По всій Україні нині прокотилася хвиля так званих ленінопадів. Днями це нарешті відбулося у містечку Дружківка, що на Донеччині. І хоча до цього певною мірою доклалася місцева українська громада, демонтаж здійснили комунальники з подачі чиновників міської ради з огляду на Закон про декомунізацію.
Для таких прифронтових міст, як Дружківка, де керують недавні сепаратисти, важливо було, аби пам’ятник більшовицькому тирану був знятий саме їхніми руками. Адже тут зберігаються вельми потужні реакційні настрої. Недавні регіонали-сепаратисти згуртувалися у громадське об’єднання «Патріоти Дружківки» й намагаються реваншуватися на майбутніх виборах. Українська громада постійно зазнає інформаційних атак через місцеві ЗМІ, її представників називають «індіанцями», а себе чиновництво й «міцні господарники» нарекли «справжніми патріотами міста». Тож демонтаж пам’ятника руками самих чиновників є невеличкою тактичною перемогою українців міста.
Наступним кроком буде перейменування вулиць. З цього приводу громада має вже свій проект, згідно з яким головна магістраль, що пронизує відразу кілька міст навколо Дружківки буде перейменована на проспект Олекси Тихого (українського дисидента-правозахисника). Утім, всі ці зміни у сфері символічній, наразі майже не позначаються на реальності, оскільки активісти міста лишаються так само далекі від того, аби впливати на місцеву політику. Реальний вплив поки що зберігається за старими регіональними бонзами в особі міського голови В. Гнатенка та його приспішників.
Звісно, ситуація поволі змінюється на користь громади, але наближення виборів і війна не дають цьому процесові розвиватися еволюційно. До того ж необхідність якось легалізувати свій статус штовхає українських активістів в обійми надто популістських партій. Противагу пострегіональному активу можуть скласти лише такі сили, як партія Ляшка, що набирає тут близько 5% голосів. «Самопоміч», фактично, відмовилася від співпраці. Це, ясна річ, не додає оптимізму. І хоча дедалі більше людей наважуються відверто демонструвати українську позицію, зняття пам’ятників не є аж надто показовим маркером того, що матимемо тут успіх. Так, тут вже є на кого спиратися, але ще надто далеко до того, аби владу на місцях можна було назвати справді українською.
Дмитро Білько, спеціально для Гал-інфо.
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
