Стратегією енергетичного виживання в сучасних умовах для української держави є лише системне реформування галузі, ціною “нероблення” може стати суверенітет і цілісність України. Це - висновок дослідження, яке представив Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД).
Дослідження стосувалося трьох аспектів: оцінка значення енергетичного фактора у формуванні державної потужності Російської Федерації, аналіз залежності України від російських енергетичних ресурсів, «портфель» реформ для енергетичної галузі та введення Третього енергетичного пакету.
Фінал дослідження складається з опису реформи енергетичного сектору, який дає відповіді на такі питання:
·як відмовитися від російського газу за 2 роки;
·як власними силами забезпечити видобуток газу для потреб української промисловості;
·як створити ефективну систему енергетичної ощадності;
·як розвивати альтернативні джерела енергії.
Загалом, експерти зазначають, що в України є спроможності протягом 2 років позбутися залежності від російських енергоресурсів: природного газу, нафтопродуктів та палива для атомних станцій. Україна має унікальну можливість реалізувати енергетичну революцію, модернізувавши та реформувавши власні енергоринки, що сприятиме створенню робочихмісцьтаприскореннюекономічногозростання.
Значення енергетичного фактора у формуванні державної потужності Росії
РФ тривалий час залишається однією з провідних держав-експортерів на світовому ринку енергоресурсів. Нині Москва забезпечує понад 12 % світової нафтоторгівлі. За розвіданими даними в російських надрах залягає близько 23 % світових запасів природного газу. Також 45 % світового ринку збагачення урану та 15 % ринку переробки ядерного палива належить Росії.
Життєво важливе значення для стабільного функціонування російської економіки, зокрема, безперебійної ефективної роботи низки галузей, що прямо чи опосередковано впливають на формування «сили» держави, – займає нафтогазова сфера. Доля прибутків від експорту продуктів нафтогазової промисловості в російській економіці протягом останнього десятиліття стрімко зростає, сьогодні нафтогазові доходи федерального бюджету складають майже 50 %.
У продовж останніх років енергетичні ресурси впевнено займають дві третини від загального обсягу російського експорту.
Нині у нафтогазовому секторі Росії неподільно домінують державні компанії. Російський уряд до 2010 р. витіснив з нафтового ринку більшість зарубіжних компаній, зокрема Брітіш Петроліум, КонокоФіліпс та Ексонмобіл. Сучасний газовий ринок РФ, фактично, монополізований державною компанією «Газпром», з долею у 74 % національного газового ринку вона також має виключну, нормативно-зафіксовану монополію на експорт російського газу.
Активне зростання витрат Росії на армію та сектор безпеки безпосередньо пов’язане з реалізацією державної програми розвитку озброєнь на 2011-2020 рр., на виконання котрої планується витратити понад 705 млрд дол. для закупівлі нового та модернізації наявного озброєння. Бюджетні витрати на національну оборону поточного року порівняно з аналогічним періодом 2013 р. збільшилося на 18 %.
За результатами проведеного нами дослідження у розрізі порівняння дохідної частини державного бюджету від торгівлі енергетичними ресурсами та видатків федерального кошторису Російської Федерації, стає очевидною пріоритетність використання отриманих прибутків від енергетичного сектору на переоснащення оборонної промисловості, модернізацію армії та зміцнення сектору безпеки держави. Водночас, російський уряд «в заощадливому режимі» здійснює фінансуванняосвіти і науки, медицини та культури, а також статей соціального захисту населення тощо.
Тиск на Україну із використанням енергетичного фактора це цілеспрямована багаторічна політика Росії, яка не буде змінюватися ближчі роки. Єдиним виходом для української сторони є провести комплекс реформ енергетичного сектора.
Залежність України від російських енергетичних ресурсів
Близько половини електроенергії, що виробляються в Україні дають атомні станції, але всі вони поки що працюють на російському ядерному паливі. У цьому сенсі варто оцінити як успіх українського уряду укладання контракту з американською компанією Westinghouse.
Потребу в нафті на нафтопродуктах Україна на 90% забезпечує за рахунок імпорту. З них 70% припадає на Росію та 5% на Казахстан. Важливо підкреслити, що Росія і Казахстан є партнерами по Митному союзу.
Україна експлуатує низку газових родовищ на своїй території, забезпечуючи потребу в газі власним видобутком приблизно на 35%. Решту обсягу газу Україна імпортує з РФ і в останні два роки — з європейських держав. Частка газу російського походження становить до 60%.Інакше кажучи, на сьогодні Росія, контролюючи значну частину українського ринку газу, маніпулюючи ціною, може й істотно впливає не тільки на енергетичний сектор країни, а й на всю економіку загалом
Вугілля в Україні добувають у Луганській, Донецькій, Дніпропетровській, Львівській і Волинській областях. Найбільший обсяг видобутку кам'яного вугілля припадає на Луганську і Донецьку області — до 70%.
