Відмова від російських книжок, які складали близько 30 відсотків книжкового фонду, простій роботи та організація волонтерської діяльності — це лише частина труднощів, з якими зіштовхнулись бібліотеки під час війни.
Повномасштабне вторгнення вплинуло на всі сфери нашого життя. Про те, як із викликами нової реальності боролися бібліотеки та як змогли пристосуватися до воєнних умов ми розповімо на прикладі сільської бібліотеки у Черкаській області. Тонкощі організації роботи у надзвичайних умовах нам відкрила бібліотекарка Лариса Тищенко.
Не можна продовжувати читати книги агресора
На початку війни стало зрозуміло, що книги російських авторів потрібно прибирати з полиць, адже не можна продовжувати читати літературу того народу, який знищує наш. Книги, звісно прибрали, але виявилось, що це доволі сильний удар по книжковому фонду. Бібліотека попрощалася із 2000 книжок.
Складніше із російськомовною літературою та книгами виданими у російських містах. Багато із тих, які знаходяться у бібліотеці, були видані за часів Радянського Союзу. Такими книгами укомплектована більшість місцевих бібліотек. Прибрати усі із них означає фактично позбавити книжковий фонд значної кількості екземплярів, тому зараз триває заміна книг російською мовою на ті, які перекладені українською.
Цей процес займе певний час, але все ж він необхідний нам.
Адаптація читачів проходить непросто
Ідея прибрати російську та російськомовну літературу зустріла цілковите схвалення серед людей, але все ж виникають певні труднощі. Вони пов'язані із тим, що люди змушені виходити із власної зони комфорту, адже вони звикли читати російськомовну літературу та російських авторів. Для подолання проблеми читачам пропонують заміну книги у тому ж жанрі, але зарубіжного або українського автора.
Щоправда, у такому випадку людям тяжко вдається адаптуватися до стилю авторів, який часто є складнішим, та запам'ятати незвичні імена, якщо автор зарубіжний. Через це книги читаються повільніше, але завдяки такому підходу читачі відкривають багато нових історій, які могли б ніколи не прочитати у інших умовах.
Відкриття року — українські автори
Українцям століттями прищеплювали комплекс меншовартості і через це до власної літератури ми не завжди ставилися із належною повагою. Цього року усе змінилося.
Шукаючи альтернативу російським книгам, читачі бібліотек все частіше почали звертати увагу на полицю із сучасною українською прозою та поезією. Виявилось, що нам не тільки є чим замінити книги агресора, а є можливість запропонувати щось краще. Найбільшим попит мають романи Світлани Талан, Валентини Мастєрової, Дарини Гнатко та Олени Печорної. Усіх цих авторок об'єднує вміння просто писати про складні речі.
Так само більше стали читати і української класики, адже наш народ нарешті повністю зрозумів своїх письменників та їх твори, часто сповнені історіями війни та національної боротьби. Багато книг бере старше покоління задля перечитування та переосмислення минулого, але помітне також інше ставлення і у школярів, які вивчають ці твори за програмою. Якщо раніше вони брали їх неохоче та часто відверто ігнорували деякі пункти із списку літератури, то зараз попит серед старшокласників суттєво збільшився. Зокрема, найчастіше вони беруть "Тіні забутих предків" Коцюбинського та новелу "Камінний хрест" Стефаника.
Не оминають читачі також і української поезії. Серед фаворитів — Ліна Костенко та Тарас Шевченко. Відвідувачі бібліотеки шукають щось, що має просту структуру, але несе в собі глибокий сенс.
З початком війни люди почали більше читати історичної літератури. Особливо популярні книги про козацький період. Натомість взагалі не мають попиту книги про так звану "Велику Вітчизняну війну". Цей термін у свій час вигадав Радянський Союз, хоча насправді це просто частина Другої світової війни.
Поряд із козацьким періодом з тією самою зацікавленістю люди читають про Євромайдан та Небесну Сотню. Хроніки, біографії, збірки журналістських робіт — усе це не затримується на полиці, а переходить із рук у руки.
Бібліотека — точка видачі гуманітарки та пункт незламності
Перші кілька місяців після 24 лютого роботу бібліотеки було призупинено у звичній формі, адже усім тоді було не до читання. Натомість на базі приміщення організували пункт прийому гуманітарної допомоги. Майже після 11 місяців війни люди продовжують приносити туди те, що може знадобитися переселенцям, які, своєю чергою, отримують усе необхідне від одягу до продуктів.
Після ударів росії по об'єктах енергосистеми України, які спричинили перебої з електропостачанням, у бібліотеці було також організовано пункт незламності. Там люди можуть зігрітися, зарядити телефони та за необхідності заночувати. Пункт незламності працює постійно, незалежно від ситуації із електропостачанням.
Відновилась також і робота самої бібліотеки у штатному режимі. Тому тепер у двох невеликих кімнатах успішно функціонують усі три вищезгадані установи.
Що тривожить читачів
Похід в бібліотеку за книгами завжди так чи інакше супроводжується розмовою із бібліотекарем. З початком війни більше людей почали приходити не просто по нову історію, а і по підтримку. Особливо це стосується тих, хто був змушений переїхати та втратив свою домівку або й когось із близьких. Вони потребують комунікації, тож приходять до бібліотеки по книги чи по гуманітарну допомогу.
Якщо раніше місцеві більше пліткували, то зараз діляться переживаннями та розповідають про те, як на них вплинула війна, про свої власні втрати. Зовсім юні відвідувачі бібліотеки демонструють патріотичні настрої. Вони діляться малюнками, які завжди мають жовто-блакитну символіку.
Організувати роботу в умовах війни складно, але можливо. Для того, щоб ворог розумів, що він нас не злякає, ми повинні продовжувати жити, в тому числі і ходити до бібліотеки, однак не забувати вплітати свою нитку у полотно нашої перемоги, щоб наблизити її.
Підготувала Вікторія Кульженко
