Торік Львівщина посіла 11 місце за обсягом виробництва сільгосппродукції. Це здобуток чи привід для критики? Чому пустують наші поля та занепадають села? Чому інвестори не квапляться вкладати гроші в аграрні проекти? Про це в інтерв’ю з депутатом Львівської обласної ради, членом комісії з питань розвитку села та АПК, засновником ТзОВ «Барком» Олегом Бараном.
Львівщина позиціонує себе не лише як туристичний, а й сільськогосподарський край. Однак за результатами минулого року область посіла 11 місце в Україні за обсягом виробництва продукції сільського господарства.
Сьогодні в Європі та світі спостерігається очевидна тенденція – зростає інтерес інвесторів до аграрно-промислового комплексу, у цій царині з’являються нові проекти, а той цілі нові напрями. Річ у тому, що ціни на сільськогосподарську продукцію досить високі, а кількість населення на землі постійно збільшується, автоматично зростає і потреба у продукції. Для України, де агропромисловий комплекс є локомотивом економіки, це пріоритетний напрямок.
Що ж стосується Львівщини, 11 місце для нас – це, направду, невтішний показник. Адже потенціал у області – колосальний. Наприклад, Львівщина може стати одним із лідерів у галузі тваринництва. Скажімо, торік наша область стала другою в Україні за темпами вирощування свиней. І ми маємо всі передумови стати першими.
Ще один напрям розвитку – вирощування зернових. Але тут, напевно, є ряд проблем, над якими слід замислитися. По-перше, мова йде про популяризацію як державних, так і обласних програм щодо підтримки АПК. Адже часто-густо наші мешканці банально не проінформовані про існування заходів, скерованих на стимулювання сільськогосподарської справи. Це завдання для управління сільського господарства: належна робота зі ЗМІ. По-друге, Львівщина має чимало об’єктів, якими могли б зацікавитись іноземні або ж вітчизняні інвестори. А вони натомість простоюють і не використовуються. Інформація про такі об’єктів має бути загальнодоступною. Тому необхідно провести інвентаризацію покинутих і занедбаних сільськогосподарських об’єктів, про що неодноразово говорило керівництво області, але досі, на жаль, цього не зроблено. А це б неабияк сприяло залученню інвестицій.
Якщо говорити про зернові культури, то на чому варто спеціалізуватись Львівщині? Наприклад, торік Китай вперше закупив українську кукурудзу. Можливо, нам доцільно було б зосередити увагу саме на цій культурі?
Повторюсь ще раз: вирощування зернових – це один із бажаних напрямків розвитку нашого регіоні. При цьомусправді пріоритетною культурою для посіву на Західній Україні є кукурудза. Наш клімат, погодні умови максимально підходять для вирощування цієї рослини. Кукурудза стійка до великої кількості опадів. Тож ми маємо всі умови, щоб мати добрі результати саме з вирощування цієї культури. Можу сказати з прикладу власного господарства: порівняно з минулим роком, цього річ посіви кукурудзи ми збільшили на тисячу гектарів. Крім того, працюємо над тим, аби збільшити врожайність цієї культури. Мова йде про високу якість зерна, нові технології.
Якщо говорити про тваринництво, та ваша компанія «Барком» вирощує свиней та велику рогату худобу. Зокрема, поголів’я свиней становить більше як 30 тисяч. І для вас це успішна справа. Але таких компаній не так вже й багато. У чому проблема?
Інвестування у вирощування свиней – це досить затратний проект.Тому не кожне підприємство може дозволити собі такі великі інвестиції. Особливо зважаючи на сьогоднішню ситуацію у банківській сфері. Маю на увазі високі кредитні ставки. Однак, якщо 5-7 років тому в Україну їхало багато контрабандної продукції, а вирощування власної свинини було нерентабельним, то нині ці проекти набирають щораз більшої інвестиційної привабливості. Але одразу постає проблема: потрібні великі кошти. І це не той проект, який скоро окупиться. Наша компанія вже має певні можливості, а нарощувати обсяги виробництва завжди легше, ніж розпочинати.
З вашого досвіду, чи складно на Львівщині розпочати власну справу у сільському господарстві?
