Пропонуємо Вашій увазі статтю історика, завідувача відділу Рівненського обласного краєзнавчого музею Ігоря Марчука спеціально для ГалІнфо, про першу присягу вояків УПА на Волині, основану на свідченнях полковника Армії УНР та військового священика УПА – Михайла Павловського та інших командирів
У серпні 1962 року робітники, які розбирали зруйновану церкву в селі Моквин Березнівського району Рівненської області знайшли пакунок. У ньому було Євангеліє, дві фотографії отамана Тараса Бульби-Боровця та металевий наперсний хрест з тризубом у центрі. На початку 1977 року цей хрест було передано з Рівненського обласного управління КДБ до фондів Рівненського обласного краєзнавчого музею. Хрест був записаний до головної фондової книги музею з наступним формулюванням: «належав бандерівському військовому священику із банди «Дубового» Михайлу Павловському. Був знайдений при розчистці церкви у селі Моквин…».
Виявилося, що душпастирем у с. Моквин Березнівського району довший час служив колишній полковник армії УНР Михайло Кузьмович Павловський. У 1917 році він був одним з організаторів та активним учасником Ι-го, ΙΙ-го та ΙΙΙ-го Всеукраїнських військових з’їздів. Свого часу обіймав посаду першого військового коменданта міста Києва, 1919 року організував 1-ий Звенигородський піхотний полк і воював з ним на фронті проти більшовиків, згодом посідав керівне становище у розвідці та контррозвідці армії УНР.
У 20-их роках ХХ-го століття М. Павловський осів на території Волинського воєводства Польщі і висвятився на священика. За німецької окупації активно підтримував український визвольний рух та увійшов до складу окружного проводу ОУН на Костопільщині, з 1943 року виконував функції військового священика УПА та працював у штабі групи УПА «Заграва» під псевдонімом «Полковник», був також знайомий з отаманом Тарасом Бульбою-Боровцем.
Вивчаючи архівні документи МДБ, вдалося виявити свідчення М. Павловського про проведення першої Присяги УПА на Волині. Сам М. Павловський, якого допитував начальник Рівненського УНКДБ полковник Цвєтухін свідчив про цю подію наступне: «Усе це відбувалося перед святом Пасхи. Напередодні Пасхи у суботу вранці «Макаренко» передав мені розпорядження «Дубового» та «Сома» відслужити у лісі великодню літургію перед частинами «УПА», висповідати і причастити членів «УПА»… У той же день годині о 10 вечора за мною приїхала фурманка і повезла мене у ліс за село (Тростенець). На місці все було підготовлено для служби… я зразу розпочав службу, висповідав загальною сповіддю учасників УПА, а їх було біля 600 осіб, розташувались на землі, де вже була приготована їжа.
Серед присутніх були «Сом», «Дубовий», «Верещака», «Лайдака», інтендант «Потап», його заступник син священика м. Деражне Гаскевич – псевдо «Карий», звідти ж «Маяк», «Пастушок», командир «Ярема» та інші…
Після спільної вечері озброєних вояків вишикувано, «Сом» привітав їх зі святом…: «Вітаю вас зі святом і бажаю дочекатися наступного року у вільній незалежній українській державі. Провід ОУН і я глибоко переконані, що ці сподівання здійсняться. Совітські війська знаходяться далеко на своїй території, а німці все більше і більше слабіють і скоро настане момент, коли вони зовсім розпадуться. Революційний рух, за отриманими даними, охоплює все більші маси населення. У німців та совітів йде боротьба і ми цю ситуацію відповідно використаємо».
Після цього вишикувані частини пройшли перед «Сомом» та «Дубовим». «Сом» їх вітав словами: «Слава Україні!». А йому відповідали: «Героям слава!». На цьому уся церемонія завершилась».
Зі свого боку Великодню присягу описав і Василь Левкович - «Вороний», командир одного з повстанських загонів, який був схоплений радянськими карально-репресивними органами у грудні 1946 року:
«У день Паски (кінець квітня чи початок травня) 1943 року я разом з іншими учасниками УПА в лісі біля с. Тростянець Стидинського району (сучасний Костопільський район Рівненської області – прим. автора) прийняв присягу на вірність УПА.
Питання: Хто приймав у вас присягу?
Відповідь: Присягу на вірність УПА у нас приймав колишній петлюрівський полковник, який останнім часом на Волині був священиком…Він читав текст присяги, ми повторювали за ним, а після того цілували хрест і Євангеліє. Разом присягу приймало біля 300 чоловік. На присязі був присутній командувач УПА на Волині «Клим Савур», «Дубовий», його начальник штабу, колишній офіцер легіону ім. Коновальця «Макаренко», керівник жіночої мережі крайового проводу ОУН «Верба» та інші».
