Борислав – старовинне нафтове місто Львівщини. Втім, зараз про ту славу нагадують лише озерця «чорного золота», які де-не-де влітку вкривають бориславську землю. Що останнім часом Вам доводилось чути про місто «нафтовиків»?
Здебільшого негативну інформацію, яку навіть перелічувати не хочеться, чи не так? Таким чином формуються негативні стереотипи, які хотілося б трішки розвіяти. Є у Бориславі і світлі «плями». Зокрема, мається на увазі спорт у славетному містечку. Було і є тут досить багато особистостей, які здатні своєю спортивною біографією здивували багатьох. Починається, тим не менш, усе з малого. Усі чемпіони колись займались у невеличких спортивних секціях. Про декілька таких гуртків у місті Бориславі дізнавався кореспондент Гал-інфо. У першій частині нашої статті ми писали про про заняття боксом, кікбоксингом та пауерліфтингом, у другій – читайте про футбол та акробатику.
Першу частину статті "Борислав: до якої секції віддати дитину?" читайте на нашому сайті ТУТ.
Акробатика
Такий естетично обрамлений вид спорту, як акробатика теж знайшов своїх поціновувачів у Бориславі. Акробатів виховують у місцевому ДЮСШ вже не один десяток років. За увесь цей час було чимало учнів, які досягали неймовірних висот як у прямому, так і в переносному значенні. Кажуть, що поганий той наставник, який не хоче, щоб учень перевершив його власні здобутки. Такі регалії точно не загрожують тренеру з акробатики Георгію Ярославовичу Чопику, який хоче та робить усе для того, щоб його вихованці стали найкращими у цьому виді спорту.
Георгію Ярославовичу, скільки часу вже тренуєте акробатів у ДЮСШ?
Тренерський стаж у мене вже досить солідний, адже виховую акробатів у Бориславі протягом 32 років. За той час, що працюю в ДЮСШ, траплялися мені і діти, які були зовсім реорганізовані, бо акробатика у Бориславі фактично була у критичному стані. Останнім часом трішки легше стало в цьому плані, адже і нові тренери з’явились, і взагалі наш вид спорту зробив крок вперед.
Починаючи з якого віку діти можуть записуватись до Вашої секції?
Різні діти бувають. Буває так, що з шести років можуть вже тренуватись і показувати досить непогані результати. Так як в мене, наприклад, була вихованка Альбіна Сеньків, яка займалася з чотирьох років акробатикою і виконала норму майстра спорту України першою з Борислава. Приймаю до секції усіх бажаючих, не відмовляю нікому. Буває і таке, коли учень до мене приходить на заняття, а я бачу, що в нього жодних завдатків для занять акробатикою немає. Згодом дитина уже сама розуміє, що вона не може досягти серйозних успіхів в акробатиці і подається до якогось іншого виду спорту. Учні, які свого часу в мене тренувались, згодом займались легкою атлетикою, волейболом чи навіть боксом. Неодноразова чемпіонка світу з боксу бориславчанка Вікторія Вірт спершу, що цікаво, до моєї секції ходила, а вже потім обрала бойове мистецтво. Все починається з малого. Дітям потрібно дати координацію, рухливість, силу, що ми у своїй секції і намагаємось робити. Якщо дитина здібна, то я її всіляко підтримую, з батьками говорю і тоді виходить результат. А загалом, то діти з шести-семи років можуть приходити до мене і тренуватись. Заняття у нас безкоштовні, тому двері до секції відкриті кожному.
За увесь час Вашої роботи в бориславському ДЮСШ які найчастіше перешкоди доводилось долати?