Будь-який сільськогосподарський бізнес – це тяжка праця. І не має значення, на якій саме ланці агропромислового ланцюжка ти спеціалізуєшся. Річ у тому, що на аграрний бізнес впливає велика кількість зовнішніх факторів. Це залежність від погоди, врожаю…. І ці фактори є загальними. Тому, як на мене, на Львівщині провадити аграрний бізнес не складніше ніж у будь-якому іншому регіоні України. Навіть навпаки, ми маємо величезний агропромисловий потенціал. У нас збереглися об’єкти, де можна працювати, і у нас є робочі руки. Власне, є дві основні проблеми – це кошти та, як це не сумно, кваліфікація людей.
Річ у тому, що розвиток сільського господарства в Україні мав б відповідати європейським стандартам. Натомість ми потрапили у ситуацію, коли у світі галузь розвивалася, а ми стояли на місці. Звідси брак фахових кадрів. У нас одного прекрасного дня зникли колгоспи і все спинилось. Нині ж починаємо фактично з чистого аркуша. Утворилась своєрідна прірва у освіті та досвіді людей, яку ми заповнюємо тим, що запрошуємо фахівців із-за кордону. Щоб вони обмінювалися досвідом та навчали наших працівників. Адже кожен господар розуміє, що важливість інвестицій у підготовку фахового персоналу.
Як заохотити інвесторів вкладати гроші в українське, зокрема львівське село?
Потрібно проводити форуми, зустрічі, презентації. Без цього ніяк. Слід розуміти, з якими проблемами потенційні інвестори стикаються у нашій країні. Маю на увазі ту саму корупцію, бюрократію… Бізнесмени із-за кордону до таких речей не звикли. Тож тут чільну роль повинні відіграти обласні адміністрації. Вони мають бути своєрідними посередниками, але треба не дозволяти нашим чиновникам займатися незаконними речами. Повірте, що для інвесторів Львівщина дуже цікавий регіон. У нас родючі грунти, порівняно недорога робоча сила та поки що незначна конкуренція, що теж важливо.
Можливо потрібні якісь ініціативи на державному рівні?
Потрібні такі ініціативи, які будуть справді працювати, а не пусті декларації. А ще потрібне бажання, наполегливість та сила починати щось нове. Взагалі у нашій країні є кілька основних проблем, які стоять на заваді розвитку будь-якої власної справи. Нам треба зменшити повноваження контрольних органів та спростити податкове навантаження.
Але ж існують обласні сільськогосподарські програми?
Як на мене, обласні сільськогосподарські програми повинні сконцентровуватись на дрібних та середніх товаровиробниках. А державні мають стосуватися великих виробників. Щодо обласних програм, то їх, направду, замало, і вони часто-густо не охоплюють усіх необхідних напрямів сільськогосподарського комплексу. Обласні бюджети зазвичай виділяють мало коштів на сільське господарство, хоча це одна зі статей бюджету, яка здатна приносити швидкі і високі дивіденди.
Як ви ставитесь до відродження кооперативів на селі?
Абсолютно підтримую таку ініціативу. Ми маємо приклад європейських кооперативів, які дуже вдало працюють у Франції, Німеччині, Данії. Такі об’єднання дають можливість дрібним фермерам зменшити залежність від ринку та різних зовнішніх факторів. І тут не потрібно нічого вигадувати. Достатньо проаналізувати роботу кооперативів у європейських державах, вибрати найвдаліші приклади і адаптувати їх до наших умов. Згодом наші кооперативи, певен, будуть показувати добру динаміку росту як щодо обсягу виготовленої продукції, так і щодо кількості учасників.
Чи має Україна шанс зробити життя в селі престижним?
Агропромисловий комплекс – це локомотив української економіки. Село буде змінюватись. Від цього нікуди не дітись. Воно буде інакшим. Напевно, не таким, як 20 років тому. Ми бачимо світову тенденцію, коли сільське населення масово їде до міста. У селі тяжко жити, але саме інвестори, такі компанії як наша, вже тепер формують зовсім іншу перспективу розвитку села. Я більш ніж впевнений, що наше село буде цікавим. Іншого варіанту просто немає.
Фото Романа Балука. Автор тексту: Микола Ковтуненко.
