З ІІ Європейських ігор, що завершилися у Мінську, дворазовий переможець Чемпіонатів Європи та чемпіон світу, стрілець Павло Коростильов повернувся з однією медаллю.
Бронзу у міксті у стрільбі з 25-ти метрів львів’янин виборов з олімпійською чемпіонкою Оленою Костевич. У відвертій розмові з кореспондентом Гал-інфо, Павло, до слова, перший володар олімпійської ліцензії від України, розповів нашому сайту про неналежні умови для тренувань, відновлення стрілецького тиру у Львові та думки щодо зміни громадянства.
Павле, якою у Вас була ціль на Європейські ігри? Чи вважаєте свій результат успішним?
Відверто кажучи, не задоволений результатами. Не вистачило кількох балів для кваліфікації у фінал одразу в кількох дисциплінах. Зате маємо бронзові нагороди у вправі МП-10 серед змішаних команд разом з титулованою Оленою Костевич. Теоретично, міг брати медалі в усіх п’яти дисциплінах, у яких брав участь. Рівень змагань був приблизно такий як у Баку у 2017 році на чемпіонаті Європи. Тоді вдалося здобути два золота, зараз результат гірший.
Хтось вважає Європейські ігри важливим стартом, інші – лише підготовчим етапом до майбутніх змагань. Преміальні впливають на ваші налаштування перед початком турніру?
В будь-якому випадку так. Для прикладу, раніше моя зарплатня як спортсмена була на рівні продавця білизни в одному з торгових центрів Львова і зараз не набагато більше. Зрозуміло, що представник країни, де за золото платять разів у двадцять більше, ніж у нас, буде вмотивованішим. З іншої сторони твої переживання щодо невдачі менші, як і потенційні втрати. Зате на Олімпіаді, де Україна платить вже більше сотні тисяч «зелених», з тебе може сім потів від хвилювання зійти. Мабуть, потрібно вирівняти якось ті цифри, бо важко перелаштовуватись. За перемогу на Європейських Іграх в Україні ти отримаєш 50 тисяч гривень, а Азербайджані – 75 тисяч доларів. В Україні лише за перемогу на Олімпійських іграх можна солідно заробити, це понад 120 тисяч доларів.
Все-таки Олімпіада найпрестижніші змагання чотириріччя, це й не дивно.
Так, але… Для прикладу, за складом чемпіонат світу – сильніший, ніж Олімпійські ігри, бо туди з’їжджаються всі найсильніші, а в Токіо поїдуть ті, хто в момент відбіркових турнірів був у хорошій формі, а може і просто зловив кураж за посередньої підготовки.
В чому Ви бачите причину погіршення власних результатів?
Психологічний стан виходить на перші плани. Вже рік у Львові немає тиру (стрілецький три у Львові знищила пожежа – Авт), де можна тренуватися. Стільки часу пройшло, а нічого не роблять. Перед змаганнями на тиждень їду на збори і, якщо там виникають якісь проблеми, то вирішити їх вже практично неможливо. Вважайте, що на змагання зараз я їжджу не підготовленим.
Доводиться викручуватися, щоб за відсутності бази в рідному місті не злетіти у результатах?
Останні декілька разів були збори у польському Вроцлаві. Щоправда, рівень тиру там такий собі, я б сказав нижче середнього. У Львові було в рази краще. Тепер навіть немає де провести чемпіонат України, адже тир на СКА був останнім придатним для цього в усій Україні. Тепер національні змагання відбуваються в різних містах. Група гвинтівок – у Вінниці, пістолетники – у Львові, стрільба по рухомих мішенях – у Чернігові.
Чи є якісь поштовхи у відновленні стрілецького тиру у Львові? Адже Олімпіада-2020 не за горами і потрібно серйозно готуватися до неї.
Планують… Планувати у нас в країні можуть і вміють, а от переходити до реальних справ не завжди хочуть. Навіть до пожежі не особливо зважали на такий об’єкт як тир. За роки існування ремонт там відбувався тільки косметичний, а побудували приміщення ще перед Олімпіадою в Москві. Скільки років минуло самі можете порахувати.
Виходить сьогодні у Львові немає тиру для стрільби?
Є «Динамо», що на вулиці Яневій. По-перше, це - закритий тир, а нам потрібне відкрите повітря. Нам потрібно 50 метрів, а там - лише 25. Для стрільби з 10 метрів освітлення нікудишнє. Частково доводиться тренуватися там. Та відповідних умов тепер, я вважаю, в Україні немає. Знаєте, я міг би не говорити цього. Але справа навіть не в стагнації, зависанні на одному рівні. Люди, які повинні були б демонструвати прогрес, тільки втрачають у навичках та результатах. Якби за два місяці до Європейських ігор мав змогу тренуватися вдома, то вже на збори поїхав би готовим до змагань.
На фоні цих всіх негараздів чи задумувались над тим, щоб виступати за іншу країну? Є ж приклади спортсменів, які, змінивши громадянство, за кілька років заробили на роки вперед.
Не кривитиму душею: думав і не один раз. Знаю, що багато країн мене приймуть, тільки потрібно сказати, що я готовий. У нас, як і в кожному спорті, є ризики для здоров’я. Не можу я заробити на безбідну старість в Україні, а тим більше тоді якщо будуть травми чи якісь інші негаразди. Тренери інших країн у розмові лише за мій перехід, однак конкретних і предметних пропозицій не було, поки що. Сподіваюся на зміни за ці п’ять років, якщо за президента Володимира Зеленського нічого не відбудеться, тоді тут немає що робити.
Тарас Жеребецький, Гал-інфо
