На краю України заховалося літописне місто Белз, яке пройшло історичний шлях від княжої столиці Руси до провінційного містечка Сокальського району Львівщини. Заховалося воно можливо і не по своїй волі, адже дорога до Белзу непроста. Для тих, хто хоче побачити це давнє літописне місто, доведеться подолати довгий шлях не найкращими дорогами. Однак вже на під’їзді розумієш, що Белз вартий того, щоб його побачили.
Белз розкинувся на рівнині річок Солокія та Річиця за 3 км від кордону з Польщею. Існує навіть писемна згадка про те, як біля великого міста Белз почали будувати маленьке місто Львів.
Панорама. Фото з особистого архіву Остапа Лазурка.
Белз є одним із найдавніших міст Галичини і вперше згадується в літописі під 1030 роком, тоді князь Ярослав Мудрий вирушив походом на західні окраїни Київської Руси та захопив Белз.
Як розповів археолог, який досліджує місто з 2004 року, науковий співробітник Державного історико-культурного заповідника м. Белз Остап Лазурко, це коротке повідомлення в «Повісті времінних літ» свідчить про те, що і до першої літописної згадки місто успішно процвітало.
«Це було надзвичайно добре укріплене городище. Територія городища була захищене валами. Археологічні матеріали, які ми виявили під час розкопок, говорять про те, що поселення на цьому місці існувало з другої половини Х ст. Географічним положенням пояснюється і назва міста – реліктове слово «белз», яке означає багнисту місцевість. Однак, існує кілька варіантів тлумачення цієї назви», - розповів Остап Лазурко.
Унікальним це містечко, за словами Остапа Лазурка, є й тому, що Белз поєднав у собі різні культури.
У Белзі є своя Пізанська вежа.
"Тут зосереджені важливі для українців пам’ятки археології, польські сакральні пам’ятки. Також тут осередок єврейської культури. Я б сказав, що це місце паломництва багатьох культур та релігій. Сюди з'їжджаються паломники і краєзнавці, які вже знають про Белз, обізнані і свідомо їдуть на нього подивитися, чи помолитися біля своїх святинь", - зазначив дослідник.
ЗАМОЧОК
На в'їзді до літописного Белзу минаємо найдавнішу території - городище, яке захоплював свого часу князь Ярослав Мудрий. Саме тут розміщувалися палати, укріплені бастіони белзьких князів. Сьогодні від булої слави лишилася сама назва - Замочок.
Раніше тут зберігали чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, яку у 1382 році за вказівкою угорського намісника Галичини, князя Владислава Опольського вивезли до Ченстохови. Ікона ця вціліла в пожежі під час нападу монгольської орди 1241 року.
Копія чудотворної ікони Пресвятої Богородиці в Белзі, яка потрапила на українські землі через Кирила і Мефодія.
Церква на в'їзді в Белз.
За словами Остапа Лазурка на цьому місці від самого початку була замкова церква. Сучасна церква постала як гарнізонний храм 1926 року.
Поруч із церквою є каплиця Св. Валентина. При вході до каплиці розміщена таблиця із зображенням покровителя усіх закоханих.
Каплиця Св. Валентина.
Місцеві розповідають, що люди, які не можуть знайти собі пару, приїздять попросити у Св. Валентина допомоги.
Остап Лазурко показує таблицю Св. Валентина.
Люди переконані, що якщо закохані одночасно доторкнуться до зображення святого, то на них чекає щасливе спільне майбутнє.
Археолог Остап Лазурко розповідає, що Белз - це одна з найменш досліджених княжих столиць.
Герб порубаний козацькими шаблями.
"Насправді невідомою залишається структура княжого Белза. Ті розкопки, які тут проведені - це лише перші кроки у дослідженні. ВІдомо, що княже місто було на околицях Замочка. цю територію досліджував археолог Володимир Петегирич, який вважав, що княже місто складалося з укріпленого дитинця та підгороддя", - зазначив Остап Лазурко.
Ці монети на березі річки знайшла курка, яка порпалася в землі. Фото з особистого архіву Остапа Лазурка.
За словами археолога белзька земля заповідника щедра на археологічні знахідки.
Археологи знаходять тут багато матеріалів давньоруського часу - це кераміка, фрагменти браслетів, монети, фібули, наконечники стріл тощо.
ВЕЖА
Ще одним цікавим для туриста місцем є невисока шестикутна споруда, яка вимурувана з готичної цегли - Аріянська вежа.