Як тільки почала існувати самостійна незалежна Україна, то з того моменту почались проблеми з фінансуванням. Не було ніяких коштів на змагання, на інвентар. Тримаємося «на плаву», по суті, завдяки нашому батьківському комітету. На щастя, є група людей, яка зацікавлена в тому, щоб акробатика не «померла» в Бориславі. Деякі мої колишні учні, які стали бізнесменами, теж нам дуже допомагають. Завдяки спільним зусиллям придбали нещодавно килим спеціальний для тренувань, як на всіх чемпіонатах України. Батьки збирають свої кошти, ми їдемо на змагання, потім нам ті кошти повертають, а вже повернені гроші ми вкладаємо в інші змагання. Виходить такий специфічний кругообіг. З труднощами, але все-таки поступово знаходимо вихід з ситуації. Нещодавно їздили на кубок пам’яті Миколи Ксенофонтова до Миколаєва, на всеукраїнський турнір з акробатики. Пара наших хлопців на тих змаганнях зайняла перше місце, трійка завоювала «золото» і дівоча пара теж посіла першу сходинку. Я відзвітувався як належить за ті десять тисяч гривень, які ми витратили на змагання в Миколаєві і прийшов до бухгалтерії в міській раді, де мені сказали: «Будуть гроші – ми вам повернемо, не буде грошей – вибачайте». Невдовзі маємо знову їхати на змагання, але чи повернуть нам витрачене, то, мабуть, тільки Богові відомо. Днями от написали петицію до мера міста Борислава, щоб розглянути запитання про фінансування спортивної школи. 15 тисяч гривень, які закладені в міському бюджеті на рік функціонування для цілої ДЮСШ, – це смішно. За рік, як мінімум, витрачаємо по 40-45 тисяч гривень тільки для акробатики, а є ж ще футболісти, волейболісти, боксери, легкоатлети. Вони ж теж за якісь кошти мають нормально існувати. Виходить досить складна ситуація, адже не можна все утримувати за власний кошт. Я не хочу нічого зайвого сказати. Розумію, що загалом економіка нашої держави у скрутному становищі, іде війна на Донбасі, але ж якийсь хоча б мінімальний бюджет міста має бути, а не жити тільки тим, що вищі сили дадуть. Потрібно, щоб нас забезпечували коштами хоча б для змагань та й те не для всіх. Вибірково. У мене такі вихованці, що часто виступають на чемпіонатах України. Були чемпіони України і в індивідуальному, і парному заліку. Тільки на всеукраїнські змагання хоча б, щоб фінансування було. Про першість області навіть згадувати не хочу. Якщо дитина не буде їздити на змагання, то вона просто закине той вид спорту і перейде на інший, або взагалі не займатиметься. Основна проблема, звісно ж, з фінансами.
Як Ви вважаєте, чому при запитанні «До якої секції піти?», діти повинні звернути увагу саме на акробатику?
Дитині, яка приходить до нас на заняття акробатикою, ми даємо загальний розвиток. На тренуваннях не тільки акробатикою займаємося, а й з нашими учнями граємо у футбол чи волейбол. Силову підготовку розвиваємо, координацію рухів, стрибаємо на батуті. Акробатика розвиває дитину всебічно. Віддати, наприклад, дитину на футбол, а вона не вміє правильно падати. Легка атлетика теж складний вид спорту. Дитина гралася на вулиці і прийшла на легку атлетику, то її одразу змусити бігти крос? Звичайно, що ні. Зараз дівчата-легкоатлети, які займаються в нашій ДЮСШ, ходять до мене на батут. Тренер їм сказав ходити стрибати, бо це добре розвиває координацію. Також даю їм тренажер, щоб вчилися сідати на шпагат. Акробатика не обмежується тільки сама собою. Ми можемо дати основу, підтримати форму дитини, яка займається будь-яким видом спорту. Була команда футбольна свого часу в Бориславі «Галлак», то гравці звідти приходили до мене, я вчив їх робити заднє сальто, правильно приземлятись. Дитина, яка займалась чи займається акробатикою, може згодом перейти до якого завгодно виду спортивної діяльності, адже вона має вже якусь силову підготовку, знає що таке тренування. Діти, які ходять на заняття акробатикою, завжди задоволені. Батьки, до слова, теж тішаться.
