Мирослав Чемерис: На кожному об’єкті свої проблеми

   – Управлінню охорони культурної спадщини не сподобалися нові вікна на фасаді обласної прокуратури. Чи порушило Управління капітального будівництва, що виступає замовником, будівельні норми, як це вам закидають опоненти?

 

– Ні. Заміна вікон на пам’ятці архітектури регулюється Державними будівельними нормами ДБН В.3.2-1-2004 Р «Реставраційні, консерваційні та ремонтні роботи на пам’ятках культурної спадщини». У цих нормах є вимога, що у випадку, якщо вікно вже повністю стало непридатним, то його потрібно замінити.  Але, як би хто не старався, все одно автентичного вікна не вийде, бо його конструктивні елементи будуть виготовлені сьогодні. Ще одне – при заміні тих частин та конструктивних елементів, що знаходяться у зруйнованому стані та відсутні, власне те, що ми маємо, замінник має мати таку ж форму та зовнішній вигляд, як і історичний елемент.

Компетентна комісія – проектний інститут, експлуатуюча організація, замовник та потенційний підрядник обстежили вікна на пр. Шевченка, 17/19 і дійшли до висновку, що вони подальшій експлуатації не підлягають – деревина вікон повигиналася та погнила, є великі шпарини. У хорошому стані, як виявилося, лише самі рами вікон. Віконні рами було виготовлено з дуба, і вони залишилися міцні та «здорові», а от стулки вікон були вироблені із сосни, і вони погнили. Проектний інститут «Укрпроектреставрація» запропонував рами зберегти, і замінити самі стулки. Розглядалися варіанти замість гнилих рам поставити рами із клеєного бруса або з металопластика. Чомусь всіх роздратував варіант металопластикових вікон, але якщо говорити чесно, то клеєний брус також не буде автентичним матеріалом, з якого було зроблено вікно, до того ж він, на відміну від металопластика, втричі дорожчий.

 

 

– З 41-го вікна, а це 157 кв. м, замінили лише шість вікон, тобто ще залишається поміняти 35 вікон. Після зацікавлення заміною вікон у приміщенні прокуратури преси та деяких громадських організацій цей процес зупинили. Документація щодо програми реконструкції Управлінням охорони культурної спадщини погоджена на стадії ескізного проекту. Зараз над варіантом заміни вікон, який би влаштував всіх, працює проектний інститут, і як тільки він закінчить проектування, ми подамо їх на погодження.

 

 

– Орієнтовно заміна всіх вікон з доопрацюванням елементів інтер’єру буде коштувати близько 300 тисяч грн. Ми переглянули ціни всіх виробників, і якщо ставити клеєний брус, то заміна всіх вікон потягнула би приблизно на 900 тис. грн. Відчуваєте різницю? Вікна ставляться за кошти обласного бюджету.

 

– Не знаю, хто збурює громадськість, але якщо вже на те пішло, то треба пройтися по центральній частині міста та звернути увагу на вікна та двері, які там ставлять замість старих – навіть у тій самій Ратуші стоять металопластикові вікна, стоять вони і на пр. Шевченка, і на пр. Свободи та інших вулицях історичної частини міста. З одного боку, в деяких випадках люди ідуть на порушення, з іншого – вони вказують на те, що немає документа, який забороняє ставити такі вікна. Оплата за тепло зростає, тож вікна мінятимуть всі. Можна говорити про факт того, що дехто штучно залучає громадськість до „роздування” цієї проблеми, говорячи, що, мовляв, нищать пам’ятку архітектури. Ми поміняли шибки в пам’ятці архітектури – то чи є підстави говорити про те, що її знищують?

 

 

– На жаль, на даний момент такого переліку ми не маємо. Бюджети прийняті, але розподілу коштів по конкретних об’єктах ще немає. Кабмін розробляє порядок використання коштів державного бюджету на капітальне будівництво, а наразі він цього ще не зробив. Відповідно, область також ще не має розподілу коштів з обласного бюджету на об’єкти капітального будівництва, оскільки цей процес має відбуватися синхронно, має витримуватися вимога щодо співфінансування. Якщо говорити про самі об’єкти, то ми подали пропозиції на виділення коштів з обласного та державного бюджетів на продовження реконструкції харчоблоку, а також відділення №9 Психіатричної лікарні на вул. Кульпарківській у м. Львові, реконструкцію обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом на вул. Лисенка – ми вже маємо намір здавати перший пусковий комплекс. Крім того, ми подали пропозицію провести реконструкцію приміщень Туберкульозної лікарні на вул. Бой-Желенського, завершити будівництво протитуберкульозного диспансеру в Дрогобичі, продовжити реконструкцію протитуберкульозного санаторію в Немирові, провести аварійно-відновлювальні роботи та реставрацію знищеного пожежею комплексу Обласного дитячого протитуберкульозного санаторію в Журавно (Жидачівський район) – минулого року там були виконані першочергові протиаварійні накриття, і в цьому році надіємося продовжити роботи. Також плануємо продовжити будівництво спального корпусу школи-інтернату в Лопатині (Радехівській район) та розпочати нарешті роботи з реконструкції приміщень музею національно-визвольних змагань на вул. Лисенка. Також ми плануємо продовжити реставраційні роботи в Червоноградському палаці Потоцьких, а також в таких пам’ятках архітектури, як Підгорецький, Золочівський та Олеський замки.