Нині цей регіон практично повністю контролюється терористами і російськими військами. На кінець вересня 2014 р. незаконні збройні формування контролювали 88 із 93 шахт, розташованих у Донбаському регіоні. Нині укладений договір з ПАР на постачання 1 млн тон вугілля до кінця року не покриває потреби України у цьому енергетичному джерелі. Україна потребує енергетичне вугілля марки Антрацит, котре можна купувати у обмеженого кола постачальників. Серед них ПАР, Росія, Нова Зеландія, Австралія.Тому офіційний Київ змушений закупити більш ніж 4 млн тон вугілля у Російської Федерації або терористів.
Нині Росія почергово використовує кожен енергетичний ресурс як інструмент тиску. Але якщо одночасно відбудеться відмова постачати газ, паливо для ядерних АЕС, нафту та вугілля, український уряд вперше за часи незалежності отримає енергодефіцит у загальному балансі близько 65%.
Що робити в цій ситуації?
Стратегією енергетичного виживання в сучасних умовах для української держави є лише системне реформування галузі
Ціною “нероблення” може стати суверенітет і цілісність України
Стратегічно дії України повинні фокусуватись на зниженні дохідності енергетичного сектора РФ та розбудові власної енергобезпеки через підтримку національного енерговиробника.
Енергетична політика України є незбалансованою перед сучасними викликами та має величезний недооцінений енергетичний потенціал.
Україна має унікальну можливість реалізувати енергетичну революцію, модернізувавши та реформувавши власні енергоринки, що сприятиме створенню робочихмісцьтаприскоренняекономічногозростання.
Комплекс реформ та державна політика на підтримку національного енерговиробника сприятимуть національній безпеці, диверсифікації економіки та сталому розвитку України.
Євроінтеграційний курс України передбачає реформування всіх секторів національної економіки. Енергетична галузь, ефективна робота якої є запорукою сталого розвитку всієї економіки, займає в цьому процесі передові позиції.
Реформування ринку газу (лібералізація) має на меті знизити ціни для споживачів газу та залучити інвестиції в його видобування та розбудову газотранспортної системи. Досягти таких результатів можна шляхом збільшення конкуренції в сфері збуту, видобування та забезпечення безумовного доступу третіх сторін (ДТС) до газотранспортної та газорозподільної систем.
Забезпечення енергетичної безпеки – це не лише диверсифікація постачальників та лібералізація ринку, але й захист національного енерговиробника. Варто звернути увагу, що сусідні держави Польща та Румунія, котрі частково можуть за рахунок власного видобутку покривати потреби у енергоресурсах, всіляко підтримують вітчизняні енергогенеруючі підприємства. Поточна максимальна рентна ставка в Україні у 60% «наближає» її до клубу потужних нафто і газовидобувників, - Казахстан, Норвегія, Росія, де дохід від енергетичних ресурсів складає основу державного бюджету. Зрозуміло, що посилення фіскальної політики лише відлякує інвесторів та демотивує їх щодо входження на національнийринок.
За оцінками Адміністрації енергетичної інформації США, опублікованими у червні 2013 року, технічно видобувні запаси сланцевого газу на території України складають 3,6 трильйонів метрів кубічних (1,75% світових запасів).
За даними інших зарубіжних дослідних центрів (зокрема Стратфор) Україна має значні поклади природного газу. Найбільша їх частина зосереджена в східному регіоні (близько 85%). На західний і південний припадає приблизно 15% покладів (відповідно 10 і 5%). Ситуація ускладнюється тим, що майже половина запасів газу розміщена на родовищах, які знаходяться в кінцевій стадії розробки. Близько 90% експлуатаційного фонду свердловин, що забезпечують понад 70% газовидобування, сконцентровано саме на цих родовищах. Значна кількість продуктивних пластів не розробляється у надії на впровадження новітніх технологій.
Внутрішні виклики енергетичній політиці:
1.Скороченняобсягіввнутрішньоговидобуткуприродногогазу
Внутрішній видобуток нафти та газу в Україні знаходиться в стані стагнації,проте країна має невикористані ресурси природного та нетрадиційного газу. Країна має потенціал до 2030 р. забезпечити споживання газу за рахунок внутрішнього видобутку. Однак, безвсебічнихреформтазалученняіноземнихінвестиційУкраїнанезможе збільшити внутрішній видобуток природного газу та суттєво підвищити безпеку енергопостачання.
2.Висока енергоємність підприємств
Станенергоємнихгалузей погіршуєтьсявнаслідокстаріючихосновнихфондівповсійсистемі енергопостачання. Системи централізованого теплопостачання, які забезпечують половинутепла дляпромисловостітаопалення майже55%домогосподарств, мають нагальну потребу в модернізації та запровадженні тарифноїсистеми, що базуєтьсянаспоживаннітапокриваєповнівитрати.Фондбудівельіспоруд знаходиться у незадовільномустані. Основнимзавданням є залучення інвестицій для модернізації активів та підвищення рівня енергоефективності.
