У Центрі міської історії Центрально-Східної Європи, що у Львові, днями відбувся круглий стіл «Як сьогодні писати про Львів: путівники, підручники, історія?».
Так, художник Олександр Хохулін вважає, що про минуле писати важко, це нагадує «постійне вилущування зерна з насіння». При цьому використовуються або сірі, або рожеві фарби. Натомість писати треба об’єктивно.
До відповідальності закликав і історик Василь Расевич. За його словами, публіцист не повинен торкатися дражливих тем, достеменно не володіючи матеріалом. Історик виділив два варіанти сучасної літератури про Львів: варіант класичний, де історію викладено з позиції або польського або українського центризму, і варіант неоліберальний – де про Львів пишуть з позиції мультикультурності міста. Другий варіант, вважає Расевич страждає на вади. Адже, на думку Расевича, мультикультурності у Львові не було, різні народи мешкали у місті поруч, але тісного культурного обміну між ними не було. Цим, зокрема, можна пояснити криваві конфлікти, що виникали між ними.
Повертаючись до теми, як писати про Львів, інший історик Ігор Лильо зазначив, що тут не повинно бути єдиного канону. Так, у світі вироблено стандарти щодо формату і змісту путівників, а видавництва не дають авторам вказівок з приводу політкоректності. «Людина, яка взялася за перо, має бути достатньо відповідальною сама», – підтримав він колегу Расевича. Разом з тим, історик впевнений – «якщо ви хочете закопати свою кар’єру, почніть писати путівники». «Це дуже важкий жанр», – додав він.
«Не знаю іншого такого міста в Україні, де так активно пишуть путівники. Хіба що Чернівці і Одеса», – заявив Лильо. Хоча, з його слів, цікаві процеси тепер почалися у Донецьку.
Польська дослідниця україністики, перекладачка та популяризаторка української літератури Оля Гнатюк переконана, що нема готових рецептів, як писати про Львів, «потрібно лише розширити наш горизонт на інші жанри», «промовляти картинами».
«Львів не є унікальним, бо сама ситуація багатокультурності не є унікальною, як в масштабах Галичини, так і України, і Центрально-Східної Європи. Львів не є унікальним, щоб почуватися чимось найкращим», – продовжила Оля Гнатюк. Тому конфлікти неминучі. Але їх не треба боятися, з конфліктів народжується не тільки жахливе, а й позитивне за умови, що є хист домовлятися і дискутувати.
На думку історика-науковця Андрія Козицького, умови до написання путівника диктує ринок. Воднораз довший час про Львів писали, як про місто каміння. Так, у польських путівниках про Львів не було українців, потім з радянських путівників зникли поляки. Нині, гадає історик, розвивається жанр путівника – про людей у Львові. І коли історики перестануть зважати на сучасні політичні проблеми, з путівниками усе налагодиться.
