Наш кореспондент повернувся з Іспанії, до якої після перемоги на Євро-2008 прикута увага всього світу
Фламенко, корида, малага, херес, Дон Кіхот, Кармен, Дон Жуан, Севільський пройдисвіт, Гауді... - це все Іспанія. Країна, що зручно розташувалася на Піренейському півострові й посідає за кількістю сонячних днів у році перше місце в Європі. Іспанія - це не лише іспанці, а й баски, каталонці, галісейці. Як і в більшості країн Європи, ці меншини представників основного населення недолюблюють, і, якщо ви назвете, скажімо каталонця іспанцем, то вам пощастить, якщо вас просто виправлять. Основна мова - сучасна іспанська, але в меншин свої мови... Отож вчили-вчили іспанську, приїхали в Барселону, Каталонію, а там "твоя - моя не розуміє". Можна
спробувати англійською. Вас теж не зрозуміють. Але я не бачив
жодного продавця, жодного бармена, який на рівні "купи-продай" не знав би російської. Приклад. Телефонує зі свого номера у готелі російськомовний турист у ресторан і каже: "Ту-ті, ту-ту". І чує у відповідь російською "з акцентом": "Понял. Два чая в ваш номер".
Вино п'ють від ранку до вечора
За часів Франко, Іспанію вважали найвідсталішою країною в Європі. Після Франко Іспанія стала підніматися. Почали з доріг... Зараз там дороги не гірші, ніж у Німеччині. За кількістю свят і фестивалів Іспанія впевнено посідає перше місце у світі. Щоб зрозуміти, як їм вдалося досягти таких успіхів, треба взнати іспанців ближче. За статистикою понад 50% іспанців пишаються ознаками приналежності до шляхетних дворянських родин, і тому працювати не дуже хочуть. (Але вино пити люблять. За тією ж статистикою, вони п'ють його майже вдвічі більше, ніж в Україні. Щоправда, розподіляють цей процес рівномірно. Від ранку до вечора. Потроху. На наш погляд - це просто переведення продукту. У дорогих ресторанах є столики, де стоять пляшки з ярликами. Це ті, які не допили вчора. На них вішають ярлик і допивають наступного дня. Нам цього не зрозуміти).
Наприклад, в Росії, щоб виглядати іноземцем, треба влітку одягти шапку-вушанку із зіркою. В Іспанії треба йти повільно, не розмовляючи і не розмахуючи руками. Тому що іспанці - це сам темперамент. Однак поспішати вони не люблять. Особливо працювати. Якщо іспанець призначив вам зустріч о 9 год., прийде не раніше 11-ї. Робочий день іспанця виглядає приблизно так. Прокинувся, простенько поснідав. О 9.00, дорогою на роботу, випив каву. Об 11.00 - кава й солідний бутерброд. О 13.00 -обід. І відразу - сієста (пообідній відпочинок до 17.00). О 17.00 кава із закускою. О 18.00 - ситна вечеря й прогулянка по барах з друзями. Як бачимо, графік насичений. Кожна хвилина на рахунку. В Іспанії всі друзі. Штовхнули одне одного в трамваї -вже друзі. При зустрічі обіймаються, їхня дружба • це наше "заледве знайомство".
Корида, кухня, архітектура...
Корида для іспанця - це саме життя. Крім кориди, Ернест Гемінґвей прославив легендарний
біг биків у Памплоні. Суть така. На вулицю випускають молодих биків, попереду біжить юрба, намагаючись до них доторкнутись, бо це, начебто, приносить удачу. От і біжать, думаючи про биків: "Брешеш, не наздоженеш!". А бики й не думають брехати. Наздоганяють. До того ж кого наздоганяти, вони знають чудово. За останні 80 років, 90% потерпілих - іноземці.
Щоб зрозуміти Іспанію, треба сказати кілька слів про іспанську кухню. Що таке знаменита
іспанська паелья? Щоб її приготувати, треба: китайський рис, турецький горошок, перуанський перець, сенегальські кальмари, туніський лимон, португальські устриці, мароканські креветки. Це - історія Іспанії. Так там перемішані культури різних народів.
Найпопулярніше і найвідвідуваніше туристами місце в Іспанії - Каталонія. Барселона - одне з найгарніших міст світу. І знаменита барселонська пішохідна алея Ла Рамбла. Чого лише на цій алеї немає! Художники, фокусники, артисти, продавці птахів... Людей - безліч! Загубитись легко. Отже, якщо ви загубили, скажімо, дружину або чоловіка, то, хоч, з вашого погляду, втрата може й не велика, але про місце зустрічі краще домовитися заздалегідь (така "Рам-бла" є в будь-якому місті Іспанії. У них тому й вечірні прогулянки називають "рамблеже").
Головне в Барселоні - творіння архітектора Антоніо Гауді. Найзнаменитіше його творіння - собор Саграда фамілія. Собор Святого сімейства. Якщо в усьому світі туристи милуються історичними руїнами, то тут всі дивляться на знаменитий довгобуд. Його будують вже 100 років, і ще 100 будуватимуть. Зроблено заледве половину. Такий темп будівництву задав сам Гауді. Він говорить: "Замовник у мене Господь Бог. А він мене не квапить". Тим більше, що будівництво здійснюється виключно за пожертви. Ще вражають барселонські бабусі. Звичайна барселонська бабуся, яка живе на пенсію. Пенсія - державна. Плюс накопичувальна. Не так багато за їхніми поняттями. До 1000 євро. Ідуть на пенсію в 65 років і починають заново жити. В Іспанії немає поняття "пенсійний вік". Ті, кому за 60, - це "персона третього віку". А кому за 80 - "персона золотого віку". От ці бабусі - у штанах, з манікюром - прогулюються, їздять на екскурсії одного дня, займаються в різних секціях. Ведуть такий собі гламурний спосіб життя, у той час як їхні чоловіки сидять по барах або грають у петанк (кидають металеві кулі на точність).