Є у Бориславі і чинні приклади для наслідування, поглянувши на елегантні та витончені дії яких, можна закохатись в акробатику та почати займатись цим видом спорту уже завтра. Одним з таких наочних прикладів є Цвітана Кісіль, яка, маючи всього 16 років, вже, як то кажуть, не один пуд солі скуштувала в акробатиці.
Цвітано, скільки часу уже займаєшся акробатикою?
Майже 11 років. Можна сказати, що прийшла до секції акробатики одночасно з тим моментом, коли переступила поріг першого класу.
Як взагалі так сталось, що обрала саме цей вид спорту?
Коли мені було шість років, мама мене привела до ДЮСШ. Вона знала мого тренера та й сам Георгій Ярославович хотів, щоб я прийшла займатись до його секції. Якщо чесно, то пам’ятаю, що тоді мені було дуже страшно, не хотіла бути акробаткою. Втім, мама наполягла на зворотному. Десь до четвертого класу бажання так і не з’являлось, і я навіть впродовж місяця закинула тренування. Згодом, тим не менш, вирішила повернутись і заняття стали подобатись. Не знаю як то так раптом відбулось. Порозумнішала, мабуть (усміхається…)
В тебе, я так розумію, за увесь час, що займаєшся акробатикою, було багато турнірів, змагань, медалей. Яке досягнення вважаєш найбільшим, виокремлюєш з-поміж інших?
Нещодавно зайняла перше місце в парному дорослому розряді на турнірі пам’яті Миколи Ксенофонтова у Миколаєві. Ці змагання, як вже, мабуть, зазначив мій тренер, є всеукраїнські і досить престижні, доволі сильні виконавці брали там участь. То, вважаю, якраз і було моїм найбільшим досягненням. Якщо чесно, то цьогоріч взагалі майже не тренувалась, адже більше уваги приділяла навчанню, тому, гадаю, результат миколаївського турніру більш, аніж задовільний.
Ти вже, так би мовити, «старожил» секції акробатики в ДЮСШ і можеш робити певні висновки щодо тренувального процесу, занять цим видом спортом саме в Бориславі. Як гадаєш, що варто покращити, змінити?
Перш за все, хочеться, щоб нарешті зробили ремонт залу. Стан приміщення, у якому тренуємось, залишає бажати кращого. Дуже мало виділяється коштів саме для акробатики. З дітей грошей не беруть, бо заняття – безкоштовні. Окрім того, за участь у різноманітних змаганнях найчастіше платимо з власної кишені. Було б добре також, якщо б новим обладнанням нас забезпечили, тренажери хоча б якісь встановили. Загалом, покращити, перш за все, хотілося б фінансування секції, а тренер наш, впевнена, тими коштами розпорядиться як слід.
Чи не шкодуєш, що свого часу обрала саме акробатику?
Не шкодую. Якщо чесно, то взагалі вважаю, що ніхто б не пошкодував. Мені здається, що акробатика – взагалі найбільш витончений та красивий вид спорту. То не з м’ячиком бігати (Сміється). А якщо серйозно, то акробатика ще й надає фізичний, координаційний та всебічний розвиток.
Футбол
Ну і куди ж без гри мільйонів? Футбол у Бориславі чи не наймасовіший вид спорту. Займатись футболом у «нафтовому» місті діти мають змогу у двох секціях: при бориславській ДЮСШ та у ДФК «Юність». Саме на останньому хотілося б зупинитися детальніше, адже темпи розвитку тут помітні неозброєним оком. Першим, кого бачать діти та їхні батьки, які приходять до ДФК «Юність», є досвідчений наставник Василь Йосипович Криворучишак.
Василю Йосиповичу, скільки вже часу тренуєте юних футболістів у Бориславі?
