Мегаблок під Президента

Новому політичному об’єднанню пророкують надійніше майбутнє порівняно з „Нашою Україною” часів 2002-го чи 2006 років. У таких прогнозах посилаються на очевидне оновлення і омолодження пропрезидентської політичної сили. На другий план відходять (принаймні так виглядає, якщо не брати до уваги, наприклад, заяв на зразок тієї, що зробив Третьяков про свій тримільйонний вклад у мегапроект) такі одіозні постаті, як, скажімо, Порошенко, Івченко, Мартиненко та багато інших, а також ненадійні пенсіонери на зразок Удовенка. Ставка робиться на те, що молоді політики, враховуючи тривалу перспективу, намагатимуться бути меншими популістами і більшими прагматиками. 

Зрештою, такий погляд є початковим і поверхневим, адже оприлюднено лише першу десятку (тобто лише фасад) нової політичної команди Президента. Далі буде. Без сумніву у прохідній частині випливуть чи не усі „любі друзі” Президента. 

Наразі ж маємо наступну картину. Десять партій підписали Декларацію про об’єднання демократичних сил, яка, по-суті, є форматом виборчого блоку під назвою „Наша Україна – Народна самооборона”. Декларацію було підписано в присутності Президента України Віктора Ющенка в офісі “Нашої України” і свої підписи під нею поставили: від Народного Союзу “Наша Україна” В’ячеслав Кириленко, партії “Вперед, Україно!” – Юрій Луценко, Народного Руху України – Борис Тарасюк, УРП “Собор” – Анатолій Матвієнко, Української народної партії – Юрій Костенко, Християнсько-демократичного союзу – Володимир Стретович, Громадянської партії “Пора” – Владислав Каськів, Партії захисників Вітчизни – Юрій Кармазін, Конгресу Українських Націоналістів – Євген Гірник, Європейської партії України – Микола Катеринчук. Перша десятка виборчого списку блоку демократичних сил на сьогодні виглядає так: Юрій Луценко, В'ячеслав Кириленко, Арсеній Яценюк, Анатолій Гриценко, Микола Катеринчук, Ольга Герасим'юк, Віктор Балога, Ксенія Ляпіна, Руслан Князевич, Володимир Ар'єв. Віктор Балога, голова Секретаріату Президента України, як і очікувалося (незважаючи на те, що напередодні висловлювалися різні думки, висувалися альтернативні персоналії, в тому числі й губернатор Львівщини Петро Олійник), очолить виборчий штаб блоку.

Наступним кроком підписанти обіцяють створення на базі десяти партій-учасниць (шляхом їх саморозпуску) єдиної партії. За словами Луценка, це має статися ще до кінця цього року. „Ми переконані, що рішення про об’єднання демократичних сил – остаточне і дає надію усім патріотичним виборцям на те, що розпорошеність демократичних сил, їхнє взаємопоборювання відійшло у минуле”, – заявив лідер НСНУ Кириленко.

Сумарний загальноукраїнський електоральний показник пропрезидентського мегаблоку, незважаючи на те, що рейтинги більшості його складників є незначними (а то й мізерними) і часто набагато менші за рівень похибки того чи іншого соціологічного дослідження (у серйозних КСД вона може становити від 2 до 4 відсотків), коливається на сьогодні у межах 15-17%. Це непоганий показник за нинішньої політичної ситуації (його, зрештою, може вистачити для того, аби восени посісти друге, після Партії регіонів, місце у парламентських перегонах). Відтак Президент зможе виступати серйозним гравцем у переговорах щодо створення нового коаліційного уряду...

Це, мабуть, й усі декларовані плюсові сторони демократичного об’єднання. Натомість, загроз його успішному існуванню можна сформулювати чимало. Перша і найголовніша та, що підбір партнерів для мегаблоку здійснювався (як це вже неодноразово робилося в українській політиці, в тому числі й з легкої руки Віктора Ющенка і його оточення) суто за особистісним чинником відданості чи глибоких симпатій до Президента. Вася, Петя, Вова – друзі, значить їхні політичні партії демократичні, ідейні, правильні і заслуговують на певну кількість місць у прохідній частині парламентських списків (у більшості випадків сугубо для В., П., В.). „Свій хлопець” Юрій Луценко виявився найоптимальнішою фігурою з тих, що претендували на лідерство в пропрезидентському блоці. Втім, очевидно, що наразі Луценко буде лише формальним лідером, загальну політику формуватиме безпосередньо Віктор Ющенко. Як він „яхту” скерує, туди вона і попливе.  

Інша вада – грандіозна відмінність (читай несумісність) суб’єктів мегаблоку (знову ж таки, якщо брати до уваги політичні сили як самостійні одиниці, а не приватні проекти В., П., В.): ідеологічна, світоглядна, професійна, амбіційна тощо. Приміром, у різних структур демоб’єднання різні погляди на такі основоположні у нинішній політиці речі як функціонування української мови, вступ до Північноатлантичного Альянсу та ін. Так, до останнього ідеологи мегаблоку сумнівалися, чи залучати до своїх лав блок правих партій „Рух-Українська правиця” (ключову роль, цілком можливо, відіграла позиція „Правиці” щодо неприйняття до свого складу скандальної ВО „Свобода”, у протилежному випадку „РУП” до „НУ-НС” точно не прийняли б). „Правиця” обережно ставиться до питання створення єдиної партії. Її позицію висловив голова УРП „Собор” Анатолій Матвієнко:  „Ми не проти злиття в єдину партію, але вважаємо за необхідне уточнити низку питань щодо її ідеології, програмних засад та графіку інтегральних процесів”. Матвієнко також наголосив на непринциповості проблеми лідера виборчого блоку. За його словами, такий лідер не обов‘язково стане і на чолі майбутньої єдиної партії чи навіть фракції мегаблоку в парламенті. Невідомо також, як поведуть себе частини мегаоб’єднання у можливому випадку необхідності формувати урядову коаліцію після дочасних парламентських виборів з Партією регіонів.

Ще одна небезпека – надмірна публічність лідерів мегаблоку. Голова Секретаріату Президента і новопризначений керівник виборчого штабу блоку Віктор Балога заявив, що Віктор Ющенко висунув чітку й обов’язкову вимогу до учасників блоку „Наша Україна – Народна самооборона”: дотримуватися єдиної інформаційної політики. На всі громадські акції, теле- й радіоефіри блок призначатиме речників, уповноважених виступати від його імені. Їхній перелік збираються оголосити незабаром, так само як і основні гасла та меседжі, з котрими й завойовуватимуть прихильність електорату, що досі не визначився. Балога пообіцяв, що кандидатів від блоку, які не дотримуватимуться єдиної координованої інформаційної лінії, опускатимуть у виборчому списку на десять позицій.

Отже, уся ця „магаблочна історія” наразі засвідчує лише одну закономірність: Президент України залишається (хто б що не говорив і яких імпічментів не прогнозував) сильним гравцем на політичному полі держави. Ющенку вдалося без зайвих публічних нервувань, спокійно (разом з тим, великою мірою ризикуючи і балансуючи над політичним проваллям) розібратися в ситуації і протиставити гідну гру своїм супротивникам. Разом з тим, залишається відкритими ціла низка надважливих для країни питань (як внутрішньо-, так і зовнішньополітичних), які доведеться вирішувати вже після дочасних парламентських виборів. І лише тоді можна буде говорити про ефективність, продуктивність і нагальність створення мегаблоку демократичних сил під Президента. Зрештою, про те, з ким хоче і може дружити (створювати коаліцію) Президент і кого він відносить до найнебезпечніших своїх конкурентів у боротьбі за другий президентський термін.