Ксенія Ляпіна: Бюрократія однаково захищає свої права у всіх регіонах

 

– Важко сказати коли, але сподіваюсь, що його таки вдасться перемогти. Річ у тім, що місцеві органи самоврядування бачать те, що відбувається на центральному рівні, а саме – захоплення повноважень. Їхня реакція на це природна та зрозуміла — вони перестають підпорядковуватися наказам вищої влади, починається спалах безвідповідальності, безкарності та беззаконності, і це ми зараз спостерігаємо. Тобто органи влади поводяться як рекетири, які захопили певне коло питань і намагаються витиснути собі з того певний зиск. Причому вони дисциплінуються одразу ж, коли вирішуться всі питання на центральному рівні влади. На мою думку, виключно шляхом рішень або Конституційного суду, або прийняттям нормальних політичних рішень, впорядкувавши повноваження на горі і отримавши більш-менш чітку систему, ми зможемо впорядкувати та підпорядкувати органи влади, що розгулялися.

З місцевим самоврядування все значно складніше, тому що його до певної тями треба приводити законодавчо, зокрема внесенням змін в закон про місцеве самоврядування. Бо дійсно закон про місцеве самоврядування має суто декларативний характер, він містить суто абстрактні речі, навіть не повноваження, а напрямки діяльності органів місцевого самоврядування. Відтак потрібно вносити зміни, виписувати спосіб, в який вони мають здійснювати повноваження. Зараз час цим займатися тому, що органи місцевого самоврядування абсолютно нікому не підпорядковані. Загалом місцеве самоврядування має підпорядковуватися лише виборцю, але якщо так, то має бути чітка процедура виконання ними своїх зобов’язань, щоби виборець міг оцінити, чи виконала або, навпаки, чи не виконала влада своїх зобов’язань. Поки що місцеві органи влади користуються моментом і перекладають відповідальність один на другого і на органи державної влади, а в результаті страждають як підприємці, так і пересічні громадяни.

 

 

– Принаймні він почав щось робити. Його судді вже заслуховують справи і почали з правильного – з питання власної компетенції, бо як може працювати Конституційний суд, якщо є десь обмеження в компетенції, і ніхто на це не реагує. Ще вони зараз починають розглядати подання щодо трактування конституційних положень Закону про імперативний мандат та по Верховній Раді. Якими будуть їхні перші рішення, невідомо, але коли вони з’являться, тоді ми зрозуміємо, чи вони політичні, чи юридичні. У Конституційному суді 50 відсотків суддів призначені Президентом, 50 – парламентом, тобто є надія, що він буде приймати юридичні рішення. Втім, існує підозра, що через наявність у суді політизованих осіб він може прийняти і політичні рішення. Я гадаю, що перші рішення КС прояснять цю ситуацію.

 

 

– Я думаю, що так, до політреформи дійде. Інша справа, на що знайде мужність Конституційний суд – чи він знайде мужність скасувати її в цілому як неконституційну, чи розглядатиме її окремі положення. Але ми це побачимо лише після першого рішення, тобто лише після того, як суд вирішить, що він може повертатися до розгляду цього питання. Тоді ми матимемо перший месідж, що судді Конституційного суду юридично вирішують питання. Якщо ж вони вирішать, що з політреформою все правильно і не варто повертатися до розгляду цього питання, то це буде знак, що Конституційний суд не такий вже і Конституційний. Я маю надію, що до цього вже не дійде.

 

 

– Є традиційні речі, які залишилися нам у спадок з радянських часів. У цьому сенсі західний регіон України не був серед найбільш розвинутих, промисловий розвиток найбільше нам залишився на сході. Тобто тут немає вини керівництва регіону, просто так сталося. Щодо розвитку малого та середнього бізнесу, то Львівщина завжди відрізнялася кількістю та якістю. У цьому сенсі – тут дуже активно утворюється середній клас, але от щодо наявності бар’єрів для розвитку малого та середнього бізнесу, то ситуація, на жаль, всюди однакова. На жаль, не можу сказати, що тут, у Львові, менше таких бар’єрів – тут вони такі ж, як і в Харкові, Києві, інших містах України. Бюрократія однаково захищає свої права у всіх регіонах.

