У прикордонних Шегинях, що на Львівщині, кожного дня українці переходять кордон. Така робота - продавати сигарети, алкоголь і секонд-хенд. А з іншого боку кордону, щодня приходять поляки, аби це все задешево, як на їхні ціни, купити.
На вторговані гроші українці купують у поляків м'ясо, одяг, техніку. Ціни на ці товари в Польщі дешевші.
Прикордонні українські і польські міста і села навіть чимось схожі одне на одне. Підкарпатське воєводство, яке межує з Львівщиною, вважається одним із найбільш депресивних районів Польщі.
Простоявши на кордоні хоч п’ять хвилин мимоволі стаєш свідком чужих розмов, скарг та нарікань.
«Сьогодні всі поляки наче змовились: давали за сигарети тільки 4 злотих. Як і далі так піде, то не вигідно буде так ходити», – обурювалась жінка.
«Та з ранку ми продали ще по 5 злотих», – сказала інша пані.
«А горілка сьогодні по скільки?», – поцікавилась літня бабуся.
«Та більше ніж за 23 злотих не продати», – відповіли їй.
«Сьогодні добра зміна, треба було два блоки сигарет взяти», – сказав син до матері.
«Тихо, тихо, – відповіла йому жінка, – добре було б і то пронести».
У довгих чергах, які простоюють люди на єдиному українсько-польському пішохідному переході Шегині – Медика, а це може тривати і до 5 годин, наче задля розваги завжди знаходять жертву для нападу. Зазвичай, це особа, що намагається «обдурити» чергу. Та цього разу мішенню стала старенька бабуся.
«Дивись, дивись, така стара, а й собі припхалась, – заголосила сказала жінка, на вигляд років 45, – та дайте дорогу молодим, чого ви сюди ходите. Вам вже не про це треба думати»
Люди навколо почали сміятись, бабуся зніяковіла, змовчала.
«Чого ще і ви в нас хліб забираєте? У вас вже є хоч якась пенсія, а в нас нічого. Роботи нема, тут всі безробітні, а в нас ще сім'ї, діти. Їх теж треба годувати», – репетувала далі жінка.
Польський прикордонник відкриває ворота. Всі навипередки біжать, справжній марафонський біг, дехто падає, розкидані сумки та до нього всім байдуже.
І от усі вже в Європі. Хоча картина абсолютно не європейська. Розкидане сміття, бідно одягнені українці-торговці і такі ж поляки-покупці. Прикордоння тхне горілкою, пригорілим м’ясом і секондхендівським одягом. Хочеться якнайскоріше вирватися з його липких обіймів…
Повернення
І знову повертаюсь в Україну. Все відбувається за одним і тим самим сценарієм - переходжу піший кордон на Медика – Шегині … Величезна черга людей і чимала гора їхніх пакунків, які ледве протискують хоч у які двері. Як завжди, поляки ретельно перевірять мій паспорт, лічать термін перебування в зоні Шенгену. Питають, де я була, в якому місті? Чи мені там сподобалось? Навіть поцікавились, які польські музичні гурти я знаю. Іноземці мило усміхаються, побажали щасливої дороги.
В Україні все не так. Митники кричать, обзивають бидлом. Мій паспорт перевіряють ще ретельніше, прискіпливо оглянули невеликий рюкзак, огляд особистих речей, а потім горланять, «чого ми розклались?». Тим часом, повз нас «пропливають» великогабаритні пакунки…
Митник з розлюченим поглядом щось гаркне крізь зуби.. і не питайте, чому не хочу повертатись в Україну.
Власне, цього разу поверталась на о першій годині ночі. Думала, що буде порожньо. Але ні, на пункті пропуску вирувало нічне життя: охочих перейти кордон стало ще більше. Хтось продавав, хтось купував, хтось попивав алкоголь, міняли гроші, які там паспорти, прикордонна міліція професійно робила вигляд, що нічого не бачить.
«Вас вітає Україна!».
Марія Роговська.
Фото - Reuters