Як розповів Остап Лазурко, вежа розташована на давньому цвинтарі, який ще у ХVІІІ ст. значився як парохіяльний ґрунт, імовірно церкви Св. Івана.
"Від самого початку свопоруда могла бути цвинтарною каплицею. Назва Аріянська вежа могла зявитись дещо пізніше ХVІ ст, коли пам'ять про цвинтар була втрачена, а первісне сакральне призначення пов'язали з некатолицьким - схизматицьким напрямом християнства - аріянством, яке тоді було найпоширенішим серед польських протестантів", - припускає дослідник.
За словами археолога, з початку ХІХ ст. споруда перейшла у приватну власність і використовувалася, як складське приміщення.
"На початку ХХ ст. над входом був розміщений герб шляхетного роду Равіч (дівчина, яка сидить на ведмеді) з датою 1606 та латинськими літерами, які розшифровуються, як "Андрій Снопковський, прапорник белзький". Він був хорунжим Белзького воєводи на зламі ХVІ - ХVІІ ст.Як заможна людина, ймовірно він і збудував вежу на цвинтарі, як приватну каплицю-усипальницю", - розповів Остап Лазурко.
За його словами, археологи під час дослідження виявили в споруді усипальні крипти, що підтвердило гіпотезу про призначення цієї вежі. Цікаво, що до появи тут цвинтаря, у ХІ ст. тут розміщувалися будівлі передмістя княжого Белзу, про що свідчать знайдені археологами матеріали того часу.
СЕРЕДМІСТЯ
Як розповів Остап Лізурко, середмістя Белзу - це класичне середньовічне місто з магдебурзьким правом, яке виникло на місці торгово-ремісничого посаду ХІІІ ст. Посад цей, за словами археолога, мав овальну форму та міцні украплення з трьома брамами.
Археологічні дослідження підтверджують те, що від заходу до посаду вела брама на шляху з Любліна, від сходу з півночі вела брама на шляху від Холму та Литви, а з півдня - на шляху з Галича та Львова.
"Тогочасний Белз був класичним європейським містом Західної Європи. В середині поселення було три церкви - Св. Дмитра, Св. Миколи та церква Преображення Господнього", - розповів Остап Лазурко.
Фото з особистого архіву Остапа Лазурка.
Після того, як у 1509 році Белз був знищений татарськими набігами місто повторно отримує підтвердження магдебурзького права. У цей час відбудовують нову ринкову площу з дерев'яною забудовою та Ратушею посередині.
Радянська забудова порушила систему вулиць, від давнього середмістя залишилися лише окремі будівлі та фрагменти стін, які служать для місцевих мешканців огорожею для присадибних ділянок.
БЕЛЗ ХРИСТИЯНСЬКИЙ
У Белзі особливу увагу привертає велетенська руїна цегляних стін - колишній комплекс Домініканського монастиря. Домінікани в Белз прибули на запрошення князя Земовіта ІV у 1401 році.
Отці домінікани в Белзі володіли великими земельними маєтками, тому вони продавали землю та здавали її в оренду з метою збагачення.
Як розповів Остап Лазурко, назбиравши кошти отці домінікани у середині ХVІ ст. спорудили мурований монастирський костел.
"Це була монументальна тринавова базиліка з рансептом та витягнутим півциркулярним вівтарем. У ХVІІ ст. тут були зведені муровані монаші келії, дзвінниця та монастирський мур. Наприкінці ХVІІІ ст. австрійська влада ліквідувала монастир, а костел перетворили на міський. В монастирських приміщеннях були школа та тюрма", - розповів археолог.
Після пожежі наприкінці ХVІІІ ст. тут знову постав монастир, але його неодноразово перебудовували.
Як зазначив Остап Лазурко, костел діяв майже 400 років, поки у 1944 році під час захоплення Белзу його повністю зруйнували радянські війська.
Руїни костелу домініканів.
Поруч із монастирем отців-домініканів розташовано монастир сестер-домініканок, який був заснований 1635 року віленською каштеляновою Софією Ходкевич. Перші споруди були зведені за міським валом на Люблинському передмісті.
Після реформи австрійського цісаря Йосифа наприкінці ХVІІІ ст. монастир ліквідували як такий, що не приносив суспільної користі. Греко-католицька громада адаптувала костел монастиря під церкву, а приміщення монастиря використовували як суд, школу, архів та для єдиної у місті християнська крамниця.
Церква з мозаїчним зображенням Св. Миколи, яке нагадує про однойменну белзьку катедру поряд з монастирем Домініканок.
