Мало минути 27 років від часу відновлення незалежності, щоб в Україні нарешті постав Інститут, спеціально покликаний користуватися інструментами культурної дипломатії.
Український інститут, створений на взірець аналогічного польського та литовського, має стати «м’якою силою» України за кордоном. В 2019 році буде відчутно збільшено його штат та відкрито перші філії за кордоном. Гал-інфо поспілкувалося з нещодавно призначеним директором Українського інституту Володимиром Шейком, аби дізнатися про стратегію розвитку та найближчі завдання УІ.
Що таке культурна дипломатія? Як вона працює?
Культурна дипломатія є частиною дещо ширшого явища – публічної дипломатії, яка є своєрідним доповненням до дипломатії політичної. У минулому фактичну монополію на міждержавні відносини мали зовнішньополітичні відомства – міністерства закордонних справ, – які опікувалися такими контактами на рівні офіційних осіб держав. Але в добу глобалізації та мобільності, яка усунула перепони для міжлюдських контактів, цю монополію державою було втрачено. Власне, весь обшир взаємодії, яку здійснюють державні та недержавні інституції і навіть звичайні громадяни, можна назвати публічною дипломатією. Подеколи суб’єкти цього процесу навіть не мають наміру чинити якийсь вплив, але, попри це, сприяють становленню уявлень інших народів про свою країну, формують її міжнародну репутацію.
Тому культурна дипломатія – це обмін ідеями, творами мистецтва, інформацією, явищами культури між представниками різних держав і спільнот. Такий обмін сприяє взаємозбагаченню та кращому інформуванню культур одна про одну. Позаяк в сучасному світі взаємодія між культурами відбувається так чи інакше, державі доречно користуватися інструментом культурної дипломатії й здійснювати так звану політику м’якої сили, тобто політику впливу на громадську та політичну думку партнерів задля досягнення власних інтересів.
Кілька слів про історію культурної дипломатії. Де її було винайдено? Які сучасні взірці найкраще надаються нам як приклади для розвитку Українського інституту?
У сучасному розумінні культурна дипломатія була вперше інституціалізована близько 110 років тому у Франції. Її початок було покладено завдяки формуванню міжнародної мережі Альянс Франсез (Alliance française), тобто осередків з промоції французької мови та культури за кордоном. Отже, це відбувалося ще за колоніальних часів, коли культура була безпосереднім інструментом колонізації та поширення впливу метрополії. В кожному разі така модель засвідчила свою дієвість, і наступними стали британці, які 1934 року заснували Британську Раду (British Council) як один з елементів протидії поширенню фашистської ідеології в Європі. В 1960-х роках у Німеччині було засновано Інститут Ґете (Goethe-Institut) для відновлення німецької репутації у Європі та посилення позитивних культурних контактів.
Зрештою, новітня хвиля таких культурних інституцій з’явилась у 2000-х роках, одне-два десятиліття після набуття незалежності країнами колишнього соціалістичного табору. Найважливішими для нас взірцями є Польський інститут (Instytut Polski) та Інститут Адама Міцкевича (Instytut Adama Mickiewicza) – це дві інституції, які займаються міжнародною промоцією польської культури; а також Литовський культурний інститут, чия модель демонструє, як можна в невеликій країні за обмежених ресурсів посилювати свої позиції в міжнародному контексты.
Я би тут ще згадав російську інституцію – Фонд «Русский мир». До війни він активно діяв в Україні. Зокрема, його осередки були відкриті при обласних бібліотеках в Донецьку та Луганську, в університеті в Одесі. Його завданням, ясна річ, було розмивання української ідентичності й нав’язування російських «скреп»… Але повернімося до нашої теми. Як постав Український інститут?
Ідея заснування Українського інституту періодично виринала впродовж незалежності України. Але справжнім поштовхом, на мою думку, стала Революція Гідності. Інститут у теперішньому вигляді було засновано з ініціативи Міністерства закордонних справ і в тісній взаємодії з іншими державними органами. Місію ми сформулювали доволі просто – я вам навіть зараз зачитаю: «Сприяти кращому розумінню та гідному ставленню до України, створювати можливості для взаємодії українців зі світом».
