На львівський ринок виходять компакт-диски українського барда Олександра Смика. Його у 1991 році визнали найкращим в Україні поетом-піснярем. Олександр Смик має чимало захоплень, в яких йому вдалося досягти успіхів. Він знімає фільми, пише п’єси, полемічні статті про сучасний стан та потреби української культури, організовує фестивалі, створив перший у Європі сад скульптур у місті Кременець, що на Тернопільщині, є лауреатом „Премії визнання” Краківської конфратерні поетів. Нещодавно у клубі достойних львів’ян „Культ” він презентував свої 15 дисків, згадував про стільки ж виданих книг. Кореспондент „Гал-info” спробує передати атмосферу концерту та найцікавіші моменти розмови з Олександром Смиком.
Поміж виконуванням пісень з дисків „Параноєвий ковчег” та „Мама поспішає на побачення” Олег Смик розповідає, як йому пощастило в житті із спонсорами. Першу збірку на 64 сторінки "Штурмує Всесвіт" взялися фінансувати 37 меценатів. „І тридцять сім чоловік ясно, що ні рубля не дали. Ну так, як у нас прийнято. Той забув, той посоромився, тому не до того було, і з того часу я вже ні в кого не прошу грошей. Я тоді прийшов на українське радіо і попросив: "Дівчата, дозвольте мені зробити одну річ – послати їх всіх на фіг. Ну, звичайно, прямий ефір є прямий ефір, людині якось незручно погоджуватися. Але одна журналістка, Оксана Проць сказала: нема питань, Сашо. Хочеш – давай. І я всіх тридцять сім чоловік послав на фіг. В прямому ефірі. З того часу я переконаний, що не потрібно принижуватися за те, що ти вмієш. Я не випадково про це згадав, бо потім стало якось легше. І я випустив 15 дисків, видав 15 книг. Заробляю. Сам видаю, сам роздаю. Я відверто згадую про це, тому що коли працюєш сам, то знаєш, що тебе ніхто не зрадить. Це точно. Про це у мене є багато пісеньок”, – розповідає Олександр Смик і співає нову пісню.
Про сад-споруду, який „вирощує” Олександр Смик у місті Кременець, розповіла журналістка з Тернополя Ольга Юхим. Вони приїхали на концерт разом.
„Олександр після трьох інфарктів переніс операцію на серці, і лікарі сказали, що треба змінити клімат. Після тих операцій він захотів багато зробити у своєму житті. Він каже, що до цього його життя не мало такого темпу. Потім лікарі порадили змінити велике місто на свіже повітря та інший клімат. Він продав квартиру у місті Рівне і переїхав у Кременець. Там купив старий будинок науковців Вишневських, відомих у Кременці. Будинок був занедбаний. Біля нього тридцять соток старого яблуневого саду. Олександр це все вигріб, вичистив, але зберіг в стилі кременецького модерну. Навіть не міняв даху – з червоної бляхи. Тепер в саду Олександр проводить скульптурні пленери. Він запрошує відомих скульпторів, дає їм камінь. І вони там творять. Там вже є близько тридцяти скульптур. В саду працював Василь Корчовий, його велика скульптура Деметри – найбільша у саду. Роман Чайківський зробив скульптуру "Один смик" – це валюта, яка не піддається девальвації, відмита монета, на якій написано: один смик і прищеплено зверху прищепкою. Для проекту "Чужина" Володимир Шолудько зробив фігуру "Коли розлучаються двоє", вона зроблена із мармуру і є символом чужини. Дуже тонка робота”, – зазначає Ольга Юхим.
Вона розповіла, що в саду є музичні дерева. Олександр Смик збирає старі колишні інструменти – це труба, саксофон, кларнет – розвішує їх на дерева, які називає музичними. В цьому саду пише свої вірші Ігор Римарук, приїжджають фотохудожники – Олександр Латті, американка українського походження Таня Авіньйон.
Після концерту Олександр Смик розповів, що поет-пісняр має вкласти сюжет в півтори хвилини, такий закон жанру.
„Писати я почав в тридцять років. Спочатку писав російською мовою. Одного разу мистецтвознавець Тамара Булат сказала мені: ти маєш писати українською мовою. Чому пишеш російською і якою мовою спілкуєшся? Я ж з нерафінованого львівського середовища, а родом із Сумщини. Жив на Рівненщині. Саме суспільство було в русифікованому, „совковому” стані. Вона мені сказала: я не розумію, ти іноді говориш російською мовою, українською тільки вдома, чому ти не пишеш українською? Я ніколи не задумувався над цим. І вона мене переманила. Я відверто скажу, моя рідна мова – не легка, якщо ти нею не думаєш, ти ніколи не напишеш нормально. Не виходять нормальні пісні, коли просто калькуєш”, – ділиться думками Олександр.
Перший творчий жанр – епітафія. Почав їх писати, коли вчився в інституті. „Епітафії на викладачів мені добре вдавалися. Так, сидиш на парі, „дістане” тебе нудний викладач, напишеш, усі посміються. Штук сорок епітафій тоді написав. У мене так складається, що про що не почнеш розказувати, виходить ціла історія”, – усміхається Олександр.
Він зазначає, що імпульсивним може бути від того, що не встигає все задумане зробити, адже робить сам. Каже, що знає, що таке зрада. „В мене на афішах був зображений сірий вовк. Не портрет мій, а вовк, що означає одинак. І зраджували не мене, а мої сподівання, бо людину не можуть зрадити. От українців хіба хтось зрадив? Ні, зрадили їх сподівання”, – стверджує Олександр.
Він ділиться найпростішою формулою в житті, яку я вивів для себе. „Чоловік повинен займатися улюбленою справою, бути з коханою жінкою, і щоб улюблена справа приносила стільки коштів, щоб кохана жінка не відчувала себе обділеною. Коли є соціальна гармонія, тоді виходиш на інакший духовний рівень: знаєш, що можеш з коханою людиною піти до театру. І ще хочу сказати: не бійтеся робити зарубки щастя. Це для дівчат. Якщо хтось живе для твого щастя або навіть інколи робить гарні речі, зроби зарубку, бо це хороший хлопець”, – каже Олександр Смик.
Оксана НИЧИПОРУК
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