Те, що у Гірському сталися якісь негаразди, відчувалося вже по непевній атмосфері у сільраді – там вирувала повінь емоцій. У кабінеті війта повно народу.
У підтоплених селах сподіваються на руку держави і ласку Божу
У кожного свої жалі. Жінка літнього віку плакала, що її син Микола працював уночі на укріпленні дамби, а хтось випадково лопатою розпанахав йому руку. Боїться, щоб не було чогось гіршого. Хтось нарікав, що в його хаті повно води, а в списках потерпілих себе не побачив (потім з’ясувалося, що на облік його все-таки взяли). Інший обурювався “несправедливістю”: сусід отримав дві з половиною тисячі компенсації, а йому дісталася лише тисяча. Комусь бракувало солярки до трактора, що відкачував воду, комусь - човна, гумових чобіт. Захекана молодичка перепитувала кожного другого, чи ще будуть розвозити по селі хлорку, бо вона не встигла взяти, а в затопленій криниці плаває повно хробаків…
На всі ці запитання всім одночасно мав дати відповідь замордований природною і людською стихією сільський голова. Володимир Дудич сидів у камуфляжній формі, пробував щось пояснити, але завершити йому не давали дзвінки з трьох проводових і одного мобільного телефонів: хтось просив і пропонував допомогу, консультувався, хтось давав поради. А хтось – «накачку». Одного разу мобільник від інтенсивної роботи розрядився, і коли через півгодини його знову увімкнули, на табло висвітилося дев’яносто пропущених дзвінків.
Коли вже люди допекли своїми скаргами-просьбами, керівник села стомлено сказав: «Я не знаю, чим вам ще допомогти. Клякайте і просіть помочі в Бога…».
Гвинт із дамби перекочував
на домашній прес
Гірське не затоплювало років з десять. Але минулої неділі на дамбі, що в урочищі «Балацькому» захищає село від недоброї води, прорвало шлюз - надто розбушувалася Тисмениця. Її норов вдалося би стримати, якби вал, розсунутий по краях коровами, заздалегідь зміцнили, наростили у висоту і ширину, прочистили відвідні канали. На біду, ще хтось украв із шлюзу регулювальний гвинт, використавши його для власної соковижималки. Про це почали згадувати лише тепер, коли вода хлинула у хати…
Закривати прорив люди бігли прямо зі Служби Божої. Загатити діру не вдавалося через великий тиск води – людей з мішками змивало наче порошинки під струменем пожежного брандспойта. Серед рятувальників знайшовся сміливець – 46-річний Петро Вірт: ризикуючи бути затягнутим виром, він пірнув з головою у двометрову каламуть, забив у тіло дамби кілки-стійки, і вже від них робили нову загату.
Переливу все ж не минули. Внаслідок цього у Гірському, у мікрорайоні “Груд”, за попередніми даними, затопило 116 дворів, півтори тисячі гектарів угідь. Місцеві люди навчені поводитися у таких ситуаціях, тому завчасно перевезли до родичів літніх і немічних, швиденько, навіть у неділю, викопували на присадибі картоплю (працювали і тоді, коли городи перетворили на багнюку), виносили з кімнат меблі, побутову техніку, інше майно. Не всі, однак, встигли. Найбільше проблем було з коровами, які в момент позбулися пасовища. Триста «безквартирних» голів ВРХ вимушено підселили до двох черед в іншому кінці села.
Сварилися, однак, не через чужу худобу. Коли пішов перелив води, група людей, на обійстя яких ось-ось чекало затоплення, категорично, з погрозами вимагала від усіх гілок влади негайного підриву дамби. На переконання вимагачів, це б відвернуло воду від їхнього села. Але у районі, в області не погоджувалися, бо у такому разі повінь би затопила ще й Раделичі, Пісочну, Надітичі, вивела б з ладу свердловини, які живлять питною водою Миколаїв. Війт негайно скликав позачергову сесію сільради. Депутати не підтримали підривних робіт. Вчинили інакше: з допомогою воїнів-десантників прокопали у дамбі шурфи і регулювали потік води так, щоб не підтопити сусідів. Час показав, що рішення було оптимальним. Однак і за нього уже строго питають з прокуратури, Секретаріату Президента: хто дав таку команду? Погрожують кримінальними справами. «Виходить, ми мали себе втопити по комини, тільки не пустити воду далі», – розсерджено сказав нам один з місцевих жителів.
Пісок возили
у багажнику «Волги»
Гірському допомагали хто чим міг. Спецтранспортом прибули зі Львова «надзвичайники» на чолі з Володимиром Дацківим. З Бродів відрядили трактор з потужною помпою. Голова райради Василь Созоник і голова РДА Василь Кіндрацький вчасно надіслали з Миколаєва машини для евакуації, пісок і мішки. У середу потерпілим вже видавали першу компенсацію. Місцевий виробник ковбас, депутат райради Дмитро Синенько годував власним коштом двадцятьох МНСників. Харчував приїжджих у своєму кафе і голова сільського СТ Микола Джавала. Сільський депутат Юрій Вірт своєю «Волгою» доставляв на місце і пісок, і харчі людям, вночі разом з двома синами рятував дамбу. Активно допомагав односельцям районний депутат Микола Марків. Помешкання сільського голови Володимира Дудича стало готелем для рятувальників, дружина війта готувала вечерю одразу на півтора десятка помучених гостей, а потім разом із господарем всі як снопи падали на підлогу спати…
І було від чого. Подекуди вода стояла у хатах по вікна. Затопило хліви, стодоли, підвали разом з домашніми котельнями, газовими плитами, пральними машинами, шафами, диванами, домашніми консервами. Як зійде вода, розбухлу підлогу треба буде зривати, викидати ліґари, знімати ґрунт під ними, бо сам він ніколи не висохне, і заносити сухий пісок. А вологі стіни, які вже беруться цвіллю, хіба що доведеться прожарювати паяльними лампами…
Підтоплені плавають по селу копиці сіна, дошки, напівдостиглі помідори, огірки, кабачки, яблука, а ще напіврозкладені кроти-потопельники, дохлі миші, стада розбухлих черв’яків, гній, фекалії із туалетів, побутове сміття. Над усім цим збираються хмари комарів. Сморід такий, що тягне на блювоту. Якийсь хлопчина відраджував мене лізти у цю воду, щоб сфотографувати наслідки стихії – аби не підхопити якоїсь зарази. Сільський землевпорядник і депутат Олексій Горуцький напередодні у такий же спосіб обстежував затоплені двори, а через кілька годин його ноги вкрилися ранками-плямами…
Коли ми по пояс у воді бродили підвалами сімейства Ковалів, прийшов господар, пан Василь, і переповів одну втішну для них новину: «Тільки що Верховна Рада прийняла закон по повені». А далі, тяжко зітхнувши, мовив: «Що ж, побачимо, як рідна держава нам допоможе…».
Іван ФАРІОН
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