Недавно у Польщі з`явилась організація «Реституція Кресів». Її представники заявили, що вимагатимуть від Української держави повернення польського майна або компенсацій за нього. Мовляв, перші позови спадкоємців колишніх власників нерухомості вже скоро буде подано в суди Києва та Луцька. Натомісь польський експерт стверджує, що йдеться про російську інформаційну спецоперацію.
Отож, подаємо статтю др. Адама Лельонека, що представляє Фонд «Науково-дослідний центр Польща-Україна»:
«Реституція Кресів» не представляє Польської держави і не є ініціативою, яку б підтримували будь-які польські органи влади. Ця структура побудована маргінальним, проте відомим серед експертів активістом та публіцистом, який є заступником голови проросійської партії «Зміна», котрою керує звинувачений у шпигунстві на користь Росії Матеуш Піскорський.
"Реституція Кресів" – це ініціатива на зразок німецького «Пруського Товариства». Коментує Марцін Рей, засновник сторінки Російська V Колона в Польщі: «Напередодні входження Польщі до Європейського Союзу противники цього процесу лякали нас, що на «повернених територіях» відбуватиметься викуп і повернення німцями земель та будинків, що може призвести майже до втрати незалежності. На такому ж зразку базується і наратив, організований Медведчуком, який має на меті як посіяти сумнів серед патріотично налаштованої української громадської думки щодо польських намірів і доцільності євроінтеграції, так і далі підбурювати проросійських українців і самих росіян проти Заходу. Однак різниця полягає в тому, що в ролі пугал замість Руді Павелки та Еріки Штайнбах з «Пруського Товариства» маємо Конрада і Анну Ренкасів з «Реституцією Кресів», а в ролі тих, хто лякає, замість Анджея Леппера (Конрад Ренкас і Матеуш Піскорський були тоді апаратчиками «Самооборони») маємо проросійського Віктора Медведчука і зірку російського телебачення Дмитра Кисельова”.
Засновник Реституції
Конрад Ренкас, який керує "Реституцією Кресів", – це заступник голови проросійської партії «Зміна», активний автор багатьох проросійських публікацій та антиукраїнських матеріалів. Зокрема, автор Європейського центру геополітичного аналізу (заснованого, зрештою, вже згаданим Матеушем Піскорським).
Більше того, він разом із іншими представниками «консервативних і національних» медіа (у тому числі і Kresy.pl) постулював впровадження змін у зовнішній політиці Польщі – йдеться про антинатівський та проросійський підхід. Зрештою, одним із постулатів партії «Зміна» є вихід Польщі із структур Північноатлантичного альянсу.
Більше того, пан Ренкас організував спостережну місію на сфальсифіковані президентські вибори в Азербайджані в рамках Європейського центру стратегічного аналізу, а також брав участь в організованих поїздках по кладовищах Червоної Армії в Польщі.
Це також людина, засуджена на рік ув’язнення умовно із випробувальним терміном на три роки за використання залікової книжки Люблінського католицького університету із підробленими записами та за підроблення підписів різних осіб у заяві про реєстрацію об’єднання «Академічний легіон» на 10 місяців в’язниці (пізніше також було призначено випробувальний термін – 2 роки). Обидві справи стосуються 1990-х, однак, вироки було оголошено у 2007 і 2010 роках. Зрештою, це частий гість російських медіа і особа, яка критикує диверсифікацію постачання газу до Польщі.
Робочі помилки чи пошук сенсації?
Отож, особа з такою біографією, як пан Ренкас, зайнялася Реституцією Кресів. Немає жодних сумнівів, що діяльність цього об’єднання збігається із багатьма цілями, які ставлять перед собою українські «галицькі сепаратисти», а також різні праворадикальні структури, в інтересах яких є ескалація напруги в польсько-українських стосунках. Натомість діапазон впливу подібних ініціатив є однаково невеликим як у Польщі, так і в Україні. Можна зазначити, що медіа, не дотримуючись стандартів чи подаючи інформацію без контексту, спотворюють дійсність, полегшуючи ведення проросійськими силами інформаційних операцій.
Зокрема, недавно українські медіа подали інформацію про підготовлені позови: a) натякаючи, начебто це організовано на державному рівні, b) без будь-якого аналізу правових підстав, c) цитуючи лише одну сторону (тобто, пана Ренкаса), d) без контексту міжнародного права і внутрішніх польських правових норм, e) на основі сумнівного джерела, яке неодноразово поширювало інформаційні вкидання російської пропаганди та антиукраїнські тексти.
Найправдоподібніше автором допису на нішовому порталі Prawica.net (який відвідує в середньому близько 5 тис. осіб на місяць), підписаного псевдонімом „karo”, зрештою є сам Конрад Ренкас, який уже так підписувався в минулому.
Те, яким чином частина українських медіа підійшла до інформації з невідомого майже нікому польського порталу, спричинило велике здивування серед польських експертів. Якщо пошукати аналогію, то можна порівняти цю ситуацію з тим, якби щось контроверсійне написав, наприклад, український портал Banderivets.org.ua, а згодом цю тему роздули би в Польщі до «сенсації», яка представляє офіційну позицію України.