 

 

– Найсвіжіша новація, яку зараз проводитиме уряд, це – впровадження електронної звітності по ПДВ. На мій погляд, ця новація негативно впливатиме на розвиток підприємництва, оскільки, якщо буде прийнято цей закон, то звітуватимуть не лише ті, хто відшкодовує ПДВ, а й ті, хто його не відшкодовує. Тобто йдеться про посилення адміністративного контролю над підприємництвом, а це, зрозуміло, мало кому подобається. Крім того, дуже негативно вплинуло на підприємництво і все, що пов’язано з сільським господарством, зокрема, уведення ліцензування експорту зернових культур. Це вплинуло і на бізнес, і на самих аграріїв, і наслідки цього ми побачимо навесні – аграрії просто не будуть сіяти пшеницю, тому що отримують величезні збитки від тієї системи ліцензування, яку ввів уряд Азарова. 

Взагалі, все прослідкувати можна по бюджету. Дуже чітко видно, що величезні суми закладено урядовцями під свої бізнеси, а от на розвиток малого та середнього підприємництва мала сума – лише 26 млн грн на погашення кредитної ставки. Якщо би погашалося хоча би 5% кредитної ставки, то ми змогли би залучити близько 0,5 млрд грн на розвиток всього малого бізнесу України. Безперечно, ці 26 млн – це краще, аніж було раніше, але порівняно з мільярдними проектами, якими буде на свій розсуд розпоряджатися Міністерство житлово-комунального господарства, і які, зрозуміло, підуть на великі проекти, то це дуже мало. Я вже не кажу про те, що малий бізнес страждає від недосконалого законодавства – починаючи зі 118 статті Закону «Про держбюджет-2007» та продовжуючи перегляд орендних договорів.

Статтю 118 закону «Про держбюджет 2007» потрібно переглянути або взагалі скасувати, оскільки вона порушує права підприємців. Річ у тім, що немає її однозначного трактування.  Одні трактують її так, що потрібно щопівроку переглядати договори оренди, інші – що потрібно переглядати плату за оренду. Отож, у це питання треба внести ясність, але у будь-якому випадку не можна щопівроку переглядати договори оренди.

Уявіть собі ситуацію – підприємець вкладає гроші, дотримується всіх вимог оренди, вчасно платить за неї, а через півроку, коли приходить якийсь „грошовий мішок”, що може заплатити на конкурсній основі більше грошей за оренду, у нього забирають це приміщення. Це несправедливо по відношенню до бізнесу, який приносить державі прибуток. Я вважаю, що необхідно провести акцію протесту за участю представників бізнесу зі всієї України, метою якої буде або скасування 118 статті, або прийняття змін до неї. Але, крім цього, потрібно писати протести на ім’я прем’єр-міністра та віце-прем’єра з вимогою скасування цієї статті. Згідно з Конституцією, влада може запропонувати лише підвищення орендної плати і не має права, якщо орендар виконує всі вимоги, розривати договір. Таке трактування підтримує і голова вашого, Львівського відділення ФДМУ Наталя Горлач, тому підприємцям Львівщини раджу посилатися, зокрема і на її позицію, якщо міська чи обласна влада посилатимуться на законодавство, що суперечить саме собі. Взагалі проблема з орендою значно глибша, аніж здавалось би, – уряд такими своїми суперечливими рішеннями протиставляє простих людей та бізнес, оскільки, якщо на бізнес збільшується фінансове навантаження, відповідно бізнесмени закладають ці суми в амортизацію, яку відшкодовують споживачі послуг та покупці товарів.

Ще, на мою думку, проблему для розвитку малого та середнього підприємництва створює відсутність Податкового кодексу. На жаль, він і зараз перебуває лише на стадії розробки. Поки що народні депутати дійшли згоди щодо необхідності не раптового, а послідовного впровадження податкової реформи. Але це ще не все. У ВР зареєстровано проект закону «Про місцеві податки та збори», формальним автором якого є депутат Хомутинник. Цей законопроект передбачає прив’язку до додаткових дозволів, які надаватимуть місцеві органи влади (це повернення пережитку), дозвільної системи, отож на торгівлю буде потрібен дозвіл, дозвіл буде потрібен і суборендарям. Ще одне нововведення, передбачене цим законопроектом, – суб’єкт-ринок. Наприклад, торговий центр чи продовольчий ринок є суб’єктом оподаткування, тобто, з одного боку, лише він сплачуватиме податок, з іншого – керівництво ринку збиратиме ринкові збори з суборендарів для компенсації цього податкового навантаження. Перспектива прийняття цього закону також загрозлива. Наскільки я знаю, писався цей законопроект не депутатом Хомутинником, а Мінфіном, а всі законопроекти, які потрапляють у сферу інтересів Азарова, мають дуже багато шансів на успіх їхнього прийняття.

