Камо грядеши, Україно, і за якою моделлю?

Для свого месіджу перший віце-прем’єр, міністр фінансів Микола Азаров вибрав досить цікаве місце та обстановку – на зустрічі з прем’єр-міністром, міністром фінансів Сінгапура Лі С’єн Лунгом. Повністю його основний спіч звучить так: «Україна з 2007 року поновлює інвестиційно-інноваційну модель соціально-економічного розвитку, котра визначає особливу зацікавленість у створенні привабливих умов для міжнародних інвесторів, послідовну та лояльну податкову політику, пріоритетне залучення в Україну найсучасніших технологій. У світлі цього нам особливо корисним та цікавим є досвід Сінгапуру, країни, яка, практично не маючи природних ресурсів, здійснила ривок до першості в Тихоокеанському регіоні за рівнем економічного розвитку, створення добавленої вартості у високотехнологічних секторах і на цій основі значного зростання рівня та якості життя».

Використання словосполучення «цікаве місце та обстановка» в даному тексті не випадкове, бо природнішим такий спіч нашого віце-прем’єра був би, наприклад в КНР, де показники ВВП аж зашкалюють, найбільші кампанії світу інвестують туди трильйони доларів, а от рівень життя, за винятком партійної верхівки, є, на жаль, досить-таки низьким. Невибагливі китайці-робітники при 12-годинному робочому дні отримують не більше 100 доларів на місяць. Чи не правда, це нагадує донецькі шахти?     

 

 

Напередодні візиту Азарова до міста-країни Сінгапур, уряд прийняв рішення створити Інвестиційну раду. Як зазначив один з ініціаторів цієї ідеї, прем’єр-міністр Віктор Янукович, до її складу увійдуть провідні інвестори та представники українського та зарубіжного бізнесу, а також спеціалісти державного управління різних рівнів. Діяльність цього чудо-органу буде направлена на удосконалення, читай «підгонку» національного законодавства в сфері захисту інвестицій, а також у сфері боротьби з корупцією по питаннях, пов’язаних із залученням інвестицій. Цікаво? Ще б пак.

Особливо, якщо врахувати те, що в Інвестиційній раді, власне, зберуться потенційні суб’єкти корупційного процесу з питань, пов’язаних із залученням інвестицій. Йдеться про «неформальні» умови, на яких компаніям, які, наприклад, хочуть брати державний кредит, надають таку можливість – як кажуть «не для преси» самі інвестори, щоб взяти державний кредит, незалежно від того, наскільки стратегічним і потрібним державі є інвестиційний проект, чиновнику, від якого залежить надання кредиту, необхідно заплатити 15-20 відсотків відкату.   

Зважаючи на це, треба було би так цю структуру і назвати, а не дурити голову словосполученнями на кшталт «крім того, в рамках ради буде відпрацьовуватися алгоритм взаємовідносин «влада-інвестор»», і ще – «рада матиме статус консультативно-дорадчого органу при Кабміні».

Причому якщо вище заявлене Януковичем носить хоча би приблизний характер відвертості, то розуміти, який характер має те, що він сказав в Давосі, мабуть, не вдасться.

«Україна здатна здійснювати серйозні реформи. Уперше Україна за роки незалежності може системно підійти до реформ, і ми про це маємо заявити. Є багато напрямків, у яких Україна інтегрована у світову економіку. Ми хотіли б, щоб ми не лише встигали за світовими тенденціями, а й працювали на випередження в деяких питаннях», – заявив Янукович, назвавши для прикладу питання енергетики, інфраструктури, логістики та зв'язку. No comments.

 

 

Чіткі месіджі чинних урядовців не зрозуміє хіба що наївний, а таких, на жаль, в нашій країні багато. Але перейдемо до конкретики, до того, що означає інноваційно-інвестиційна модель соціально-економічного розвитку країни і чи можливе застосування цієї моделі, більше того, продовження, як висловився Азаров, її в нашому, українському варіанті. Цікавим у контексті цього дослідження є відповідь попередника Азарова на місці міністра фінансів України Віктора Пинзеника. «Відповісти на питання, яка модель розвитку економіки працює зараз, я не можу, бо не розумію запитання, так само, як не розумію того, що каже Азаров. Попри заяви Азарова та наклеювання ним якихось ярликів, нині відбувається не що інше, як перетворення бюджету на інструмент забезпечення бізнес-інтересів окремих бізнес-структур. Зараз ми зіткнулися з тим, що бюджет перестав виконувати своє призначення. Адже він спрямований не на вирішення інтересів бюджетної сфери – власне тієї сфери, на яку він має бути спрямований. Що стосується інвестицій, то їх має робити приватний сектор, і він, до речі, їх робив без будь-яких податкових пільг», – говорить екс-міністр фінансів України Віктор Пинзеник.

Може екс-міністр і дотримується традиції критиканства своїх наступників у випадках, коли їм влада не передається, а коли вони самі її захоплюють, але про те, що українській інвестиційно-інноваційній моделі розвитку економіки далеко до того вигляду, в якому вона існує в світі, це факт.