3.Субсидіювання споживачів, але відсутність пільгового кредитування видобувників
Високийрівеньбюджетнихвитратна субсидіювання споживання газу, тепла та електроенергії не може підтримуватися вічно. Першочергові завдання полягаютьу мобілізації політичної та суспільної підтримки планів переходу до ринкових цін в соціально прийнятний спосіб та забезпечення економічної життєздатності енергетичних підприємств.
4.Нормативно-правовабаза, що суперечить ринковим законам
Середпостачальниківнафти,газута електроенергії в Україні переважають державні підприємства. Наявні енергетичні ринки побудовані таким чином, щоб підтримуватисвій домінуючий станта субсидіювати споживання енергії в житловому та бюджетному секторах. Завданням є розробити та впровадити ефективну нормативно-правову базу, яка посилюєконкуренцію, підвищує ефективність ринків та є привабливою для інвесторів, а також сприяє формуванню національного енерговиробника.
5.Відсутність сприятливого інвестиційного клімату
Наявна занепокоєність стосовно прозорості в енергетичному секторі,недостатнійоблікенергетичних потоків, обмеженість засобів впливу, слабка реалізаціяверховенства закону та правил ціноутворення стали на завадівнутрішнімтаіноземнимінвестиціям.
6.Інституційна спроможність сфокусована на енергопостачанні, а не енерговиробництві
Яківбагатьохкраїнахзперехідноюекономікоюсучасна інституційнаструктура вУкраїні більше зосереджена назаходахв сфері енергопостачання.Важливимпершочерговимзавданнямєкоригування інституційноїструктуризметоювдосконаленнярозробки,координаціїта ефективноїреалізаціїзаходівпідтримки національного енерговиробника.
Україна потребує трансформації свого енергетичного сектору в більш ефективну, безпечну та сталуенергетичну систему. Необхідніузгодженідіїдля зміцненнядвохвзаємодоповнюючихоснов:стимулюваннявнутрішнього виробництва енергії;активізаціїзусильв сфері енергоспоживання для отримання вигоди від підвищення рівня енергоефективності та скасування субсидій.
Пріоритети енергетичної політики:
1.Реалізація власного потенціалу енергоефективності
З огляду на фінансові обмеження в Україні та нагальну потребу в прогресі, енергетична політика має більше зосередитися на підвищенні рівня енергоефективності в будівлях та системахцентралізованоготеплопостачанняшляхомнормативно-правового регулювання та фінансових стимулів. Треба посилити будівельні норми, поширити їх застосовністьта забезпечити виконання.
2.Посилення розробки та використання власних енергоджерел
Українамаєзначнийпотенціалподальшоїрозробкивласнихресурсіввуглеводнів, включаючи традиційний природний газ та нетрадиційні джерела, такі як сланцевий газ та метан вугільних родовищ. Для форсування внутрішньоговидобування Україні потрібно залучитикомпанії,якімаютьвідповіднітехнології,досвідтафінансовіможливості. Організаційніпроцедуримаютьвключатирозширенийпідхід «“єдиноговікна»для заохочення та полегшення участі в інвестуванні для міжнародних компаній. Крім того, вони мають збільшити кількість циклів для тендерів та ліцензування, і забезпечити справедливі та прозорі умови їх проведення.
3.Модернізація системи енергопостачання
Масштаб необхіднихінвестиційоцінюєтьсяприблизнонарівні1700 млрд грн. (170 млрд євро) на період до 2030 року.Усфері освоєння родовищінвестиції потрібні для реалізації наявного потенціалу нафти та природного газу. Капітальні інвестиціїнеобхіднідлягазовоїінфраструктури,включаючитранспортніта розподільчі мережі і сховища природного газу, а також газового теплогенеруючого устаткуваннясистемцентралізованоготеплопостачання.Вугільнагалузьтакож потребуєзначнихінвестицій.
4.Проведення регуляторних реформ
Важливою умовою є просування регуляторних реформ та забезпечення повноїреалізаціїположеньТретього енергетичного пакету,такихяк недискримінаційнийдоступ третіх сторіндомережта незалежне і ефективне регулювання.
5.Поступове скасування субсидій
Наступнимстратегічнимпріоритетоммаєстатипоступоветапрогнозоване скасування субсидій на газ, вугілля, електроенергію та перенаправлення бюджетних ресурсівнапідтримку вітчизняного енерговиробника
6.Підтримка національного виробника енергопродуктів;
7.Урядова відповідальність
Результати дослідження представлені на веб-сайті МЦПД.
Фото: mpe.kmu.gov.ua
