Протягом десяти років після закінчення Другої світової війни на території України тривали бойові дії націоналістичного підпілля та підрозділів УПА проти радянської влади. Згідно з директивами керівництва СРСР, кожен з цих років мав бути останнім у питанні боротьби з українським визвольним рухом. Хоча основні дії націоналістів відбувалися на Західній Україні, вони ніколи не забували й про Схід. Про це у своїй статті спеціально для ГалІнфо розповідає кандидат історичних наук – Юрій Щур
Та не так склалося, як гадалося. Незважаючи на труднощі останніх років, чисельні втрати особового й керівного складу, націоналістичне підпілля продовжувало свою діяльність. Одним із основних напрямків роботи залишалася агітація та пропаганда, зокрема на Наддніпрянщині та серед її уродженців. Одним з першочергових завдань підпілля було «оволодіння Сходом», тобто поширення мережі ОУН на східні області України (СУЗ), особливо на промислові й оборонні об’єкти. Зокрема, у травні 1950 року підпіллям було випущено спеціальну пам’ятку для українців із східної України, де містилися заклики саботувати накази радянського керівництва, не виступати проти українського підпілля. Навпаки, українцям із СУЗ пропонувалося читати самим й давати іншим повстанські видання, поширювати ідеї визвольної боротьби та всіляко допомагати підпіллю.
Методику роботи ОУН серед вихідців із СУЗ надав у своєму донесенні агент УМГБ Тернопільської області «Смірнов», який працював по лінії розробки керівників підпілля. Таким чином, керівник районного проводу на своїй території виявляв усіх, хто прибув в район на роботу, або на проживання із СУЗ. Всі ці особи проходили негласну перевірку на предмет визначення їхніх політичних настроїв, а також ангажованості до агентури МГБ. Після такої перевірки з цими особами проводилося ознайомлення з ідеями націоналізму. Після цього, якщо підпілля не мало сумнівів у їх надійності, вони отримували завдання переправляти на схід родичам й знайомим літературу й листівки. Через цих же осіб йшло вивчення населення й стан місцевості, звідки вони прибули на захід.
Під час проведення чекістсько-військової операції у гірських районах Івано-Франківської області 22 жовтня 1950 року загинули окружні провідники Коломийщини Григорій Легкий («Борис») та Буковини Василь Савчак («Сталь»). Серед вилучених у них документів також були напрямні щодо поширення на СУЗ. Навіть за умови послаблення західноукраїнських клітин.
Зокрема, у матеріалах зазначалося, що існують реальні можливості для успішного проведення роботи на Сході. Задача відновлення організаційної мережі на всій території України вимагала відмовитися від усілякої сторонньої роботи. «Сталь» у одній із своїх інструкцій щодо організації роботи також висловлювався за необхідність створення широко розгалуженої мережі осередків ОУН на СУЗ, навіть за рахунок західноукраїнських ланок підпілля. Що стосується кадрів, він вважав, що основною базою для підпілля має стати місцева молодь, але обов’язково із середньою або вищою освітою. Окремо наголошувалося на необхідності дотримання найсуворішої конспірації.
У «Інструкціях на 1950 рік», які були підписані «Борисом», містився окремий розділ, присвячений роботі серед «східняків», які проживали на Західній Україні. Наголошувалося, що для зустрічей із «східняками» необхідно використовувати усі можливості, навіть найменші. Проводити бесіди, збирати найрізноманітнішу інформацію про Наддніпрянщину, залучати до роботи тощо – все це було на користь підпілля. Що стосується безпосередньо областей УРСР, як знаходилися на схід від Збруча, давалися вказівки про створення у сільській місцевості опорних пунктів, які члени ОУН із Західних областей могли б використовувати як базу для поширення сітки підпілля.
Співробітники МГБ відмічали, що така діяльність таки мала місце. Вони ж змушені були визнати, що користуючись слабкою організацією агентурно-оперативної роботи у деяких областях, оунівці здійснюють досить успішні рейди на Схід та створюють нові осередки, залучаючи нових членів.
Підтвердження цього надав і виведений із підпілля співробітниками МГБ керівник пропаганди Скалатського надрайонного проводу «Леонід». Згідно з його свідченнями, підпільники надсилають у східні області листи з оунівськими листівками й літературою, підкидують листівки до товарних поїздів, які йдуть на схід, щоби під час їх розгрузки листівки виявляли й читали робітники тощо.
Керівник підпілля ОУН у Велико-Борківському районі Тернопільської області (як адміністративна одиниця ліквідований у 1962 році) «Петро» у жовтні 1949 року у бесіді із «Леонідом» повідомив, що підпілля направляє у східні області спеціальні рейдові групи по 2-3 особи, які возять туди літературу й налагоджують зв’язки. Зокрема, з Тернопільського надрайонного проводу до Одеської області виїжджала рейдова група, яка після виконання завдання повернулася назад.
Зв’язкова члена Проводу ОУН Петра Федуна («Полтави») Галина Голояд («Марта») за завданням підпілля влітку 1949 року виїжджала в село Стара Рудня Городнянського (Сновського) району Чернігівської області, де створила осередок ОУН з місцевих жителів. Загалом, «Марта» у рейді пробула 2 тижні. Після створення осередку вона здійснила поїздку по Дніпру з Києва до Канева й назад. Під час поїздки вона розкидала листівки у Києві. Після цього без перешкод повернулася на Захід й написала звіт про можливість проведення націоналістичної роботи у східних областях. Цей звіт жваво обговорювався на зборах усіх організаційних ланок Львівського крайового проводу ОУН.
Ще про одного емісара ОУН, який був відправлений на схід УМГБ Тернопільської області отримало дані від агентури. Було встановлено, що учасник діючого на території Підгаєцького району підпілля Микола Брановський («Бом») виїхав для організації осередку в м. Ногайськ (тепер – Приморськ) Запорізької області, де проживав за фіктивними документами. Прийнятими заходами 4 листопада 1950 року «Бом» був затриманий у Ногайську й доставлений до УМДБ Тернопільської області. Відмітимо, що під час допитів він був завербований й використовувався для боротьби з підпіллям.
Великої ваги Наддніпрянщині керівники підпілля надавали в контексті очікуваної війни між колишніми учасниками антигітлерівської коаліції. Для того, щоб уникнути передчасного викриття осередків на СУЗ до початку війни, перед ними ставилися задачі ретельно конспіруватися, вивчати середовище, не проводити агітації й інших дій, але завчасно підбирати надійних людей, на яких у майбутньому можна буде розраховувати.
Саме такі вказівки надавав свій довіреній зв’язковій Ользі Ільків («Роксоляні») Роман Шухевич, направляючи її для роботи на СУЗ. Про важливість такої роботи у листі до неї зазначалося: «Вірте, якщо Вам вдасться зробити те, що я накреслив, ваша робота буде вартувати можливо більше, ніж робота й смерть наших повстанців».
На основі отриманих агентурних даних та вилучених у заарештованих чи вбитих членів підпілля матеріалів у 1950 р. в апараті МГБ УРСР було складено «Довідку про спрямування підпілля ОУН у східні області УРСР», де зазначалося, що протягом 1949–1950 рр. оунівці активізували перекидання своїх кадрів на схід, де їм вдалося створити осередки в деяких областях. Тут же вказувалося, що такі речі мали місце не лише у сільській місцевості, але навіть на великих заводах, зокрема «Азовсталь» у Жданові (тепер – Маріуполь) та ім. Андре Марті у Миколаєві. Детальніше про це – у наступних публікаціях.
Юрій Щур, кандидат історичних наук (м. Запоріжжя)
