Слухай онлайн
Cуспільство  |  Культура

Лабораторія, де тваринам дарують вічне життя

Коли мова заходить про таксидермічну лабораторію, зазвичай, уява малює жахливі картини. Насправді все не так. «У нас тут не течуть ріки крові, і тварин ми не вбиваємо, щоб потім із них робити опудала», – заспокоїв таксидерміст Павло Кручок.

Недавно у Львівському державному природознавчому музеї Національної академії наук України відкрили першу за 20 останніх років експозицію. Виставка «Мандрівка у минуле» розповідає про історію унікальних знахідок на теренах Галичини – мамонта і волохатого носорога. Тисячі львів’ян та гостей міста вже побачили маленьку частинку того, що готовий показати музей, рівних якому в Україні практично немає. Завдяки кому постала ця виставка?

Таксидермічна лабораторія, де створюють нові і відновлюють давні експонати, розміщується у Львові на вул. Судовій. Нас зустрічають два привітних та веселих чоловіки – Павло Кручок та Віктор Шельвінський.

Про свою роботу розповідають жартома. Кажуть, що таксидерміст – це дуже древня професія. Але із перших хвилин розуміємо: аби працювати у лабораторії потрібно бути спеціалістом буквально в усьому.

Чит. також: «Галицьке «Discovery»: мамонт, зубр і чарівні шафи»

Власне, створенням опудала робота у таксидермічній лабораторії аж ніяк не закінчується, навпаки, адже експонати вимагають догляду, особливо ті, що мають поважний вік – 150 років.

«У когось хвіст відпав, в іншого – вухо пошкоджене або око загубилося… Є багато речей, які створили майстри минулого століття, а ніщо не вічне. Навіть мінімальна зміна вологості впливає на стан експоната», – розповів Павло Кручок.

Отож, наразі рідше доводиться робити нові експонати, головний акцент – реставрація того, що вже є: фонди музею багатющі, експонатів, що потребують реанімації, чимало. Засновник Природознавчого музею у Львові, граф Дідушицький особисто захоплювався таксидермією, разом зі своїм помічником створив безліч експонатів. Всі вони тепер потребують реставрації. Особлива увага до рідкісних, по суті, безцінних речей.

Але почнімо за хронологією. Сам процес створення експонатів досить складний. Спочатку знімають шкуру, у три заходи консервують, обробляють та вичиняють. Далі майстри ретельно знімають мірку з тваринки, фотографують її та відливають у гіпсі. Усе це для того, аби було дотримано пропорцію груп м’язів. Згодом одержують первинну форму з поліуретану – так, як робиться скульптура. Потім наносять м’язевий тонус, залежно від того, в якій позиції має бути зафіксована тварина. Далі роблять друге формування, яке використовують як позитивну модель. Її заливають ефірними смолами, які на спеціальних кріпленнях складаються із багатьох сегментів. Процес виготовлення скульптури займає півтора - два місяці, коли йдеться про великих тварин, то інколи робота триває до трьох років.

«Це називається скульптурна таксидермія, яка часом дає фору людській скульптурі», - каже Віктор Шельвінський. За його словами, якщо експонат готують до конкретної виставки, то найперше визначається, яка буде форма скульптури залежно від того, яке місце експонат посяде в експозиції.

Складніше з очима. Очі фотографують, далі за каталогом підбирають колір фарби і розфарбовують внутрішню частину відлитого зі скла прозорого замінника ока. Таким чином відтворюють колір рогівки. Найважливіше у цій роботі природність.

«Все залежить від того, в якому стані тварина до нас потрапила. Очі мутніють і важко зрозуміти, які вони були. Технологія така. Спершу відливаємо форма ока у силіконових формочках. Потім токарні роботи, адже очі для експонатів роблять з пластмаси та скла. Однак якщо йдеться про скло, то застосовуємо графітові форми, далі випікаємо у муфельних печах. Власне, звертаємось за допомогою до друзів-митців», – розповів Віктор Шельвінський.

Яку освіту треба мати, аби працювати в лабораторії? 

«Треба мати дуже широкий спекрт знань з різних галузей науки і не тільки. В пригоді стане навіть кулінарія, не жартуємо, адже інакше не навчишся не псувати експонати на початковому етапі відділення шкури», – зазначають майстри.