Дзвіниця 1906 року у півнячно-східному куті монастирської території.
У західній частині Белза, посеред міського цвинтаря розміщена ще одна унікальна християнська святина Белзу - церква Св. Параскеви.
Церква Св Параскеви.
За словами Остапа Лазурка, перша згадка про церкву Св. Параскеви у Белзі є від 1472 року. Теперішня церква постала у 1762-1766 роках поряд із попередньою.
Цікавою є й історія міського цвинтаря. Як розповів Остап Лазурко, археологи виявили найдавніші поховання під церковними підвалинами, які датуються ХVІ - ХVІІ ст. У південній частині якого у 1901 році було споруджено каплицю для католиків, а 1919 року при огорожі поховали 77 стрільців УГА та хорунжого Мацькевича, які загинули в бою під Белзом.
БЕЛЗ ЮДЕЙСЬКИЙ
Окрім того, що Белз є християнським паломницьким центром, він також вважається всесвітньо відомим центром паломництва хасидів.
Як розповів Остап Лазурко, історія белзьких юдеїв, ймовірно, розпочинається ще від княжих часів. Найдавніша писемна згадка при них є в Книзі Белзького земського суду 1469 року.
Згодом юдейська громада Белзу розростається та починає поступово витісняти з центральної частини міста поляків та українців.
Єврейські будиночки в середмісті.
"Ортодоксальну юдейську громаду до 1831 року очолювали рабини з родини Адлєрів. Після них громадою керували Рокахи, які переселилися до Белзу у 1828 році. Соломон бен Елізер Роках був засновником династії белзьких хасидів. Саме він займався активною розбудовою громадського життя хасидів у Белзі. За його планами зведено бет-мідраш, школа з бібліотекою та велику синагогу, яка була священним місцем для хасидів. За повір'ям, саме сюди мав зійти з неба месія, щоб врятувати свій народ", - розповів Остап Лазурко.
Колишній молитовний будинок Ішре Лев. Колись це була розкішна споруда з пишно оздобленим вівтарем.
Найважчими для белзьких юдеїв були періоду Першої та Другої світових воєн. Багато юдейських святинь було знищено. Під час Другої світової війни майже усіх мешканців Белзу, які сповідували юдейську віру, було страчено.
Синагога у Белзі. Фото - uk.wikipedia.org
За радянської влади, у 1950-х роках велику міську синагогу розібрали і з її цегли збудували школу.
Тепер хасили пропонують збудувати нову школу у Белзі, а стару вони хочуть розібрати, адже цегла із синагоги для них є священною. Саме на шкільному подвір'ї хасиди з усього світу моляться на місці, де колись стояла їхня святиня.
Археологічні дослідження на подвір'ї школи, де колись була синагога. Фото з особистого архіву Остапа Лазурка.
Ліпнина, яку виявили археологи під час розкопок синагоги.Фото з особистого архіву Остапа Лазурка.
Археологам в Белзі під керівництвом Остапа Лазурка також вдалося розкопати та відновити мікву - обрядову лазню белзьких юдеїв. Зараз її відреставрували. Сюди ще й досі приїздять євреї-паломники з усього світу.
Міква під час археологічних досліджень. Фото з особистого архіву Остапа Лазурка.
Брама юдейського цвинтаря в Белзі.
Надгробки (мацеви) на юдейському цвинтарі охороняються під наглядом відеокамер.
Усю тисячолітню історію Белзу неможливо описати в одній статті чи світлинах. Це місто залишає відбиток у свідомості - таке різне, таке загадкове і навіть дещо містичне. Воно дихає історією сотень років. Тут у дивному міксі зійшлося сучасне та минуле - давні фундаменти, які поросли бур'яном та нові будиночки, руїни монастирів та відновлені святині, а мандруючи середмістям можна побачити, які з-під асфальтованої дороги визирає столітнє мощення бруківки.
Панорама Белзу. Фото з особистого архіву Остапа Лазурка.
Той, хто хоч один раз в житті відвідає літописний Белз, обов'язково захоче повернутися туди знову.
Гал-інфо висловлює щиру вдячність співробітникам Державного історико-культурного заповідника м. Белз за збереження та збагачення нашої історії.
Особливу вдячність ми висловлюємо археологу Остапу Лазурку та його колегам, які багато років працюють над тим, щоб заповнити невідомі сторінки міста з унікальною історією.
Анна Новик.
Фото - Павло Паламарчук, Гал-інфо.