 

 

– Позитивних моментів від дій цього уряду годі й очікувати. Якщо ми ногами та руками з нього щось виб’ємо, то й те добре буде. 26 млн грн на погашення частки кредитів для малого та середнього бізнесу все ж таки це позитивно. Це мало, але вже щось. Але подивимося, як ці кошти будуть виділятися, щоби нам не довелося на кінець року говорити про те, що ці кошти не були виділені, і не були використані. Я такого не виключаю. По всіх інших напрямках фінансування дуже швидко приймаються рішення, а все, що стосується малого та середнього підприємництва, то я не бачу в цій царині якогось більш-менш швидкого просування.

 

 

– Я, звичайно, чула про заяву Азарова, що, мовляв, Україна поновлює модель інвестиційно-інноваційного розвитку, але насправді Україна ніколи не мала ніякої моделі інноваційно-інвестиційного розвитку. Це все лише розмови, і наявність вільних економічних зон або наявність розмов про інновації та реформи ніколи не була свідченням якогось розвитку. Все це балачки, бо не можна поновити те, чого не було. Зрозумілою є функція Азарова: він має рекламувати Україну перед іноземними інвесторами, але, на мою думку, кращою ця реклама була би тоді, якщо би не було війни повноважень і якщо би не було зайвих бар’єрів для бізнесу та інвестицій. Це значно ефективніше, аніж говорити якість абстрактні речі, які насправді за собою нічого не мають.

 

 

– Ми дуже сподівалися, що парламент оперативніше прийме всі СОТівські закони, бо тоді ми би мали шанс ще наприкінці 2006 року вступити у цю організацію. Однак цей шанс ми пропустили. Сотівська група, яка має вивчити всі необхідні зміни, прийняті до українського законодавства, зараз їх вивчає. І генеральний директор Асамблеї заявив, що ми є перші в черзі для вступу у СОТ, а це є дуже знаково, тому я не думаю, що будуть якісь несподіванки.

Щодо малого та середнього бізнесу, то я хочу нагадати, що малий та середній бізнес вже став учасником світового ринку завдяки «човникам», які з сумками з Сінгапуру, Тайваню, Китаю, Туреччини, Польщі ввозили імпортні товари побутового вжитку та одежу. Вони по суті є суб’єктами відкритої торгівлі. Отож, для малого та середнього бізнесу вступ до СОТ насправді жодним чином не змінить ситуацію на гірше. СОТ впливає на організовану міжнародну торгівлю, вимагає від держав незастосування тарифних та нетарифних бар’єрів, врегулювання системи доступу на ринки. Все це добре, але прямо та безпосередньо на малий та середній бізнес це не впливає. Хочу наголосити, що в перспективі, коли ми будемо належним чином виконувати умови Уругвайського раунду щодо приведення у відповідність нетарифних бар’єрів, цю нашу надмірну сертифікацію та ліцензування, з якою ми боремося, цю нелюдську стандартизацію, яку ми ніяк не приведемо до світових стандартів, то дійсно малому та середньому підприємництву стане легше працювати.

Але найголовніші ці зміни в голові. Середній бізнес має думати про те, що він не тільки локальний і може лише ввозити якісь товари, але і думати про те, що він може зі своєю продукцією виходити на іноземні ринки, зокрема європейські. На жаль, наші підприємці, як правило, мислять так, як їх вчать по телевізору урядовці та коаліціанти, – «нас там не чекають». Я хочу нагадати, що Китай, наприклад, в Європі теж ніхто не чекав і не чекає, але нікуди подітися від китайської продукції Європа не може. Тому питання не у тому, чи нас там чекають, чи ні, а у тому, що якщо підприємці агресивно виходять на ринки СОТ, а там немає бар’єрів між членами угоди про незастосування цих бар’єрів і угоди, що упорядковує ці міжнародні торгівельні відносини, то вони мають шанс завоювати ці ринки. Просто треба мати це на меті, мати відповідні амбітні плани, тобто те, що залежить від якості самих підприємців.

