологія. Саме античною археологією дослідник захопився у ЛУ ім. Я. Казимира. З 1940 р. він детальніше вивчав давню історію України у відділі ІА АН УРСР.

Упродовж липня-серпня 1940 р. дослідник перебував в археологічній експедиції Я. Пастернака в с. Крилос Галицького району Станіславської обл., а потім у розвідкових дослідженнях на території Пліснеського городища. В експедиції І. Старчук був заступником керівника і креслярем. Наступного року він знову брав участь у вивченні Галича, де зацікавився виявленими керамічними плитками. В експедиції учений керував розкопом “І ділянки, на схід коло апсид Успенського кафедрального собору”. З початком радянсько-німецької війни археологічні роботи зупинилися.

У 1944 р. І. Старчук відновив діяльність у відділі ІА АН УРСР. Основну увагу він приділив збору літописних відомостей та історії дослідження Пліснеська, яку цілеспрямовано вивчав упродовж 1946–1949 рр. Документація Я. Пастернака з розкопок 1940 р. не збереглася, тому в 1946 р. І. Старчук заново приступив до складання інструментального плану городища. Передусім він встановив місця розкопів попередніх років та значну увагу приділив вивченню топографії пам’ятки, оскільки упродовж ХІХ та на початку ХХ ст. розкопки на Пліснеському городищі проводили несистематично, передусім з метою здобуття музейних експонатів. Враховуючи це, у 1946 р. І. Старчук розпочав вивчення оборонних ліній городища: “північного” валу так званого “Середгороддя” або ур. “Дитинець” та зовнішньої лінії захисту в ур. “Поруби”, оскільки до нього ними ніхто не займався.

Упродовж 1947–1948 рр. він досліджував територію дитинця та ур. “Оленин Парк”. Усі зафіксовані житла заглибленого типу (20 жител) датував ІХ–ХІ ст., а житла наземного типу – ХІІ–ХІІІ ст. Також на терені дитинця археолог зафіксував ґрунтовий могильник давньоруського часу з християнськими інгумаціями та скромним супровідним інвентарем. Виявивши могильник, він припустив, що біля нього повинна розташовуватися церква, на що вказували долівкові плитки.

Однією із важливих заслуг І. Старчука є встановлення хронології функціонування Пліснеська та з’ясування особливостей духовної і матеріальної культури. На основі літописних відомостей і отриманих матеріалів дослідник припустив, що городище існувало з кінця Х ст., а найбільшого розквіту зазнало у період боярської влади в Галичині у ХІ–ХІІІ ст. Важливим доробком І. Старчука стала методика горизонтальної та вертикальної фіксації рухомих і нерухомих об’єктів.

У 1949 р. він продовжував вивчення Пліснеська. За цей час, дослідження проводилися на могильнику та валі в ур. “Поруби”; високому валі “коло хреста”, на дитинці та посаді. Таким чином, за короткий час вивчення літописного Пліснеська, І. Старчуку вдалося з’ясувати важливі проблеми хронології, духовної і матеріальної культури його населення та продовжив фахову методику польових пошукових робіт у галузі археології, яка актуальна і зараз.

Іван Старчук (ймовірно, 1940-ві роки). Фото: zbruc.eu.

Одночасно з науковою працею учений займався педагогічною діяльністю. Під час Першої світової війни, у легіоні УСС, він виявив у собі здібності педагога. Так, з лютого 1917 р. до початку 1918 р. у школі (2 ступенів) с. Ставки, що на Волині, навчав 40 дітей. Після війни, повернувшись у Львів, І. Старчук упродовж 1921–1929 рр., працював на посаді учителя в семикласній народній школі ім. Б. Грінченка.

Упродовж 1931–1935 рр. він проводив практичні заняття з курсу “Ćwiczenia archeologiczne niższe” та одночасно викладав у приватній семінарії учителів жінок Українського педагогічного товариства ім. Т. Шевченка й семінарії св. Василія Великого у Львові. Окремо відзначимо, що під час учителювання в приватних школах Львова І. Старчук збирав і вивчав дитячі малюнки різного віку, на основі чого написав працю “Діти рисують” (1936 р.) та часто в 30-х рр. ХХ ст. його запрошували читати лекції про творчість дитини і дошкільне виховання.

З 1940 р. ученого перевели на новостворену кафедру археології ЛДУ ім. І. Франка, де він за сумісництвом викладав лекції, практичні заняття й проводив археологічну практику. Під час німецької окупації, ЛДУ ім. І. Франка не діяв. Тому І. Старчук працював учителем рисунку в Фаховій технічній школі та викладав у Богословській академії м. Львова. В 1943 р. читав лекцію в Брюховичах для інструкторок дитячих садків.
У повоєнний час (1944–1950 рр.) учений викладав на історичному й філологічному факультетах ЛДУ ім. І. Франка такі курси: “Історія докласового суспільства і основи етнографії”, “Історія Стародавнього Сходу”, “Основи археології” та ін. Для успішного закріплення викладеного матеріалу, він постійно проводив зі студентами бесіди та консультації. Лекції ученого неодноразово відвідував завідувач кафедри стародавньої та середньовічної історії І. Вейцківський, який відзначав значний науковий авторитет І. Старчука та його знання з історії античності й археології. У рецензіях керівник кафедри відзначав педагогічний хист ученого, зацікавлення студентів й те, що викладаючи матеріал, він опирався на тогочасну наукову літературу та особисті результати, отримані під час розкопок Галича і Пліснеська.

Гринюка БогданІсторико-культурний заповідник "Давній Пліснеськ".

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");