У старому корпусі Львівського національного університету імені Івана Франка, що на вул. Михайла Грушевського, є знакова аудиторія №244. Саме там 22 березня 1895 року видатний український письменник, громадський та політичний діяч Іван Якович Франко прочитав свою габілітаційну лекцію «Наймичка» Тараса Шевченка. Тоді з політичних мотивів Івана Франка не допустили до викладання в університеті.
2006 року з нагоди 150-річчя від дня народження видатного українця повністю відновили автентичну аудиторію. Ініціатором стало тогочасне керівництво Львівського національного університету ім. І.Франка.
Цікаво, що тут зберігаються кілька автентичних студентських парт. Решта були зроблені як репліки на замовлення для відновлення атмосфери того часу.
Відео: Олена Ляхович, Гал-інфо.
У 1893 році у Віденському університеті Іван Франко захистив дисертацію «Варлаам і Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія» і здобув учений ступінь доктора філософії, однак до викладання на кафедрі руської філології у Львівському університеті допущений не був навіть не зважаючи на те, що габілітація відбулася успішно.
Це була спроба Івана Франка зайняти місце доцента. Події, пов’язані з габілітацією Івана Франка, добре зафіксовані у мемуарній літературі.
Лекція відбулася 22 березня 1895 року у теперішній аудиторії №244 старого корпусу Львівського університету.
Ось як згадував Денис Лукіянович про це: «Рівно о 18 годині 15 хвилин професорськими дверима ввійшов старший «педель» (університетський возний), стукнув університетським берлом об долівку і повідомив польською мовою: «Маґніфіценція (величність) ректор іде! Сенат іде». Зараз-таки з’явилися ректор, проректор, декани і сенатські представники професорського збору. Ректор у багрянці з горностаями, декани теж у тогах з чорного шовку, в беретах на головах, усі обвішані золотими ланцюгами».
Лекція, як згадують сучасники, пройшла блискуче, студенти на руках винесли лектора з аудиторії. Однак І. Франко таки не був допущений до викладання у Львівському університеті.
Влітку 1905 року у віденській газеті «Ruthenische revue» з’явилася стаття «Alma mater leopolensis als Stifmutter», в якій трактується це питання. Пізніше у статті «Історія моєї габілітації» Іван Франко заперечував те, начебто його не допустили до габілітації: «Навпаки, мене допущено, хоч кілька літ перед тим той самий університет відмовив мені права записатися ще на одно півріччя на філософському факультеті, якого мені не ставало для повного чотириліття університетських студій, обов’язкового для осягнення докторського ступеня, так що я був змушений записатися на півріччя на Чернівецькому університеті. При тій нагоді поведінка університетських властей Львівського університету викликала здивування у професорів Чернівецького університету».
Але нагадуємо, у Львові все зроблено було однією особою – професором Романом Пілатом.
Кандидуючи після смерті професора Омеляна Огоновського тільки на посаду приватного доцента, Іван Франко не ставав протикандидатом доктора Олександра Колесси, який теж готувався в цей час до викладання у Львівському університеті, мав за собою кілька праць з граматики та вплив галицьких політичних сил. Одначе тодішній намісник Галичини граф Бадені дав зрозуміти, що зробить усе, щоб співробітник опозиційної газети «Kurjer Lwowski», що не раз гостро виступала проти корупційної системи, яку протегував намісник, не став професором університету.
Дочекавшись, коли офіційний звіт про габілітацію пішов до Відня, Іван Франко їде на аудієнцію до міністра освіти. Колишній професор Львівського університету, а тоді міністр доктор Ріттнер сказав, що міністерство освіти не має нічого проти того, щоб Франко зайняв кафедру україністики у Львівському університеті.
У кінцевому підсумку, намагаючись уже значно пізніше вияснити суть своєї справи, Франко ні про що не довідався. «Міністра освіти я так-таки й не здибав, а на другий день я довідався від депутата Романчука, що міністерство відкинуло мою просьбу і що я «з причин політичного минулого» не можу одержати venia legendi на Львівському університеті».
Але, як свідчать останні дослідження, у 1894–1895 роках професори філософського факультету Львівського університету робили усе можливе, аби славетний український учений став їхнім колегою по університету. «Сміємо запевнити, що не львівські професори, не університетський сенат і навіть не міністр віросповідань і освіти Т. Ріттнер (теж колишній професор філософського факультету) не прийняли українського письменника і вченого у своє «гроно», не допустили до кафедри. Навпаки, професорська колегія стримувала габілітацію К. Студинського, а Т. Ріттнер радив О. Колессі не переноситися з Чернівців до Львова. І усе це робилося, між іншим, ради того, аби не створювати конкуренції Іванові Франкові».
За матеріалами газети ЛНУ ім. І.Франка «КАМЕНЯР»