Почав тренувати ще у далекому 1989-ому році. Гадаю, що самі вже можете зрозуміти наскільки солідний маю досвід у цій справі (Сміється). ДФК «Юність» було створено за моєї ініціативи. До речі, цьогоріч, 23 жовтня, матимемо своєрідний ювілей, адже нашій футбольній секції виповниться 15 років. До заснування «Юності» працював у бориславській ДЮСШ з ФК «Каменяр».
Скільки вікових категорій наразі тренується в ДФК «Юність»?
На даний момент у нашому клубі займаються юнаки 2004-2005, 2006-2007, 2008-2009 років народження і молодші. Окрім того, на базі ДФК «Юність» у 2013 році було організовано ФК «Нафтовик» (Борислав), який зараз виступає у Першій лізі Львівщини з футболу. Саме тому і юнацька, і доросла команда ФК «Нафтовик» (Борислав) теж тренуються на нашому спортивному комплексі.
Яка ціна тренувань у ДФК «Юність»?
Учні середнього та старшого шкільного віку займаються безкоштовно. Якщо брати до уваги дітей молодшого шкільного віку, то, за умови платоспроможності батьків, вони сплачують членські внески розміром у 100 гривень на місяць. Якщо з однієї родини займаються двоє дітей, то членські внески беремо тільки з однієї. Діти з багатодітних сімей не сплачують кошти за заняття у нашій секції. Сироти та напівсироти теж звільнені від членських внесків. Саме тому в нас дуже багато «пільговиків». ДФК «Юність», по суті, не збирає з членських внесків навіть 800 гривень. Нам не вистачає інколи грошей навіть на те, щоб провести якийсь хороший турнір. Зараз не стоїть перед нами проблема, щоб тренер отримував заробітну плату чи щоб хтось тут думав за гроші. Ставимо перед собою більш глобальне завдання – просто зберегти футбол у Бориславі.
З якими проблемами найчастіше стикалися за увесь час тренерства у Бориславі?
Не беру до уваги навіть фінансові труднощі. Час зараз такий у державі, що матеріальні проблеми стоять гострим кутом у кожному виді спорту. Меценати як можуть, так і намагаються нам допомагати. Дуже часто мене бентежило питання, що мало людей, з якими можна серйозно працювати. Доводилось усі проблеми звалювати собі на плечі. На даний момент готуємо фахівців, які професійно могли б працювати з нашими дітьми. Більше 15 років не існувало на футбольній карті Львівщини «Нафтовика», а, починаючи з 2013 року, ми відродили бориславську команду, яка свого часу демонструвала дуже непогану гру та навіть претендувала на вихід до Другої ліги України. У країні війна, кошти у нас, по суті, «на нулі», але для того, щоб футбол не покинув Борислав ми завжди працювали і працюємо у поті чола. Моя особиста футбольна філософія як тренера у Бориславі взагалі передбачає, що результат навіть не на другому, а на третьому місці. Нема на кого покластись. Окрім того, що я директор СОК «Нафтовик», то змушений вечорами от працювати з дітьми. У бориславській спортивній школі до футболу ставлення несерйозне. За п’ять сезонів після відродження ФК «Нафтовик», бориславська ДЮСШ не виховала нам жодного футболіста, хоча працюємо в одній упряжці. Тут говорити не треба, а потрібно швидко діяти.
Яких найбільших висот досягали Ваші вихованці?
Якщо конкретно звернути увагу на ДФК «Юність» чи ФК «Каменяр», то через мої руки пройшло чимало хороших гравців. Часто брали участь та перемагали у престижних всеукраїнських і навіть міжнародних турнірах. Багато моїх вихованців забирали до своїх лав відомі українські футбольні школи з Володимира-Волинського, Моршина, академія ФК «Динамо» (Київ). Мій вихованець Роман Лазарович навіть свого часу підписав професійний контракт з київськими «динамівцями». Збірниками юнацьких національних команд були: той-таки Роман Лазарович, Ілля Ковтун, Василь Голубіцький та інші. Мої вихованці також вигравали молодіжні та юнацькі Чемпіонати України. Досить багато перспективних футболістів у мене тренувалися. Сподіваюся, що зможу чогось навчити ще не одного талановитого юнака.
