Умови в єдиному у Львівській області дитячому офтальмологічному відділенні, у прямому розумінні цього слова, – жахливі. Старий, украй запущений корпус, переповнені, схожі на тюремні камери палати, довгі черги в кабінетах і коридорах.
«Бунт» біля вхідних дверей
Дитяче офтальмологічне відділення ОДКЛ (обласної дитячої клінічної лікарні) в Брюховичах зі всіх боків «оточене» сосновим лісом. Тихе, малолюдне і дуже красиве місце. Саме таке, що найбільш підходить для такого закладу.
…Гармонію порушують обурені батьки з дітьми. Вони зібралися біля вхідних дверей і голосно лають лікарське начальство. На обідраних дверях паперова табличка: «Нема світла, ремонт електромережі». З цієї причини, пояснюють мені батьки, лікарі розбіглися і відділення не працює. За останній тиждень – вже другий раз.
Тут же знайомлюся з мамою 10-річного Андрія - Оксаною Дудко. «У мого сина прогресуюча короткозорість середнього ступеня, – розповідає жінка. – На лікувальні процедури я його вожу із Старосамбірського району. Це більше як сто кілометрів. У лікарню нам доводиться діставатися майже три години. Тепер уявіть наш стан: стільки їхати, мучитися в дорозі і все дарма. Спочатку, коли ми звернулися сюди за допомогою, я думала, що Андрія вдасться покласти на стаціонарне лікування. Але нам сказали, що всі палати переповнені. І що сина можуть взяти в лікарню не раніше, ніж через місяць. От і доводиться тепер мучитися, а тут таке…».
33 роки без капітального ремонту
Застати на робочому місці завідуючу дитячого офтальмологічного відділення Наталію Сичевську вдається наступного дня – коли в лікарні з'являється електрика. Кабінет, в якому вона сидить, – невеличка, не відремонтована кімнатка. Поряд з нею – ще троє співробітників. Серед них – лікар, який веде прийом хворих дітей.
«Скупченість і тіснота у нас через те, що нема коштів на завершення капітального ремонту, - пояснює Наталія Володимирівна. – Ремонт нашого корпусу почали півтора року тому – за допомогою швейцарської добродійної організації. Швейцарці пообіцяли нам замінити системи опалювання, водопостачання, каналізації. За умови, що всі будівельні роботи будуть профінансовані нашим управлінням. Свою обіцянку вони виконали – всі комунікації на сьогодні замінені. Будівельні ж роботи через недостатнє фінансування ведуться досі. Весь цей час ми змушені тіснитися, частина наших служб зайняла палати ортопедичного відділення».
За словами завідуючої, «їхній» лікарняний корпус був побудований у післявоєнні роки. Спочатку тут розміщувався туберкульозний санаторій. 33 роки тому з обласної дитячої клінічної лікарні сюди перенесли офтальмологічне відділення. Обіцяли, що переселяють на якийсь час, поки в ОДКЛ не добудують ще один поверх. Виявилось, що назавжди. З моменту переселення капітального ремонту в лікарняному корпусі не було.
Обмежена меддопомога
«У рік у нас лікується в середньому 2,5 – 3 тисячі дітей, – розповідає Наталія Сичевська, супроводжуючи мене лікарняними коридорами. – Навантаження дуже велике, охочих лікуватися дуже багато. Але задовольнити всі потреби ми не в змозі. Такої можливості у нас просто немає. У Львівській області ми єдине дитяче офтальмологічне відділення. 60 ліжко-місць і 38 осіб медичного персоналу, 10 з яких – лікарі.
Палати, які мені демонструє завідуюча, нагадують тюремні камери. Темні, «помальовані» коричневою фарбою, заставлені старими залізними ліжками. Палата, де лежить мешканець села Липівка Миколаївського, 14-летній Богдан, розрахована на 6 ліжок. Проте «ліжко-місць» у приміщенні 9. Ліжка стоять так щільно, що в палаті, окрім вузьких проходів, нема вільного місця. Цікавлюся у Богдана, як йому лікарняна обстановка.
«Мені нормально, – відповідає хлопчисько. – Годують тричі в день. Зранку і ввечері дають молочну кашу, в обід – борщ і картоплю. Так що жити можна. Погано лише те, що немає ні телевізора, ні комп'ютера.. Але тут таке відділення, що дивитися телевізор, грати на комп'ютері або на мобільному телефоні лікарі не дозволяють».
Завідуюча тісноту в палатах пояснює все тим же тривалим капітальним ремонтом. Говорить, що півтора року тому хворі лежали в 10 палатах. А тепер через брак вільних приміщень дітей розміщують в 8 палатах.
Після огляду палат прямуємо в кабінет, де апарати, якими лікують зір. Кімната вщерть набита дітьми. Духота, дитячий плач, черги до апаратів-тренажерів. Маленька дівчинка – на вигляд років 6-7 – тягне за рукав молоду жінку і на всю кімнату волає: «Мама, давай підемо звідси, я краще буду щодня їсти моркву…».
Замість епілогу
Динаміка інвалідності зору поміж дітей на Львівщині щороку йде вгору. На сьогодніь інвалідами зору в області є понад 700 дітей. Коли в єдиному на всю Львівську область дитячому офтальмологічному відділення закінчать ремонт – невідомо. Через фінансову кризу бюджетні кошти на його завершення у цьому році виділятися не будуть.
Віктор Правденко, фото – автора.
