Прийняття польським Сеймом 22 липня 2016 року політичної ухвали щодо вшанування жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами стосовно громадян II Польської Речі Посполитої в 1943-1945 роках, не сприятиме розвитку добросусідських взаємин між українським та польським народами.
Отож, 22 липня цього року польський сейм прийняв ухвалу про геноцид цивільного населення ІІ Речі Посполитої під час ІІ світової війни. У соціальних мережах та електронних ЗМІ - як в українських, так і в польських - ця Ухвала широко обговорюється. Вражає те, що Ухвалу, за яку проголосувало 432 депутати Сейму з 442 – проти не голосував ніхто - прийнято аж до 73-ї річниці сумнозвісних подій на Волині, саме тоді, коли Україна веде збройну боротьбу з лютою московською ордою - спільним ворогом обох народів.
Далі пропонується спроба аналізу тексту ухвали польського сейму з точки зору історичної правди та міжнародного права (переклад документу додається).
У першому абзаці ухвали йдеться, що «землі давніх східних воєводств Речі Посполитої особливо сильно постраждали під час II Світової Війни». Дійсно, постраждали і особливо сильно. Але ні слова про те, як давно і чому ці воєводства стали польськими, а також про злочинну – з елементами геноциду - політику міжвоєнної та й повоєнної – та ж операція «Вісла» 1947 року - Польщі стосовно корінного українського населення цих воєводств.
Далі йдеться про те, що злочини на так зв. східних кресах II Речі Посполитої «здійснювали відділи Організації Українських Націоналістів, Української Повстанської Армії, а також дивізії СС «Галичина» (в тексті SS Galizien) та інших українських формувань, що співпрацювали з Німеччиною». Таким чином, має місце пряме звинувачення вищеназваних організацій у колабораціонізмі з фашистською Німеччиною в 1943-1945 роках, що, м’яко кажучи, принаймні щодо ОУН(б) та УПА, не відповідає дійсності. Адже відомо, що після 30 червня 1941 року, коли Степан Бандера відмовився відкликати Акт про відновлення незалежності України, весь провід його руху був арештований, сам Бандера перебував у 1941-1944 роках у концентраційному таборі Заксенхаузен, а члени його організації підлягали негайному арешту і розстрілу без суду та слідства. Щодо створеної за сприяння руху Бандери УПА, то вона була покликана захищати місцеве українське населення від звірств німецьких фашистів, а не співпрацювати з ними. До того ж відомо багато фактів збройного протистояння підрозділів УПА з фашистами. Та й Нюрнберзький трибунал не засудив ні ОУН, ні УПА, ні їх очільників як колаборантів фашистської Німеччини. Що ж до участі вояків створеної за сприяння руху Андрія Мельника дивізії зброї СС «Галичина» у якихось каральних акціях щодо польського населення, то таких фактів не надають навіть польські джерела, зокрема й Wikipedia.
Таким чином, польський Сейм свідомо вдався до дифамації всього українського визвольного руху.
В тексті ухвали стверджується, що в 1943-1945 роках «було вбито понад сто тисяч громадян II Речі Посполитої Польської, головним чином селян». Ця цифра жертв польсько-українського протистояння документально нічим не підтверджена. З іншого боку, польська сторона намагається применшити кількість жертв серед українців до максимально 2 тис осіб (в Ухвалі Сейму ця цифра не вказана; українські історики вважають, що не менше 20 тис; відомо, що лише в спалених у 1944 році польськими бандитами за лінією Керзона українських селах Сагринь і Павлокома загинуло близько 1 тис осіб).
Акції з винищення цивільного населення - головним чином, жінок та дітей - українських сіл Сейм називає обмеженими за масштабами «відплатними акціями» (akcje odwetowe), що є злочином згідно з міжнародним правом, для якого загальна кількість убитих з обох ворогуючих сторін не є релевантною. До того ж перші випадки звірств щодо українських селян з боку поляків мали місце на Холмщині та Підляшші ще в 1942 році. Тобто виникає питання, що було першим – яйце чи курка. Себто, хто саме почав першим убивати мирне населення?
Ухвала глорифікує польських катів українських селян: «Сейм Польської Речі Посполитої виражає найвище визнання солдатам Армії Крайової, Самооборони Кресів, Селянських Батальйонів, які підняли героїчну боротьбу на захист цивільного населення, якому загрожували атаки». Фактично Сейм стверджує, що польських бандитів серед названих формувань не було і не може бути за замовчанням, а польської поліції на службі в фашистів, яка теж причетна до убивств цивільних українців, взагалі не згадано. Чи може її й не було?
У документі також стверджується, що «Сейм виражає солідарність з Україною, що бореться із зовнішньою агресією за збереження територіальної цілісності … та виражає переконання, що лише повна історична правда є найкращою дорогою до поєднання, а також взаємного вибачення». Щодо повної історичної правди як найкращої дороги до остаточного примирення, а також взаємного вибачення, то українські історики постійно це підкреслюють. Щоправда польські історики, керуючись гаслом «за нашу, не вашу свободу», мають лише одну свою - єдино правильну (Sic!) - правду, яку вони нав’язують польському соціуму.