«Українська економіка є примхливою панночкою, яка не хоче, щоб хтось за неї вибирав модель розвитку, – говорить екс-радник Президента, керівник Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер. – Це так само, якщо би лікар жив за свого пацієнта. Інвестиційно-інноваційна модель розвитку економіки працює лише в багатих країнах, в яких вже давно відбулися реформи, є стабільність і власне (вітчизняне) виробництво гнучко відповідає на запити як внутрішнього, так і зовнішніх ринків, відповідно і інвестиції вкладаються в те, що треба, приносячи при цьому не лише дивіденди власникам пакетів акцій, а й соціальний розвиток, розвиток інфраструктури, збільшення зарплат, купівельної спроможності і, як наслідок, підвищення рівня життя.  Натомість Україна є бідною країною, в якої все це лише попереду. Те, що Азаров має на увазі під інноваційно-інвестиційною моделлю розвитку, є інвестування тих крихт, що є в бюджеті, замість цільового призначення на соціальні видатки, на фінансування «прожерливих» галузей, таких, як вугільна, хімічна та металургійна галузі. Я особисто проти вкладення грошей у старі галузі, у так зване збільшення обсягів виробництва, як пропонує це зробити Азаров, тому що промислові галузі просто проковтнуть гроші без толку. Натомість треба вкладати гроші у покращення виробничої та соціальної інфраструктури галузей, у реформи, у боротьбу з корупцією. Так, на це потрібні великі гроші, і вже і одразу економічного росту після цього не відбудеться, але з часом, коли будуть здійснені реформи, зросання відбуватиметься, причому стабільне. Й інвестори будуть зацікавлені вкладати гроші, зокрема в довгострокові проекти. Лише після цього можна буде говорити про інноваційно-інвестиційну модель розвитку української економіки».

Щодо реалій, то, як висловився голова Інституту трансформації суспільства Олег Соскін, українська економіка замість того, чого хотілось би, а саме будь-якої моделі розвитку економіки, зараз розвивається за моделлю економіки з досить довгою назвою, яка нічого, на жаль, з розвитком спільного не має. «Українська економіка живе за державно-монополістично-кланово-олігархічно-капіталістичною моделлю розвитку, в результаті дії якої відбувається перерозподіл доходу малого та середнього підприємництва на користь великих корпорацій, які мають міцні зв’язки з державною казною, чиновниками та «інвестиційними» програмами урядовців, – каже Олег Соскін. – Минулого року, як тільки Янукович, Азаров та компанія отримали владу, це лише почалося, а в цьому році можна говорити про посилення цієї тенденції. У 2006 році податок з фізичних осіб становив 13 відсотків, в 2007-му – 15 відсотків, відбулося збільшення відрахувань в різні фонди, в тому числі в пенсійний, введено градаційний податок на нерухомість, а ще податок на продаж автомобілів та квартир. Все це призводить до погіршення умов розвиту малого та середнього бізнесу, разом з тим покращується ситуація у фінансових корпораціях, у «стратегічних азаровських інвесторів», що мають податкові пільги, і допомагають урядовцям переводити в готівку мільярди через різні тіньові схеми. Можливо, саме це і має на увазі Азаров, говорячи про те, що поновлюється режим так званого інвестиційно-інноваційного розвитку економіки, зокрема через такий шлях  сприяння надходження інвестицій, як створення сприятливого податкового клімату. І жодного слова, зрозуміло, про реформи, які необхідні для оздоровлення української економіки, оскільки вони смертельно небезпечні для існуючої системи».

 

 

Реформи, реформи, і ще раз реформи. Серед реформ, які необхідні в якості ліків українській економіці, є необхідність ліквідації казначейства на місцевому рівні, реформування податкової системи з тим, щоб більшість податкових надходжень залишалося на місцевому рівні, створюючи необхідний резерв бюджету розвитку. "Ще необхідно здійснити пенсійну реформу. Пенсійний фонд є банкрутом, потрібне введення солідарної пенсійної системи, адресної моделі видачі пенсій та інших соціальних виплат. Ще потрібно знизити ставку податку на додану вартість до 10 відсотків, переглянути інші податки», – каже Соскін.

Але для того, щоб досягти повного ефекту, експерт вважає, що необхідно оперативне втручання. «На загальнодержавному рівні потрібно відмовитися від дефіциту бюджету, провести реструктуризацію та відрізати від бюджетного споживання міністерства та державні інституції, які споживають, не виробляючи жодних благ, купу грошей. Потрібно скоротити чисельність Міністерства внутрішніх справ і перевести міліцію на муніципальний принцип, припинити субсидування збиткової вугільної галузі та ліквідувати Міністерство вугільної промисловості, через яке відмиваються гроші, так само, як переглянути структуру та діяльність інших міністерств з роздутими апаратами та повноваженнями, які приносять мінімум суспільної користі. А ще треба усвідомити, що Україна є банкрутом і пора перестати жити в борг – за останніх 3-4 місяці віце-прем’єрства Азарова сума внутрішніх запозичень держави виросла на 1,7 млрд грн, а зовнішніх – на 9,7 млрд грн», – каже Соскін. На жаль, так вважає не лише він один.