Варто додати, що навіть розмови про масовість явища чи популярність Реституції Кресів є перебільшенням. Їхній профіль на Facebook вподобало лише 858 осіб. Враховуючи це все, ми маємо справу із черговим небезпечним прецедентом, коли внаслідок невеликих затрат праці проросійських сил інформація проникає у серйозні мейнстрім-медіа, які тим самим беруть опосередковану участь в інформаційній операції, яку ведуть інші гравці.
Питання забужанського майна у Польщі
Те, що робить у своїй публічній діяльності в межах Реституції Кресів пан Ренкас, є досить цікавим. До питань повернення нерухомості (або у випадку неможливості повернення – відшкодування збитків), він додає питання європейського права, однак без жодної конкретики і цілковито оминає питання правової бази, на якій було вибудовано польські правові положення про відшкодування.
Як стверджує юридичний консультант Міхал Лельонек, одним із правових актів, що врегульовує цю тему, є закон від 8 липня 2005 р. Про реалізацію права на відшкодування за залишену нерухомість поза межами теперішнього кордону Республіки Польща. Також йдеться про так звані республіканські угоди, які були в польсько-українських питаннях:
- угода від 9 вересня 1944 р. між Польським комітетом національного визволення та урядом УРСР щодо евакуації польських громадян з території УРСР та українського населення з території Польщі,
- угода від 6 липня 1945 р. між Тимчасовим урядом національної єдності Республіки Польща i урядом СРСР про право зміни радянського громадянства для осіб польської та єврейської національностей, які проживають в СРСР, і про їх евакуацію до Польщі, а також про право зміни польського громадянства для осіб російської, української, білоруської, русинської та литовської національностей, які проживають на території Польщі, і про їх евакуацію до СРСР.
Далі цитуємо експерта: «Відшкодування за залишену польськими громадянами нерухомість виплачує польська держава. Передумовою підтвердження права на відшкодування є залишена нерухомість поза межами теперішнього кордону держави, у межах передвоєнної Польщі. Необхідною умовою не є участь у так званій репатріації відразу після закінчення війни, але водночас слід зазначати, що свою нерухомість залишали також і за інших обставин, пов’язаних із війною: еміграція відразу після вересня 1939 р. до Західної Європи, втеча від етнічних чисток після 1942 р. Або примусове вивезення «в глибину» СРСР. З огляду на масштабність проблеми та бюджетні можливості відшкодування було встановлено на рівні тільки 20% від вартості залишеної нерухомості. Цю вартість встановлюють досвідчені експерти з нерухомості".
Іншими словами, згадані вище республіканські угоди визначили так званий індемнітет, тобто взяття на себе задоволення вимог власних громадян до іншої держави. Тобто це Польська держава взяла на себе обов’язок розрахуватись зі своїми громадянами, однак правові рамки для цього створювалися роками. А саме згаданий Закон про відшкодування стосується фізичних осіб, які мали польське громадянство і які залишили майно на колишній території Польщі (в межах кордонів, чинних на початку II Світової війни). Із правової точки зору фактом є те, що польський Закон охоплює лише конкретну категорію людей (так само, як і республіканські угоди). Натомість Реституція Кресів намагається намалювати розпливчату картину того, що багато осіб і надалі залишаються скривдженими і не отримали відшкодування. Однак вони забувають про те, що це не вина української сторони, натомість претензії, насамперед, слід би було пред’являти до Польської держави і до того, що впроваджувались такі, а не інші нормативні акти. При цьому слід упевненосказати, що цими питаннями серйозно ніхто не займався.
Але біля чого могла б заходитись Реституція Кресів із правової точки зору, то це біля питання, не так пов’язаного із забужанами, як загалом із комуністичною націоналізацією без будь-якого відшкодування. Інакше кажучи, індемнітет, задекларований Польською державою, виключає будь-яку можливість звернення до суду із вимогами, пов’язаними із націоналізацією майна всіх осіб, які виконують передумови польського закону Про реалізацію права на відшкодування, тобто йдеться про польське громадянство на момент втрати власності і залишення цього майна на території, яка перед війною була частиною Польщі. Адже індемнітет дає виключне право скеровувати всю цю категорію вимог лише до польських органів, незалежно від того, чи ця особа фактично реалізувала свої вимоги, навіть частково, в межах, забезпечених чинним польським Законом. Натомість українські суди мали би підставу припиняти провадження у зв’язку із відсутністю юрисдикції.
При цьому особи, які не мужоть забезпечити хоча б однієї із вищезгаданих передумов, можуть звертатися до суду про повернення втраченого майна або відшкодування його на таких самих засадах, як і українці. Тобто, вимоги можуть висувати навіть особи, у спадкодавців польського походження яких забрали майно, залишене, наприклад, у Києві у 1920-их роках, однак доцільність цих вимог оцінюватиметься на основі українських нормативно-правових актів.