Які перспективи бачите у вихованцях ДФК «Юність» на даний момент?
Дуже великі. Дітей 2006-2007 років народження, які в мене займаються, в 2018 році будемо обов’язково влаштовувати до футбольних академій. У цій віковій категорії є декілька досить перспективних хлопців, які вже зараз вирізняються своїм дриблінгом, «світлою головою» та відчуттям партнера по команді. Єдина проблема – це недостатня кількість ігрової практики. Наразі я один-єдиний тренер на всі вікові категорії та ще й за сумісництвом наставник ФК «Нафтовик», то дуже важко забезпечити своєю увагою всіх. Вікова категорія 2008-2009 років народження теж досить потужна. Є там двадцять діток, хороший колектив, який за декілька сезонів, вірю, переросте в дуже сильну команду. З юнаками 2004-2005 років народження трішки проблеми є. Поки не пізно, намагатимемось їх влаштувати до якихось хороших футбольних шкіл. Основна проблема навіть не в тому, що батьки не підтримують їх матеріально у плані спорту, а просто не підтримують морально. Чому я і досі продовжую працювати на цій ниві? Не тому, що я фанатично люблю футбол, а тому, що вважаю себе професіоналом у своїй галузі і хочу, щоб мої вихованці досягли серйозних висот у цьому виді спорту.
Які у Вас плани на майбутнє?
У 2018 році починаємо співпрацю з ЛДУФК. Навіть не починаємо, а відновлюємо, адже працювали разом у 80-их, 90-их роках минулого століття. По 10-12 моїх учнів з кожної вікової категорії свого часу займалися у львівській спортивній школі-інтернат, плануємо, що така плідна співпраця у нас буде й надалі. Готуємо також фахівців для того, щоб максимально приділити увагу усім віковим категоріям ДФК «Юність» та ФК «Нафтовик» (Борислав). У найближчій перспективі плануємо побудувати велике футбольне поле зі штучним покриттям, бігові доріжки для занять легкою атлетикою. Поборемось також за тендер про побудову критої трибуни з пластиковими сидіннями місткістю 1500 осіб. Через місяць здамо в експлуатацію тенісні корти, залишилось тільки огорожу встановити. Розробляємо також проект побудови басейнів. У далекоглядних планах є те, щоб навколо СОК «Нафтовик» розвивався бориславський спорт загалом, а не тільки футбол.
Як гадаєте, чого футбол може навчити дітей такого, що не знайдеш у жодному іншому виді спорту?
Такий вид спорту як футбол може надати людині все. Не говорю за характер, за дисциплінованість, пунктуальність не тільки у спорті, а й у житті загалом. Футбол всебічно розвиває дитину, загартовує силу духу та фізично зміцнює людський організм. За значимістю дуже схожий до футболу вважаю лише баскетбол. Це такі два види спорту, які я виділяю серед усіх, і які можуть дати дуже великий розвиток людині як у плані антропометричних даних, так і у плані здоров’я загалом. У футболі дитина може здобути неабияку спритність, навчитися швидко приймати рішення в голові і давати команду для виконання вказівок ногам та рукам. Наведу навіть звичайний приклад. Вчитель фізкультури, коли обирає спортсменів зі школи для якихось змагань, то найчастіше віддає перевагу саме футболістам. Футболісти неодмінно добре себе показують і у волейболі, і в баскетболі, і у легкій атлетиці. Окрім того, заняття цим видом спорту розвивають такі людські якості як: дружелюбність, щирість, робота в команді. Нехай батьки приводять своїх діток до нашої секції і будемо прогресувати разом.
P.S. Про стан справ зі спортивними секціями інших населених пунктів докладніше розповімо уже згодом.
Володимир Дидик, Гал-інфо