Отже, тут закладено дві ідеї. По-перше, долати системні виклики, з якими Україна стикається на міжнародній арені. Йдеться про дуже низьку поінформованість політикуму та широкого загалу про те, що таке Україна. Нас не знають і не розуміють, і це сприяє породженню стереотипів, які підсилюються зусиллями російської пропаганди. Потрібно пояснювати, звідки ми взялися і що ми є частиною світової культури, а не провінційна країна десь на периферії Європи. Друга ідея – створення можливості для взаємодії українських діячів культури, освіти, науки, представників громадянського суспільства зі своїми колегами за кордоном. Аби вони мали можливість обмінюватись результатами своєї творчості, їздити за кордон з метою репрезентації України на ключових форумах та подіях, де ми наразі відсутні.
Кілька місяців працює Український Інститут. Як проходить процес розбудови інституції в Україні? Чи набрали штат працівників?
Станом на сьогодні в штаті Українського Інституту 12 осіб – це максимальний дозволений штат у цьому році. Але наступного року ми плануємо розширити штат до 40 осіб після внесення відповідних змін до низки постанов Кабінету міністрів.
Які нові посади з’являться?
Буде розширено програмну команду, яка відповідає за планування заходів Інституту за кордоном. Крім того, ми хочемо розділити спеціалізації між проектними менеджерами, щоб були люди, які відповідають за театр, візуальне мистецтво, літературу, музику тощо. Вони мають стати джерелом фахового знання про свій сектор: а що ж є важливого в Україні в цьому напрямку, що варто показувати за кордоном? По-друге, буде значно розширено фінансовий юридичний підрозділи Інституту, оскільки ми працюємо з бюджетними коштами, які потребують великої кількості бюрократичної роботи.
По-третє, ми плануємо заснувати сильний інформаційно-аналітичний відділ, який буде займатися дослідженням громадської думки за кордоном. Нам потрібно знати, що про нас думають за кордоном, які імена української культури є відомі й які є невідомі, а, отже, розуміти, куди нам рухатися в кожній з країн, в яких ми будемо працювати. Крім того, у перспективі ми плануємо відкрити при філіях Українського інституту за кордоном курси української мови для представників української діаспори, для студентів, для людей, яким українська потрібна з діловою метою. Відповідно, інформаційно-аналітичний відділ має вивчити рівень затребуваності такої послуги в тій чи тій країні.
Але головне, що в 2019 році ми плануємо відкрити перші філії Українського інституту за кордоном, тому набиратимемо також працівників до цих філій.
Це будуть українці чи місцеві?
Керівниками будуть українці. Але ми зараз досліджуємо можливість працевлаштування в філіях іноземців. Часто доцільно долучати місцевих, наприклад, для фахової комунікаційної роботи, адже вони дуже добре орієнтуються в місцевому контексті, знають мову. Я, приміром, тривалий час працював у Британській раді в Україні, очолював мистецький відділ і добре давав собі з цим раду.
Як із фінансуванням УІ? Що закладено у бюджеті?
Ми не спали майже всю бюджетну ніч, стежили за перебігом голосування. Раді нарешті перевести подих, бо наш бюджетний запит був врахований в повному обсязі і урядом, і парламентом. На 2019 рік на Інститут передбачено 90 млн. гривень. Ця сума є достатньою для утримання та розширення Інституту, а також для провадження програмної роботи за кількома стратегічними напрямками.
А можете конкретніше про структуру цих 90 мільйонів – на що скільки грошей?
Орієнтовно 25 мільйонів – це оплата праці, оренда, комунальні послуги, відрядження та інша поточна адміністративна й господарська діяльність. Решта коштів підуть на організацію заходів за кордоном. Тут найбільша частина коштів передбачена на заходи з нагоди року української культури в Австрії, який був проголошений на міждержавному рівні. Ми плануємо кілька десятків заходів в цій країні. Частина грошей піде на програми культурних обмінів та підтримку українських студій за кордоном, центрів україністики, стипендії для науковців-україністів.
Які зарплати в працівників? Це мінімальний рівень, як в цілому у державному секторі?
Наразі так. На Український інститут поширюється дія постанови Кабінету міністрів 1298, яка унормовує посадові оклади працівників бюджетної сфери, до якої належимо й ми. Зараз ці базові оклади є дуже низькими. Тож ми через пакет змін до постанов Кабінету Міністрів намагаємося застосувати вищі ставки для Інституту, розуміючи, що наша робота вимагає від працівників унікального набору компетенцій. Насамперед це володіння кількома іноземними мовами, досконале розуміння одного чи кількох секторів культури в Україні, знання іноземного контексту, навички проектного менеджменту тощо. Сподіваюся, це питання вирішиться позитивно, але для цього знадобиться ще декілька місяців.
