Цього дня, 3 січня 1913 р., в селі Ярчівці Зборівського р-ну в сім’ї Польового Іларіона та Юлії народився син Омелян, який у свої тридцять років активно включився у розбудову Збройних сил – Української Народної Самооборони (УНС) та Української Повстанської Армії (УПА)
Після закінчення у 1924 р. народної школи в рідному селі Омелян вступив до Тернопільської української гімназії, де під час навчання належав до “Пласту”, а згодом, мабуть, до Української Військової Організації. Влітку 1932 р. Омелян Польовий під псевдонімом “Данило Очерет” вступає в Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Борючись проти польської окупаційної адміністрації, О. Польовий упродовж кінця 1920-1930-х рр. кілька разів потрапляв на лаву підсудних за проукраїнські погляди, сутички з поліцією, розповсюдження листівок ОУН та створення україномовних шкіл для дітей. Проте, арешти не зламали його, а навпаки загартували до подальшої боротьби.
У вересні 1939 р, під час німецько-польської війни, О. Польовий під псевдонімом “Довгуш” очолює Зборівську повітову екзекутивну ОУН та, ймовірно, бере участь ліквідації польської адміністрації у Зборівщині. Після приходу Червоної армії “Довгуш”, з огляду на переслідування та арешти органами НКВС членів ОУН, у лютому 1940 р. переходить у німецьку зону окупації, т.з. генерал губернаторство.
Відновивши зв’язки з українським підпілля, місцевий провід ОУН скеровує його на навчання у німецьку поліційно-розвідувальну школу в лижному пансіонаті “Стамара” в м. Закопане (суч. Польща), а літом 1940 р. “Данило Очерет” очолював канцелярію колишніх політичних в’язнів в Українському комітеті допомоги біженцям і полоненим (згодом - Український Допомоговий Комітет). Ця канцелярія була підконтрольна ОУН і через неї вирішували проблеми членів Організації, які приходили із радянської зони окупації.
У травні 1941 р. з наказу ОУН О. Польовий відправлений тренувальний табір в Нойгамері (зараз м. Свентошув у Польщі), де проходило формування Північної групи Дружин Українських Націоналістів – Легіону ім. Степана Бандери, що в німецькій армії ідентифікувався під назвою Спеціальний відділ “Нахтігаль”. З цим підрозділом Омелян вступав до Львова, Тернополя, Гримайлова, а після реорганізації служив у Білорусії, де у серпні 1942 р. проходив курси чотових.
Весною 1943 р., після повернення з “Легіону” до дому, Омеляна Польового залучають до формування у Дрогобиччині збройних підрозділів УНС. Тут він під псевдо “Остап Шухай” зайнявся вишколом першого куреня ім. Кривоноса. На осінь 1943 р. в курені було створено 2 сотні УНС, а деякі відділи цієї частини вже отримали перший бойовий досвід.
Орієнтовно, у жовтні 1943 р. О. Польового скеровують у Тернопільщину на посади обласного командира УНС та військового референта у складі обласного проводу ОУН. Із формуванням зимою 1943-1944 рр. Тернопільської воєнної округи УПА, Омелян Польовий (“Остап”) призначений командиром цієї округи, якій присвоїли порядковий номер – 3 та назву “Лисоня”.
Очоливши ВО 3 “Лисоня” О. Польовий почав створювати відділи УПА та формувати військовий штаб. Воєнна округа “Лисоня”, на відміну від інших, розвивалася досить слабко й повільно. Особливістю її розбудови було те, що під час формування перших відділів УПА на цій території у березні 1944 р. зупинився німецько-радянський фронт. Його стабілізація упродовж кількох місяців на лінії річки Стрипа і на відрізку Козова-Підкамінь між рр. Стрипа і Серет привела до поділу воєнної округи на дві фактично рівні територіальні частини. Через відсутність лісових масивів, створені у Тернопільщині та Чортківщині відділи УПА передислокувалися на територію Бережанської округи, де діяли та проходили подальше військове навчання до липневого переходу фронту.
Перехід фронту відділи УПА здійснювали за вказівками штабу ВО у складі двох груп, перед якими поставили завдання зберегти відділи та вийти у радянське запілля (тил). У групу, що формувалася біля присілка Кам’янка с. Мельна Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. під командуванням “Остапа”, входили сотні “Орли”, “Лісовики”, “Чорноморці”, підстаршинська школа, боївка повітового провідника ОУН Перемишлянщини Андрія Какуна (“Грек”) з повітовими та районними провідниками.
На першу половину осені 1944 р. припадає найбільш активний період формування та діяльності відділів у ВО 3 “Лисоня”. У цей час, за нашими підрахунками, Омеляну Польовому, як командиру Тернопільської воєнної округи, підпорядковувалось більше 24 сотень повстанської армії. На підставі цього можна зробити припущення, що загальна чисельність підрозділів підпорядкованих ВО становила близько 4 тис. стрільців. У підрахунку не враховано стрільців СКВ, відділів і боївок СБ ОУН, районних, повітових, окружних боївок, охорони і почотів провідників референтур різних територіальних одиниць ОУН та ін. Також у підрахунку не враховано військових відділів УПА-Південь, які у зазначений період активно формувалися чи перебували у рейдах на території ВО 3 “Лисоня”.
У серпні 1944 р. О. Польовий очолив курінь, а у першій декаді вересня – загін УПА, з якими провів кілька значних боїв із підрозділами НКВС. Під час бою на хуторі Альбанівка біля с. Нетерпинці Зборівського р-ну 27 вересня, “Остап” отримав поранення, після якого обов’язки командира над загоном передав В. Якубовському (“Бондаренко)”, а над воєнною округою - І. Шанайді (“Степанович”).
Одужавши, Омеляна Польового під пс. “Якір” і “Ясь” у квітні 1945 р. переводять у КВШ УПА-Захід старшиною для спеціальних доручень та військовим інспектором, де він очолював зв’язкові лінії. За діяльність на Тернопільщині Головний військовий штаб УПА надав “Остапу” ступінь поручника з датою старшинства від 14 квітня 1945 р. та відзначив Бронзовим Хрестом бойової заслуги (від 14 січня 1945 р.)
У Львові 1 квітня 1946 р. “Ясь” потрапив у полон та засуджений до розстрілу, згодом вирок змінили до 25 років виправно-трудових таборів. У 1971 р. Омелян Польовий звільнився із ув’язнення, через деякий час поселився у Тернополі та дочекався проголошення Української Незалежності. У 1992 р. коротко став членом Тернопільського КУН, а з 13 жовтня 1995 р. почесним членом Головної Булави Всеукраїнського Брацтва ОУН та УПА.
Помер Омелян Польовий 12 червня 1999 р. у м. Тернопіль, похований на Микулинецькому кладовищі.
Детальніше із постаттю О. Польовго можна ознайомитись у опублікованій Видавництвом "Літопис УПА" книжці - "Омелян Польовий "Остап"
Сергій Волянюк, історик (м. Тернопіль)