Цю ж подію з певними уточнюючими деталями він описує у власних спогадах «Сторінки з пережитого комбатантом УПА», опублікованих у 2003 році: «Великдень 1943 р. святкували ми – сотня «Яреми», сот. «Шаули», мої дві чоти, якісь місцеві боївки, а також штаб к-ра «Дубового» та штаб УПА-Північ «Клима Савура» – в лісі в околиці сіл Тростянець, Золотолин, Стидинь …У перший день Великодня відбулося Богослужіння під відкритим небом, спільна сповідь, причастя, свячення пасок та спільні столи зі свяченим. Про священика, який відправляв Богослужіння, говорили, що він бувший петлюрівський полковник, а в тому часі…був священиком не знаю в якій місцевості, але далі від цих околиць…Увечері при величезній ватрі була проведена присяга, перша в УПА. Присягу на хрест і Євангеліє проводив той же священик за текстом присяги 1918-1920 років. З промовою виступив «Клим Савур»…Присягу на вірність Україні, крім сотень УПА…склали і всі інші учасники підпілля, які були на святкуванні Великодня, загалом більше п’ятисот осіб». Хоча, як бачимо, М. Павловський зазначає, що головним командиром УПА в той час був В. Івахів-«Сом», що дещо відрізняється від свідчень В. Левковича.
Вдалося встановити, що ця величава подія відбулася 25 квітня 1943 року біля села Тростенець на Костопільщині. На вірність Україні присягали сотні Никона Семенюка-«Яреми», Адама Рудика-«Шавули», вишкільна сотня «Романа», відділи Василя Левковича-«Ворного, Леоніда Борейчука- «Стрибайла», «Пугача» та місцеві підпільники ОУН.
Саме Михайло Павловський і був тим священиком про якого згадує В. Левкович, а його капеланський наперсний хрест лежав на імпровізованому престолі поруч з Євангелієм під час заприсяження командирів і вояків Української Повстанчої Армії. Також зі спогадів видно, що не існувало на той час тексту присяги УПА (офіційний текст «Присяги вояка УПА» затверджено УГВР і введено наказом ГВШ ч. 7 від 19 липня 1944 року – прим. авт.), а використовувався текст присяги для вояків армії УНР.
Цю ж подію описує у спогадах «За Україну, за її волю» член Сарненського окружного проводу ОУН Роман Петренко-«Омелько». Він стверджує, що у травні 1943 року командир «Дубовий» наказав йому організувати польову Службу Божу, щоб гідно вшанувати дату смерті Симона Петлюри і заприсягнути новостворений курінь війська (на той час під командуванням «Дубового» жодного куреня УПА не було, а діяли тільки кілька окремих сотень – прим. авт.). «Омелько» домовився зі священиком Анатолієм Білецьким з села Бережниця на Сарненщині. «На умовлений час вояки приготовили в лісі на поляні престіл, прикрасили його зеленими деревцями. Відділи виставлені в чотирикутник…Після відправи о. Анатолій виголосив патріотичну промову до вояцтва, говорячи, що вояки УПА перебрали від Отамана Симона Петлюри і його покоління прапори й обов’язок боротися за волю українського народу. Після проповіді відбулася присяга вояків. Це був надзвичайно емоційний момент в житті нашої підпільної армії». Цей спогад був написаний у 90-их роках ХХ-го століття і містить тільки художньо-емоційні враження автора від пережитої події, без багатьох важливих деталей присутніх в описі присяги Василем Левковичем. Тому і саму дату і особу священика, згадану «Омельком», ми можемо ставити під глибокий сумнів.
Отже перша присяга УПА відбулося 25 квітня 1943 року за активної участі священика Михайла Павловського, який репрезентував військові традиції вояцтва армії УНР і закликав вояків перших відділів УПА на звитяжну боротьбу за Незалежність України.
Доля самого священика невідома й до сьогодні. Він був затриманий співробітниками Рівненського УМДБ у кінці 1944 року. Його намагались схилити до співпраці і навіть надали агентурний псевдонім «Собінов». Доньку священика взяли у заручники, а йому наказали вийти на штаб І. Литвинчука-«Дубового» та підвести під оперативний удар. Але М. Павловський зумів відірватися від агентів, які його супроводжували та зв’язатися з повстанцями. Ймовірно, загинув у одному з боїв на Поліссі весною чи влітку 1945 року.
Ігор Марчук, історик, завідувач відділу Рівненського обласного краєзнавчого музею