Називають себе «дилетантами широкого профілю». Якщо ж конкретно, то мають ветеринарну і художню освіти.

«Дуже багато мусиш знати з анатомії та органічної хімії. Не обійтися і без  художнього хисту», – розповів Павло Кручко.  «Це сукупність різних професій. Але поки ти практично не будеш цим займатися ніяка теорія не зарадить», - запевняє Віктор Шельвінський.

Майстрів обурює, як «народні умільці» спотворюють тварин суто задля прибутку. 

«Сучасні «умільці» роблять дуже багато опудал. Особливо багато їх можна побачити на трасі Львів – Чоп, і це просто жах, бо люди уявлення не мають про правильність, що і як слід робити, і про те, якою насправді має бути та тварина», – обурюється Павло Кручок.

Його колега Віктор Шельвінський додав: «Таке відчуття, що вони тієї тваринки ніколи до того не бачили».

Павло Кручок наголосив, що ту картинку, яку продукує наш мозок, не завжди можна вважати істинною в останній інстанції. Розгледіти всі хиби примітивної роботи експерт радить крізь чорно-біле фото: «Якщо сфотографувати такі «придорожні» експонати» у чорно-білому, то вийде жах». 

«Ми називаємо це гуцульською творчістю, – сміється Віктор.

Шельвінський. - Полюють на тварин, а потім продають цю «творчість», і виглядає це страшно у всіх аспектах».

На запитання про ціни на такі «вироби», експерти відповідають, що не цікавились, але вочевидячки аматори правлять чимало. При цьому така «творчість» розрахована на людей, які не мають художнього бачення.

Експерти кажуть, що реставрувати вже готові експонати значно важче ніж створювати нові.

«Експонати, які мають по 150 років, складно реставрувати, адже насамперед це велика відповідальність. Я не можу вгадати, як це робилося 100 років тому. Теоретично я знаю, як тоді це робили, але річ у тому, що кожен майстер має свої пропорції, і баланс у нього відрегульований, а я ж цього не можу знати. Тому це значно складніше. Покладаєшся на внутрішнє чуття», – додав Віктор Шельвінський. 

Технологія виготовлення експонатів з роками значно змінилась: основні матеріали геть інші.

«Ми можемо працювати і за старою технологією, яку використовували 150 років тому. Я не думаю, що воно вийде гірше, але є сучасні речі. Раніше опудала робили із сіна та дротиків, які застосовувались для виготовлення початкової форми. Використовували спеціальні рослини, вони були м’якенькими, містили антисептичні ефірні масла. Це була така собі суміш рослин. Треба було знати, де і як їх можна збирати, а ще як їх спеціально підготувати», – розповів Павло Кручок.

Головне завдання – досягнути динамічності скульптури. Відтак, вона повинна бути в уяві майстра, для цього її треба кілька разів намалювати.

Саме у цій лабораторії працювали над створенням першої за 20 років виставки Природничого музею  «Мандрівка у минуле», формували тло та реставрували експонати. За словами майстрів, це забрало багато часу. 

Чит. також: «Львів’яни знову можуть побачити мамонта і волохатого носорога (Фото)»

«Нам до снаги зробити хоч слона, аби він тільки водився в Галичині, адже Музей продовжуючи традицію засновника Дідушицького: збирає тварин, які живуть у західному регіоні». 

Майстри констатують, що фонди музею настільки багаті експонатами, що повторювати їх просто немає змісту.

«Нам немає змісту робити ще одного оленя, якщо він у нас вже є. Треба те, що вже є, довести до пуття», – зазначив Віктор Шевлінський. 

Найменші експонати, з яким їм доводилося працювати, – це ентомологічні матеріали – комахи, жучки, метелики. Такі збірки найчастіше поповнюються, можна побачити відмінності тих комашок, які жили 100 років тому, від тих, які є зараз. Науковці пояснюють, що саме комахи добре відображають зміни в природі, в кліматі.