Щодо малого бізнесу, то він локальний, працюватиме на своїх локальних ринках, і зміни, що відбудуться при вступі в СОТ, його фактично не торкнуться. У негативному плані цей вступ, щоправда, може позначитися на ситуації в агропромисловому комплексі. Там є проблема з нашими прорадянськими, застарілими методами ведення сільського господарства, але їх потрібно вдосконалювати, і вступ до СОТ може стати поштовхом до цього. Треба змінюватися – не на подвір’ї вирощувати корову і доїти її в іржаве відро і потім дивуватися, чому наші продукти не беруть в ЄС, а переймати якість, більш високі стандарти праці.

 

– Європу вже давно цікавить наша швейна промисловість, яка працює на давальницькій сировині. Подивіться у Франції, там повно продукції made in Ukraine, зрозуміло, що зробленої по їхніх лекалах, але принаймні це зшито в Україні. Дуже багато в нас є кооперативних зв’язків, наприклад в легкій промисловості, і те, що деякі прорадянські діячі заявляють, що, мовляв, нас конкуренція замучує і ми не матимемо можливості продавати нікому не потрібні калоші, то тоді порада одна – не випускайте нікому не потрібних калош.

 

 

– Безперечно, для розвитку малого та середнього підприємництва потрібно прийняти весь пакет дозвільного законодавства. Політична ймовірність його прийняття наразі під питанням, але думаю, що за допомогою Президента ми підштовхуватимемо коаліцію до прийняття цього законодавства. Зрозуміло, що це антибюрократичні закони, а коаліція, маючи в своїх руках всю бюрократію, буде чинити цьому спротив. Друге – це прийняття злощасного закону про державний контроль, який регулюватиме перевірки. Нарешті прийняття закону про спрощену систему оподаткування. Ми вважаємо, що краще указ Президента, аніж зіпсована спрощена система оподаткування. З іншого боку, Указ Президента увійшов у протиріччя з багатьма іншими законами, зокрема про соціальне страхування, і тому в цій царині колосальний бардак, і ми отримуємо пачки листів від підприємців, які ніяк не можуть розібратися, чи мають вони сплачувати до Пенсійного фонду, чи ні. Суди кожен по своєму приймають рішення по цих питаннях, і виходить, що одні сплачують ці внески, а інші – ні. Тут треба навести порядок, але треба робити це за принципом лікаря – «не нашкодь», бо необережні кроки призведуть до згортання та тінізації малого бізнесу. Ну і нарешті довгоочікуваний закон «Про єдиний соціальний внесок – рішення, яке можна швидко прийняти, бо є політична згода Азарова, який неодноразово заявляв, що він прагне прийняти цей закон. Для цього необхідно об’єднати всі існуючі нарахування на фонд заробітної плати, які зараз платяться в чотири фонди (а зараз хочуть створити ще й п’ятий) в один єдиний платіж, зменшити його загальну суму і використовувати грамотно ці гроші на відповідні види соціального страхування. Єдиний соціальний внесок – це є потреба часу і для великого, і для середнього та й малого бізнесу, це той момент, коли збігаються інтереси всіх громадян. На заваді стоять лише застарілі профспілки, які беруть участь в управління всіма цими фондами – вони не хочуть відмовлятися від своєї бюрократії, але і державним органам, і бізнесу зрозуміло, що це вже настільки на часі, що далі тягнути неможливо.

Щодо опозиції, то я не знаю, чи підтримає вона всі ці реформи. Опозиція зараз дуже активно займається інтригами, тому її лінію дуже складно передбачити. Не знати, в яку інтригу вони зараз впадуть, але в даному випадку треба думати про більшість голосів та про підтримку Президента. Якщо нормально будемо працювати по закону «Про єдиний соціальний внесок» з антикризовою коаліцією, то думаю що проголосують і бютівці, якщо це не заважатиме їхнім інтригам. Щодо інших законопроектів, то мені важко, знову таки через їхні інтриги, щось казати.