Виконання вказаних робіт розпочнеться лише після того, як ми отримаємо пооб’єктні ліміти фінансування. Тому ми і не проводимо поки що жодних тендерів, бо всі тендери починаються з того, що ми маємо опублікувати план проведення тендерів на рік, в якому буде чіткий перелік об’єктів.

 

– Перша і найбільша – у нас надзвичайно складна дозвільна система. Якісь потуги для того, щоб її спростити робляться, але практика, зокрема по Львову показує, що можна швидше розпочати  фундамент і закінчити спорудження даху, аніж пройти всі необхідні дозвільні процедури. Її можна вирішити лише на законодавчому рівні – спочатку переглянути будівельне та дозвільне законодавство, а потім переглянути так звані місцеві правила забудови, які формують місцеві органи влади, які деталізують законодавче поле.

Ще одна з проблем, яка дуже відчутно гальмує капітальне будівництво, – закон про закупівлю товарів, робіт та послуг за бюджетні кошти. Про попередній закон всі казали, що він недосконалий. Ми від облдержадміністрації, всіх профільних установ і Міністерства сформували пропозиції щодо вдосконалення цього закону – у результаті вийшов новий закон, який фактично не спростив цих складних та довготривалих процедур. Чомусь у новому законі для підприємств державної форми власності трохи спрощено процедури проведення тендерів, для всіх же решта замовників залишили так, як було в старому. Наприклад, така норма, як при проведенні тендеру на закупівлю квартир держава вимагає закупити квартири за ціною їх будівництва, а не по ринковій ціні – зрозуміло, що на такий тендер ніхто не прийде. Мало того, для проведення такого тендера до нас має прийти як мінімум три забудовники, бо якщо прийде менше, то тендер  вважатиметься таким, що не відбувся. Відповідно, потрібно говорити про те, що закон не працює на те, щоб ми здійснили закупівлю, провівши тендер.

Єдина позитивна річ в новоприйнятому законі – викинули вимогу закону про те, що інформацію про проведення тендерів на закупівлю треба розміщати в електронних ЗМІ на умовах, які запропонує організація, яка є власником сайту.

 

– На кожному об’єкті свої проблеми, але найбільш „бородата” – неритмічність фінансування. Ми будуємо у Львові пам’ятник Степану Бандері, і фактично щороку робимо це в грудні. Цілий сезон ми ходимо, просимо гроші на це будівництво, і нарешті в грудні приходять кошти, і ми поспіхом, щоб встигнути їх засвоїти, проводимо роботи. Ми ж із підрядником укладаємо угоду, і він пише графік виконання робіт, графік фінансування, ми погоджуємося з ним і записуємо: «За умови виділення коштів з бюджету». Він собі розписує, що будівництво починає в травні і завершує в грудні, а гроші насправді приходять в грудні. У результаті, ламаються всі графіки, важко витримати технологію будівництва.

 

 

– Так. На вулиці Морозній – пам’ятний знак жертвам Чорнобиля. Сподіваємося цього року його вже здати. Там вже зроблено благоустрій, фундаменти, елемент постаменту і залишається наразі незробленою художня частина.

 

 

– Разом житла в області будується півмільйона квадратних метрів. Це було у 2005 році, а от у 2006 році обсяги будівництва на 3 відсотка зменшилися. Якщо взяти за середню площу квартири 50 м кв., то матимемо 50 тис. квартир. Але річ у тім, що це покращить життєві умови лише 2-3% громадян, які цього потребують. Тому такі темпи не вирішують житлової проблеми. Уряд зараз ставить завдання до 2010 року подвоїти ці темпи. Крім того, з 1 січня 2007 року набрав чинності Закон «Про будівництво соціального житла», відповідно до якого людям, які не мають змоги за власний кошт будувати житло, його будуватиме держава. А людям, які зможуть дозволити собі вкласти кошти у будівництво житла, будуть доступні кредити. Ще закон передбачає будівництво житла для мешканців „хрущовок”. Як воно все відбуватиметься на практиці, побачимо.

 

 

– Найбільше молодіжного житла будували у Львові, у Дрогобичі, у Самборі та Городку. А соціальне житло – лише у Львові. Зокрема, будувалися і квартири для відселення з аварійного житла. А от по регіонах ніхто вже давно соціального житла не будує. З 2000 року у держбюджеті передбачаються кошти в якості державної субвенції обласному бюджету лише на будівництво житла для окремої категорії військовослужбовців. Цього року вони призначені для військовослужбовців, звільнених в запас або у відставку, які стоять на черзі за місцем проживання, ветеранам-афганцям та учасникам інших військових конфліктів та членам родин загиблих із цієї категорії осіб. Щороку ми здаємо 10-15 таких квартир. Минулого року на цю мету було виділено 2,1 млн, цього року 2,5 млн грн, тобто буде збудовано 12 квартир. На черзі ж у Львівській області стоїть 570 чоловік. По Львову ми для цієї категорії осіб з 2000 року збудували вже понад 250 квартир.