Заглянемо на хвилинку до Парижа
Іммігранти. Переважно це вихідці з Африки, з мусульманських країн. Вони скрізь, їх багато. Вони «кучкуються». А де іммігранти, там підвищена антисанітарія і кримінальна обстановка. Ніхто з цим не сперечається. Але... Ох уже це європейське ліберальне "але"...
В Іспанії корінне населення зменшується. Зараз там 57 млн. Підрахували, що до 2050 року воно зменшиться до 40 млн. Це з одного боку. Отже, з другого боку, підрахували, щоб підтримати працездатність країни, треба впускати в рік 300000 іммігрантів. Аж до 2028 року. З третього боку, щоб працювали 300000 іммігрантів (а працювати вони хочуть ще менше, ніж іспанці) треба, щоб приїхало втричі більше. А звідси, з четвертого боку, - підвищена кримінальна і антисанітарна обстановка. Коло замкнулося. У тому ж улюбленому багатьма, але маловпізнаваному зараз Парижі, Монмартр - у недалекому минулому серце Парижа, дух Парижа - це суцільне засилля, м'яко кажучи, афро-французів. Агресивна поведінка, пропозиції щось купити, "лохотрони" через кожні 9 метрів. Знаменитий «Мулен Руж», а поруч - дискотека для емігрантів. Відвідувачі «Мулен Руж» пробиваються до входу через юрбу афро-французів, міцно тримаючись однією
рукою за серце, а другою - за кишеню. Увечері тут пограбують до нитки і національності не запитають, що найобразливіше. Мовляв, я ж українець, чим я кращий за вас у цьому світі, що ви мене грабуєте? Французи в таких кварталах не живуть. Парижани шукають вихід. І знаходять - це район у центрі Парижа - авеню Фош. Тут живуть дуже багаті парижани в дуже дорогих квартирах (саме сюди, у заздалегідь куплену квартиру, виїхав, тобто втік, після невдалих виборів один з батьків російської демократії Собчак. Журналістів у свою квартиру він не запрошував, як зараз пам'ятаю, роздавав інтерв'ю в метро, розповідаючи про важке життя російської демократичної інтелігенції). Квартири тут не просто дорогі, а дуже дорогі. Але жителі цього району йдуть подалі. Вони згідні платити за все ще більше. За квадратні метри. За паркування. Не.6 євро, а 8 і більше. За каву не 2 євро, а 4 і більше... І так далі. У цьому районі іммігрантів немає. Тут ні "Макдональдсів" немає, ні турецьких і арабських магазинів. Але жителі й цього району на проблеми імміграції дивляться реалістично, і тому заздалегідь шукають собі будиночок десь у передмісті. До речі, мером одного з таких районів був теперішній президент Франції
Саркозі. Зараз мером є його син. Отож тепер зрозуміле ставлення Саркозі до іммігрантів. Ті, на знак помсти, пишуть на стінах щось на кшталт: "Адольф Саркозі".
Поки продавець не скаже «баста»!
Але повернімося в Іспанію. Що потрібно знати, вирушаючи туди?
У магазинах, де є цінники, не торгуються. В інших місцях - обов'язково. Торг йде, поки продавець не скаже "баста". Більше ціною не поступиться.
Хто приїжджає машиною, знайте, що в Іспанії паркування в центрі міста платне. Ціна - 6 євро на годину. І штраф за перевищення швидкості від 80 до 3000 євро. Спроба "домовитися" - і є ці 3000 євро.
У ресторанах, якщо написано "Меню - 15 євро", то не вірте очам своїм. Сюди "приплюсують" ще 10-20% за обслуговування. А ще близько 10% - "на чай".
А головне, що треба нашому туристу, - це море. Це не Одеса. Тут "те що не тоне" й близько не плаває. Море чисте і лагідне. Щодо пляжів, то прибережна смуга (150 метрів від моря) -загальнонародне надбання. Тобто, безплатна. Лежи собі, усміхайся. Адже ти щасливий. Ти в Іспанії.
Бувають неприємні випадки з туристами
Подорожуючи Європою, пильність втрачати не треба. У тій же Іспанії я став свідком такого неприємного епізоду. Невеликий магазин на звичайному паркінгу. За касою - солідний високий чоловік у білій сорочці й краватці. Наша дівчина намагається розплатитися банкнотою у 20 евро. Касир (а потім виявляється, що він - власник магазину) бере банкноту, недбало дивиться на світло, заявляє: ''Фальшива!". Г кладе собі в кишеню. Дівчина у розпачі біжить до автобуса за гідом-перекладачем. Вони вдвох намагаються розібратися.
- Фальшива. - безапеляційно говорить касир.
- Тоді поверніть назад!
- Ні. Треба викликати поліцію.
...Яка поліція? Час дорогий. Автобус з туристами "на вухах". Треба їхати. Запізнюємося на кордон, на поїзд... Так і виїхали ні з чим. !, головне, немає виходу. Навіть, якщо викликати поліцію, то де гарантія, що в кишені касира не лежить заздалегідь заготовлена фальшива купюра? Доведи потім, що ти не верблюд, і до того ж не двогорбий. Потім, в автобусі, під час обговорення, виявилося, що такі випадки в Європі не рідкість. Часто такі афери трапляються в Румунії й Італії. Що порадити? Не світіть у маленьких магазинчиках великими банкнотами. Розміняйте їх заздалегідь. Ціліші будуть.
Анатолій АРХАРІВ Іспанія
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