Це підтверджує польський Верховний суд. Як йдеться у його рішенні від 31 березня 2005 р. (№ V CK 309/04), республіканські угоди, відповідно до судової практики польського Конституційного суду, не є «самодостатніми нормами, оскільки в питанні відшкодування за залишене за кордоном майно» містилося «чітке посилання на нормативні акти польського права». Іншими словами, було встановлене зобов’язання Польщі «врегулювати у внутрішньому законодавстві питання розрахунків з особами, які втратили майно через зміну кордонів після II світової війни”. Цей підхід КС підтримав також і Верховний суд (рішення: від 21 листопада 2003 р., I CK 323/02, OSNC 2004, № 6, поз. 103; від 6 жовтня 2004 р., I CK 447/03 і від 19 листопада 2004 р., V CK 245/04).
Тим паче, як зазначено у згаданому вище рішенні, що ст. 3 п. 6 Угоди від 6 липня 1945 р., уладеної між Тимчасовим урядом національної єдності Республіки Польща та урядом СРСР про право зміни радянського громадянства для осіб польської та єврейської національностей, які проживають в СРСР, і про їх евакуацію до Польщі, а також про право зміни польського громадянства для осіб російської, української, білоруської, русинської та литовської національностей, які проживають на території Польщі, та їх евакуацію до СРСР містить запис, що способом «встановлення еквіваленту за залишене майно за кордоном» була «страхова оцінка майна». Своєю чергою, ці норми, відповідно до Верховного суду, посилаються на польський нормативний акт від 17 грудня 1927 року, а потім на акт від 11 серпня 1937 року, які регламентують страхування будинків, урожаю чи насаджень, але не оцінюють на основі цих показників вартості землі.
Отож, основою для польських нормативно-правових актів була необхідність забезпечення репатріантам або їх спадкоємцям часткового відшкодування за втрачене майно. Цю позицію також було підтримано Європейським судом із прав людини (ЄСПЛ). Власне, саме ЄСПЛ розглядав найгучнішу справу – Броньовський проти Польщі, рішення в якій було прийняте 22 червня 2004 року (ms.gov.pl/pl/orzeczenia-etpcz/download,122,0.html).
Судовий процес на підставі скарги № 31443/96 від 12 березня 1996 р. проти Республіки Польщі, поданої до Європейської комісії з прав людини. 1 листопада 1998 р. розгляд справи було передано до ЄСПЛ, а підставою було порушення ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У цій статті йдеться про те, «що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів”.
Однак варто підкреслити, що в своєму рішенні ЄСПЛ прямо зазначив: «попри те, що історичні обставини справи, у тому числі повоєнні зміни державних кордонів, спричинена ними міграція осіб, яких це стосувалося, а також республіканські угоди, які регламентують права Позивача (тобто, Єжи Броньовського – прим. ред.), безсумнівно, мають значення для розуміння чинної складної фактичної та правової ситуації, ЄСПЛ не займатиметься питаннями будь-яких правових, моральних, соціальних, фінансових чи інших зобов’язань польської держави, пов’язаних із фактом, що Радянський Союз позбавив власників забужанського майна після Другої світової війни їхньої власності і змусив мігрувати”. Більше того, ЄСПЛ відмовився також оцінити дотримання Польщею зобов’язань, взятих на себе в республіканських угодах, чи їх вплив на внутрішнє польське законодавство.
Підсумок
Польська держава взяла на себе зобов’язання щодо своїх громадян і збитків, завданих їм у зв’язку із переселенням. Відкритим питанням, звісно ж, залишається спосіб реалізації цього і створення правових меж для цього процесу. Тим не менше у своїй публічній діяльності Конрад Ренкас зовсім не згадує питання індемнітету чи республіканських угод.
Непокоїть також масштаб впливу таких сумнівних декларацій чи прогнозів на українське середовище журналістів та експертів, які посилюються антипольськими та відкрито проросійськими силами в Україні. Черговим небезпечним елементом, пов’язаним із питанням теоретичних відшкодувань, є той факт, що наратив про них побудовано, базуючись на «праві ЄС» i «європейських стандартах». Насправді це можна назвати черговим чинником, який повинен знеохочувати найбільш проєвропейськи налаштовану західну частину суспільства до інтеграції з Європейським Союзом. І нарешті ще більш незрозумілою є діяльність Реституції Кресів у Києві чи Харкові.
Слід категорично зазначити, що ми не знаємо змісту позовів, підготовлених об’єднанням пана Ренкаса. Можна спекулювати, що єдиною можливістю для розгляду питань відшкодування майна є питання комуністичної націоналізації, однак не на основі права ЄС, а на основі Конвенції з прав людини та основоположних свобод – оскільки кожна націоналізація призводить до збитків. Багато залежить від рішень державних органів, і ніхто ж не каже про те, що це має бути повернення у розмірі 100%. Тож тут з’являються питання до київських політиків щодо внесення відповідних змін до внутрішніх нормативно-правових актів України, однак не з погляду інтересів поляків, а всіх своїх громадян та осіб іншої національності, які зазнали збитків через націоналізацію майна, яку проводила комуністична влада. На цей же час маємо справу із невизначеними потенційними можливостями і реальною інформаційною операцією, яку ведуть особи, що представляють проросійські сили у Польщі».
Др. Адам Лельонек.
Фото - intvua.com.
