Орденом “За мужність” ІІІ ступеню нагороджений молодший сержант одного з бойових з’єднань, яке нищить окупантів на Запорізькому напрямку. Державну нагороду військовослужбовцеві з Великої Волині вручив командир бригади.
Руслан Куренчук народився і виріс на Волині. В одному з сіл Любешівщини в нього залишилися 2 сестри. З Волинню пов’язаний і ще один важливий епізод в його біографії – закінчив Рожищенський фаховий коледж Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького, а потім Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій. Після чого молодий фахівець приїхав працювати на Рівненщину. Тут він сповна реалізував свій професійний та організаторський талант, до мобілізації працював комерційним директором однієї з фірм з філіями чи не по всій Україні.
43-річний Руслан Куренчук до повномасштабного вторгнення російських окупантів досвіду військової служби не мав. Через стан здоров’я належав до категорії обмежено придатних. Пригадує, як ще 8 березня 2023 року почалася епопея з його мобілізацією: в одному з місцевих РТЦК та СП тричі відтерміновували призов, аж доки 18 листопада не вручили повістку. І хоча він лікар із вищою освітою, скерували для проходження БЗВП та подальшого проходження служби в… сапери. Вочевидь, деякі фахівці-“воєнкоматовці” поставилися до нього “з особливою увагою”. Бо навіть прості побратими, познайомившись, одразу присвоїли позивний – “Док”.
Так чи інакше, наразі Руслан Куренчук – молодший сержант, командир відділення керованого мінування одного з підрозділів бойової бригади, котра воює з рашистами на Запорізькому напрямку.
“Док” особливо не наголошує, що саме відповідним Указом Президента України був нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеню. Бо в його бойовій біографії, котра розпочалася 2 лютого минулого року, чимало яскравих та доленосних епізодів.
Наприклад, 8 березня в населеному пункті Роботине Запорізької області внаслідок удару FPV-дроном троє українських військовослужбовців були важко поранені. І хоча “Док” сам отримав акубаротравму, надав хлопцям кваліфіковану допомогу, забезпечив евакуацію в стабілізаційний пункт. Найголовніше, що всі бійці були врятовані!
А 16 квітня у тому ж запорізькому селі під час виконання групою українських саперів завдання з мінування. Окупанти застосували ударні дрони, наші миттєво сховалися в укритті. А там на них чекав сюрприз у вигляді… чотирьох російських військовослужбовців-штурмовиків. І хоча сили були рівними, наші хлопці взяли в полон усіх загарбників. Розлючений ворог завдав потужного артилерійського удару, намагаючись стерти з лиця землі усіх, але українці без втрат вивели знешкоджених окупантів у розташування свого підрозділу…
А так, в Руслана Куренчука відбувається до 20 бойових виходів на передову… Уже звик. Хоча прекрасно усвідомлює обставини, за яких виконує бойові завдання.
Чи важко на війні, де доводиться дуже швидко відмовлятися від притаманних у цивільному житті звичок?
“Док” каже, що до армійських реалій на фронті вже звик і став іншим. Хоча деякі дрібниці таки дошкуляють. Приміром, чоловік із Великої Волині звик до інших кліматичних умов та особливостей місцевості, а на Запорізькому напрямку – голий степ фактично без лісистості, а влітку – неймовірна спека…
Отже, ще недавно кваліфікований ветеринарний лікар, менеджер великого бізнесу, батько трьох дітей та громадянин зі статусом обмежено придатного, фактично рік захищає Україну в бойовому підрозділі… І за це держава на найвищому рівні його відзначила. А тим часом багато хто з цілком здорових чоловіків без особливих досягнень в професійному та особистому житті продовжують правдами і неправдами уникати мобілізації!
“Якщо в людини є усвідомлена мотивація захищати Україну, то ніяких проблем не виникає! Чесно кажучи, дивують нерозуміння ситуації і страх окремих чоловіків, які уникають військової служби… Чого вони ждуть, на що сподіваються? Що війна сама собою закінчиться, що воювати має хтось інший, а не ти особисто? Вважаю, що внесок у Перемогу над окупантами повинен зробити кожен, хто на це спроможний”, – вважає “Док”.
Вдома на лицаря-орденоносця чекають найрідніші: дружина Олена та троє дітей: двоє доньок і один син. Насамперед, за них, за рідний край і за Україну він і продовжує воювати на фронті.
Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій
Оперативного командування “Захід”
