В контексті останніх масштабних надходжень летальної зброї до України виникає питання “а чи не повториться історія “Кольчуг” за часів Леоніда Кучми?”
Постачання комплексів Javelin, NLAW та іншої зброї значно збільшує можливість України захиститися від загарбника. Проте чи буде ця зброя використана лише за призначенням, а не потрапить на світовий “чорний ринок”? А, може, з’явиться в обігу всередині країни, - про це та інше спілкуємося з віцепрезидентом аналітичного центру геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" Сергієм Польовиком.
На вашу думку, чи такий сценарій можливий в Україні?
На жаль, тема зараз обґрунтована, зважаючи на ментальні особливості нашого національного характеру і тотальну корупцію. Але є певні міркування і застереження, тому не варто дуже хвилюватися з цього приводу.
На думку спадає історія з “Кольчугою”, проданою Іраку за часів Леоніда Кучми. Чи є потенціал до повтору міжнародного скандалу?
Постачання зброї до України, з огляду на загострення військово-політичної обстановки на кордоні з Росією, має право на життя. Причина тому - у нас не було так званої “зброї поля бою” (протитанкової, зенітно-ракетної тощо) і тепер вона у нас з’явилася. Маємо розуміти, що це не “подарунки з магазину”, як люблять казати наші північно-східні сусіди, а це - летальна зброя, яка призначена для ураження живої сили та техніки противника і яку постачають до України за певними процедурами. Це державне постачання, а не комерційна діяльність.
Україна як суб’єкт міжнародного права є підписантом цілої низки міжнародних договорів, які врегульовують контроль надзвичайного озброєння у Європі. Тож є низка договорів, які зобов’язують Україну та інші країни дотримуватися цих положень.
Про які договори йде мова?
Після “холодної війни” було підписано багато різних договорів, завдяки яким було створено комплексний безпековий механізм з нерозповсюдження неядерної зброї в Європі. Цей механізм передбачає декілька положень:
- відвернення можливості раптового розв’язання широкомасштабної війни;
- зниження рівня військово-політичної напруги;
- скорочення ударно-військового потенціалу;
- побудова якісного та ефективного каркаса загальної безпеки;
- створення передумов для мирної трансформації європейських, зокрема, пострадянських країн та їх посттоталітарної модернізації.
Створена на початку 90-х років система і комплексний безпековий механізм передбачає договір про звичайні збройні сили в Європі, договір з відкритого неба і ще багато інших тоді підписаних договорів.
До прикладу, “договір відкритого неба”, підписаний у 1992 році, ратифікований Україною у 2000 році та набув чинності у 2002-му. Головне положення Договору дозволяє здійснювати польоти неозброєних розвідувальних літальних апаратів у повітряному просторі країн-підписантів, а також здійснювати фото- і відеозйомку.
Не можна забувати про так звані Вассенаарські угоди. Це угода, укладена в 1996 році в місті Вассенаарі (Нідерланди) 33-ма країнами, зокрема, й Україною, з метою координації зусиль учасників угоди щодо контролю за експортом звичайних озброєнь і високих технологій до країн з нестабільними політичними режимами і до регіонів, де тривають конфлікти.
Як вплине підписана низка договорів на нинішнє положення у озброєнні України?
Це все міжнародно-політичний рівень утримання та нерозповсюдження контрабанди зброї, про яку йде мова останніми тижнями. Якщо повернутися до ситуації з “Кольчугою”, то варто сказати, що тоді був зовсім інший політичний фон, інша ситуація у порівнянні з нинішніми стосунками між Україною та Росією. На той момент були додаткові нюанси, які були скеровані українською стороною за підтримки тієї самої РФ.
Зараз ми отримали вже багато кількості різноманітного летального озброєння: це і Javelin та ракети до нього, і стрілецька зброя разом з набоями, і протитанкові гранатомети NLAW у великій кількості. Також системи для розмінування та забезпечення руху військових колон теж їдуть до України.
Чи цього досить?
Питання тривимірне: політичний вимір, військово-оперативний, а третій - це вже людський чинник.
Тут повинні бути механізми стримування і контролю. Звичайно, людина є істотою слабкою, і якщо у неї з’явиться можливість щось десь продати, попри моральні принципи, то звісно, що вона може піддатися цій спокусі і спробує продати декілька Javelin-ів у невідомому напрямку. Але для того є процеси контролю за такими ситуаціями.
Всі країни, які нам допомагають, чудово знають, хто ми такі і з ким вони мають справу. Тут є і посольства і бюро НАТО, які відслідковують ситуацію в Україні і зобов’язують передусім державні інституції країни дотримуватися правил. Я думаю, навчили командирів, керівників та, сподіваюсь, політичних діячів також здійснювати контроль над тими подарунками летальної дії, які завезли в Україну.
З такою міжнародною допомогою чи можемо говорити про “припинення агресії з боку РФ”?
Ситуація двовимірна. Чи можемо спати спокійно? Має бути поінформованість громадянського суспільства і цю роботу виконують систематично. Людям розказують про літаки допомоги, які приземляються в Україні. Проте не кажуть, що саме в них, та це й правильно, бо це не потрібно відкрито афішувати.
По-друге, окрім поширення інформації про кількість літаків потрібно, на мою думку, розповідати про прийом і подальшу передачу цього озброєння. Куди саме воно потрапляє наприкінці, на які полігони і як навчають наших військових користуватися цим озброєнням. З огляду на режим секретності, треба розповісти не все, але донести інформацію, що війська отримують необхідну зброю. Я думаю, що ступінь заспокоєності населення був би в рази вищим, якби люди знали, що наші військові мають озброєння і план використання.
То яку інформацію слід знати українцям?
На мою думку, люди мають знати, що саме відбувається на кордонах України та які є перспективи розвитку цієї ситуації. Відомо, що до наших кордонів стягнули доволі багато ворожої техніки, але особовий склад не зосереджений на кордоні.
Автор: Андрій Самойленко
