На Донеччині, до 5-річчя звільнення міст сходу України, відкрили музей спротиву українського Донбасу окупаційним режимам “Дружківська катівня”.
Невеличка будівля розташована у дворі міськвиконкому неподалік центральної площі у приміщенні 1892 року будівництва. В різні часи тут були жандармерія, німецьке геспапо, НКВС, міліція та тюрма для інакодумців після “відлиги”. Звідси везли на страту в Бахмут “розкуркулених” та “шпигунів”, тут утримували дисидентів Миколу Руденка та Олексу Тихого під час суду на початку липня 1977 року. В 2014 році озброєні бойовики, прихильники “русского міра” зробили собі “комендатуру” в цій будівлі. У камерах терористи щодня допитували місцевих проукраїнських патріотів. Тортури тривали по кілька годин.
У червні 2014 року у цих підвалах сидів місцевий житель Дружківки Василь Зандер. Бойовики викрали його з роботи і перевезли до камери. Під час допитів Василя катували, ножем пробили ногу, кілька разів водили на розстріл. Чоловік пригадує, що після поранення втратив багато крові. Із медичної допомоги Василю дали лише бинт. Його вистачило не на довго, через сильну кровотечу пов'язка злетіла. Василь відчував, що серце може не витримати і попросив охоронців викликати швидку. Через чотири дні бойовики погодилися відвезти його до лікарні.
«Я був тут чотири дні, а здалося, наче чотири роки. Я чув, як у сусідній камері катували людей, я знаю тих, хто знущався з мене. Вони і досі непокарані, один з них — мій колишній колега, тут же був його батько, зараз вони десь на території окупованої Луганщини. Я щасливий, що вижив тоді, але той запах тюремний досі пам’ятаю, це наша сучасна історія і це місце треба показувати усім», — поділився спогадами Василь Зандер.
Іншу історію про полон, під час відкриття музею, розповідають активісти. В цих застінкат тримали 15-річну дівчину. Вона прийшла сюди добровільно, щоб вмовити бойовиків відпустити своїх друзів-відчайдухів, яких спіймали, коли вони намагались збирати інформацію про розташування бойовиків для українських військових. Бойовики змусили її вимити закривавлену підлогу в усіх камерах. Розуміючи, що отримати викуп за дітей не вдасться, охоронці їх відпустили. Розповісти про утримання неповнолітні змогли після того, як виїхали з Дружківки.
Сказати точно скільки людей пройшли через катівню, важко, адже є ті, хто після перебування у за стінках вважаються зниклими без вісти. На подвір'ї в'язниці час від часу проводилися розстріли. Місцеві бачили, як з будівлі виносили тіло неповнолітнього без ознак життя.
Після звільнення Дружківки від проросійських бойовиків понад рік приміщення катівні було закрите. Вперше активісти потрапили сюди у 2015 році. Тоді ж звернулися до місцевої влади з пропозицією створити музей, однак цей процес затягнувся на кілька років. На волонтерських засадах активісти разом з громадською організацією “Труханівська Січ” облаштували музейні кімнати. Деякі камери лишилися неприбраними, аби передати відвідувачам атмосферу окупаційних часів. Тут можна побачити матраци полонених, написи на стінах, де затримані залишали свої імена та дати перебування, залишки пропагандистських газет та кораблики, які полонені робили з-під пачок цигарок.
Схожі музеї є у Львові та Тернополі. Дружківська катівня стала місцем де в різний час утримувалися патріоти, які боролися за Україну починаючи з ХІХ століття і до часів сучасної російсько-української війни.
Організатори переконані, що відкриття музею допоможе свідкам злочинів російських терористів розказати про події під час окупації Дружківки та донести правду до людей. Ініціативу активістів підтримує Український інститут національної пам’яті.
Зараз активісти працюють над тим, щоб передати будівлю музею-катівня з балансу міністерства внутрішніх справ на баланс міністерства культури. Попереду ще впорядкування експонатів та налагодження роботи.