Тому що маргіналів як лівого, так і правого ухилу і в Україні, і в Польщі вистачає, то прийнята Сеймом ухвала не сприятиме розвитку добросусідських відносин між українським та польським народами.
Така ухвала ллє воду на млин Кремля – спільного ворога обох народів.
Можливо, все ж таки гасло «За нашу і вашу свободу» є більш актуальним для обох країн?
Валерій Степаненко.
Ухвала Сейму Польської Речі Посполитої [від 22 липня 2016 року] щодо вшанування жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами стосовно громадян II Польської Речі Посполитої в 1943-1945 роках.
Землі давніх східних воєводств Речі Посполитої особливо сильно постраждали під час II Світової Війни. На цих теренах зіткнулися два найбільші тоталітаризми XX століття : III Німецький Рейх та комуністичний Совіцький Союз. Дії німецьких і совіцьких окупантів створювали сприятливі умови для розпалення ненависті на національному і релігійному ґрунті, а спроби досягнення порозуміння представниками Польської Підпільної Держави з українськими організаціями не принесли результату.
У липні 2016 року виповнюється 73 річниця апогею злочину, який вчинили щодо цивільного населення Східних Кресів II Польської Речі Посполитої діючі на тих територіях відділи Організації Українських Націоналістів, Української Повстанської Армії, а також дивізії СС «Галичина» (в тексті SS Galizien) та інших українських формувань, що співпрацювали з Німеччиною.
У результаті скоєного в 1943-1945 роках геноциду (в тексті «ludobójstwo») було вбито понад сто тисяч громадян II Речі Посполитої Польської, головним чином селян. Їх точне число до цього дня не відоме, а багато з них так і не дочекалося гідного похорону і увіковічення. Поміж убитих, окрім поляків, були також євреї, вірмени, чехи, представники інших національних меншин, а також українці, які стали на бік жертв.
Нагадуючи про цей злочин українських націоналістів, не можна ані промовчати ані порівняти відплатні акції (у тексті «akcje odwetowe») на українські села, в результаті яких також гинуло цивільне населення. Ці всі трагічні події мають бути повернені пам'яті сучасних поколінь. Жертви злочинів, скоєних в 40-х роках українськими націоналістами до цього часу не були в належний спосіб увіковічені, а масові морди не були названі геноцидом згідно з історичною правдою.
Сейм Польської Речі Посполитої віддає шану всім громадянам II Польської Речі Посполитої, які були по-звірячому вбиті українськими націоналістами.
Сейм Польської Речі Посполитої виражає найвище визнання солдатам Армії Крайової, Самооборони Кресів, Селянських Батальйонів, які підняли героїчну боротьбу на захист цивільного населення, якому загрожували атаки, а також апелює до Президента Польської Речі Посполитої вшанувати цих осіб державними відзнаками.
Виходячи з зазначеного вище, Сейм Польської Речі Посполитої встановляє 11 липня - річницю апогею злочину - Національним Днем Пам'яті Жертв Геноциду, вчиненого українськими націоналістами щодо громадян II Польської Речі Посполитої.
Сейм закликає до установлення місць злочину та їх позначення, вшанування та гідного похорону всіх знайдених жертв, надання належної шани і поваги невинно замученим і вбитим, складання повного списку жертв. Сейм Польської Речі Посполитої апелює щодо продовження справи поєднання і діалогу, розпочатого політичними і духовними очільниками, підтримки співпраці істориків, а також розширення доступу до державних архівів, зміцнення співробітництва владних структур Польської Речі Посполитої і України в найважливіших для майбутнього обох народів справах.
Сейм Польської Речі Посполитої виражає повагу і вдячність українцям, які, наражаючи власне життя, рятували поляків, а також апелює до Президента Польської Речі Посполитої про нагородження цих осіб державними відзнаками. Сейм Польської Речі Посполитої нагадує також про те, що значна частина українського населення відмовлялася брати участь у нападах на поляків. Сейм Польської РечіПосполитої складає вдячність кресов’янм (kresowianom) та їх нащадкам а також людям доброї волі, які десятки років домагаються правди, керуючись гаслом "Не про помсту, а про пам'ять волають жертви".
Сейм Польської Речі Посполитої виражає солідарність з Україною, що бореться із зовнішньою агресією за збереження територіальної цілісності. Сейм Польської Речі Посполитої виражає переконання, що лише повна історична правда є найкращою дорогою до поєднання а також взаємного вибачення. Як говорив у 2001 році у Львові святий Ян Павло II: "Хай завдяки очищенню історичної пам'яті всі готові ставлять вище то, що об'єднує, а не те, що роз’єднує, щоб разом будувати майбутнє, сперте на взаємну повагу, братерське співробітництво і справжню солідарність".
Джерело: sejm.gov.pl, переклад: Валерій Степаненко.