Український інститут підпорядкований МЗС. Як будете взаємодіяти з Міністерством?
Ми є державною установою в сфері управління Міністерства закордонних справ. Це означає, що ми маємо автономію в веденні господарської та проектної діяльності. З МЗС ми узгоджуємо країни, робота в яких є пріоритетом для України. Крім того, через МЗС ми спілкуємося з закордонними дипломатичними представництвами України, які можуть підсилювати нашу діяльність і навіть брати частину роботи на себе.
В яких країнах відкриються перші осередки Українського інституту?
Працюємо над тим, щоб відкрити перші осередки в Польщі, Франції та Німеччині. Ми вже провели переговори з послами України в цих країнах, які дуже зацікавлені в появі Інституту. Наразі шукаємо правильну організаційно-правову форму для існування філій за кордоном, а згодом вирішуватимемо господарські та адміністративні питання, наприклад, пошук приміщень.
Яку культуру Український інститут буде просувати в першу чергу? Класичну чи сучасну? Високу чи масову?
Я не погоджуюся з поділом культури на високу та масову. Мені здається, що він вже дуже умовний. Але передовсім ми будемо орієнтуватися на сучасну українську культуру, яка найменш відома і найменш представлена за кордоном. Українські громади за кордоном зазвичай презентують нашу традиційну культуру – і це важливо. Разом з тим, у ХХІ сторіччі країна повинна показувати те, що відбувається з нею зараз. Показувати те, що буде зрозуміло людині міської західній цивілізації.
Тобто на східну цивілізацію, на Азію, ви не маєте наміру впливати?
Під західною цивілізацією я маю на увазі не географічний вимір, а ціннісний. У цьому сенсі до західної цивілізації можна віднести і Японію. Я маю на увазі світ, який базується на цінностях відкритості, демократії, поваги до прав в свобод людини. Цим, мені здається, визначається цивілізованість чи нецивілізованість країни. В кожному разі Україна прагне бути частиною цього світу.
Чи маєте бодай попередні дані, що наразі відомо про Україну в Польщі, Німеччині, Франції? Кого з наших митців знають, а хто незнаний?
Таких досліджень ніхто ніколи не проводив. Ми в перший місяць роботи розіслали десятки листів до державних і недержавних інституцій, які, на нашу думку, могли би мати дані, про які ви питаєте. Але таке опитування показало, що наявні дані або надто вузькі, або дуже точкові. Тобто ми дізналися те, що й так знали: що про Україну за кордоном знають здебільшого завдяки війні, Росії та корупції. Власне, тому нашим завданням є не розпорошити діяльність по 30-40 країнах, в кожній з яких провести один захід. А визначити для себе кілька пріоритетних країн і впродовж цілого року наситити їхній інформаційний простір нашим контентом.
Які саме твори українського мистецтва побачать європейці наступного року?
Ми маємо дуже багато звернень від закордонних інституцій, які, знаючи про появу Українського інституту, зацікавлені у представленні української культури у себе. Буквально сьогодні я мав розмову з директором театрального фестивалю в місті Мілан, який хоче наступного року запланувати участь українського театру, бо ще ніколи українські постановки до Мілана не доїжджали. Так само до нас звертався Королівський музей Онтаріо в Торонто, який планує виставку про історію українсько-єврейських стосунків за останні 200 років і хоче випозичити кілька десятків робіт з українських музеїв. Наша роль – опрацювати ці запити на співпрацю, звести з українськими партнерами, за потреби – профінансувати. Крім того, в рамках підготовки до року української культури в Австрії ми склали перелік з близько 50 проектів, які можуть туди увійти. Це, до прикладу, участь українських музикантів в концертах класичної чи сучасної академічної музики, або художників-муралістів у фестивалі стріт-арту у Відні. За кордоном (зокрема, у Брюсселі) цікавляться виставками, присвяченими Майдану, тому на думку одразу спадає виставка “Революціонуймо”, яка нещодавно відкрилась у Мистецькому Арсеналі. Ця виставка присвячена ролі культури в протестних рухах і тому, як різні спільноти у різний час відстоювали свої громадянські права і фіксували цей досвід. Отак ми поволі обростаємо контактами, які згодом дозволять нам вийти на комплексне представлення України за кордоном.
Сергій Стуканов, спеціально для Гал-інфо