«За часів Дідушицького назбиралося багато експонатів. При цьому він не збирав худобу зі всього світу. У нього був науковий підхід до цих речей. У своїх мисливських господарствах він робив контрольний відлов і найбільше його цікавили тварини з патологіями, наприклад альбіноси. Тварин не просто вбивалися і робили з них опудала, їх досліджували, зважували та ретельно вимірювали», – розповів Віктор Шельвінський. 

У лабораторії над входом нависає орел-беркут з 1905 року. Тепер ми працюємо над глушцрем, його одноліток з 1905 року», – жартує Шельвінський.

Ми поцікавились, наскільки є небезпечною така робота. 

«Обізнаний – захищений! Маючи ветеринарну освіту, знаєш на що звертати увагу. Ніколи ми не починаємо роботу над експонатом без попереднього аналізу, проводимо посіви, біопроби, адже не є ворогами свого ж здоров’я. Якщо не виявлено нічого страшного, то  починаємо працювати. Якщо ж є якісь мінімальні підозри, навіть без попереднього розтину, тоді все те відправляється на утилізацію», – розповів Павло Кручок.

В лабораторії працюють чітко за планом, за визначеними пріоритетами. 

«У нас є перелік матеріалу, який нам потрібен для експозиції, або для наукової роботи, і ми цим планам слідуємо», - пояснили науковці.

Для виставки «Мандрівка в минуле», як ми вже писали, все робили саме в цій лабораторії. Всі експонати з фондів музею. Також майстри виготовили справжній шедевр – хатинку первісної людини із справжніх рогів та шкір. Загалом експозицію готували близько шести місяців.

Фото з виставки "Мандрівка у минуле"

«Вся виставка – це ентузіазм. Зроблено з мізера. Багато людей якось критично до цього ставляться… думають, що це коштом гранту. Насправді грантівських грошей музей ще не отримав, нині опрацьовують  юридичну складову. Те, що зробили виставку, – це як за 20 грн зробити диван, маючи лише цвяхи та дошки», – зазначив Павло Кручок.

Чит. також: «Природознавчий музей у Львові працюватиме з новітніми технологіями, але зберігатиме дух музею графа Дідушицького». 

«Треба розуміти, що ресурси у нас не ті. Наприклад, у Вашингтонському музеї є зміна експозиції, площею менша ніж наш перший поверх, на це держава виділили 20 млн доларів. А у нас гранд – 1 млн дол. і невідомо скільки піде на податки… Питання якості. Щоб вона була, треба визначити добру концепцію і її дотримуватись», – додав Павло Кручок.

Щодо скелету відомого мамонта, який свого часу був улюбленим експонатом відвідувачів музею, то його теж збиратимуть фахівці лабораторії. Та на їх думку, в ідеалі скелет мав би бути штучним, щоб його можна було порухати, так, як це є в європейських музеях, однак це дуже дорого. 

Для експозиції «Мандрівка у минуле» майстри виготовляли штучні кістки, на наше зауваження, що на виставці вони  виглядають досить реалістично – дякують.

Фото з виставки "Мандрівка у минуле"

«Суть музею полягає в тому, щоб людина  сприймала експонати як реальні і казала: я вірю», – каже Віктор Шельвінський. 

З останніх експонатів, який зробили в лабораторії, був альбінос – чорний дрізд. «Цікаво, що його заклювали його ж  одноплемінники, яким він, очевидно, не подобався у «білому костюмі», – жартує Віктор Шельвінський.

Нині в лабораторії щойно відійшли від клопотів, пов’язаних зі створенням першої виставки і взялися вже за нову, яку, нагадаємо, мають відкрити у квітні. І хоч її концепція поки що перебуває у стадії розробки, експерти вже провадять реставраційні роботи. Наразі відновлюють глушця, йому вставлять нове око, яке луснуло близько 20 років тому.

Майстри розповідають, що у своєму домі таких експонатів тримати не хотіли б, незважаючи на те, що до таких речей підвищений попит, бо забавка не з дешевих. За словами експертів, тільки з огляду на вартість матеріалів одна пташка обійдеться в 1,5 тис грн.

Хай там як, але не слід забувати, що експонати, які пропонує відвідувачам Природознавчий музей Львова – це не просто таксидермічні скульптури тварин, а насамперед  справжні витвори мистецтва, яким подарували вічне життя.

Анна Новик.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...