В англійському пересувному цирку шапіто львів'янин Андрій Округ пропрацював лише один сезон. Довше не витримав – ні фізично, ні морально. Найближчим часом збирається повернутися до своєї колишньої, «внутрішньої» професії. До закордону Андрій працював вчителем англійської мови у звичайній львівській школі.
Високі зарплати – тільки на папері
«Моя «циркова» кар’єра почалися з оголошення у львівській газеті, - розповідає Андрій. – Це було запрошення попрацювати в Англії – у пересувному цирку шапіто. У цирк (на зарплату 1200 фунтів в місяць) набиралися музиканти, електрики, водії, різні робітники. Як вчитель, я заробляв копійки, тому вирішив ризикнути. А оскільки мав солідний водійський стаж, то «завербувався» як водій.
Робота була легальною, все оформлялося через англійське посольство. Ми підписали трудовий контракт, відповідно до якого повинні були б отримувати за місяць 1200 фунтів (це мінімум, який виплачується англійським робітникам). Робота, яку мені обіцяли при підписанні контракту, була нескладною – перевозити циркові вагони і, за потреби, допомагати ремонтувати автотранспорт.
Проте ілюзії про високі заробітки і нескладну роботу розвіялися одразу ж по приїзду до Англії. Всю нашу групу, всього з України приїхало 13 заробітчан, поставили перед фактом: або ви погоджуєтеся на інші умови роботи (адміністрація цирку платитиме по 600 фунтів на місяць), або повертайтеся в Україну. Пояснення просте – цирк переживає складне фінансове становище. Додам, що до світової економічної кризи ще будо далеко. Повертатися ніхто не погодився, адже кожному довелося витратитися на візу і дорогу.
Потім почалися трудові будні: проживали в циркових вагончиках – по троє, харчувалися за свій рахунок і робили все, що наказував директор цирку. Незалежно від того, хто і на яку роботу приїхав – водій, музикант чи робітник.
Умови праці – рабські
Підйом, зазвичай, о шостій ранку. Одразу доводилося готуватися до переїзду, оскільки цирк більше як однин день на місці не затримувався. Потрібно було змотувати електричні кабелі та шланги для води, чіпляли до машин вагони. Потім був переїзд на інше місце. Саме тоді я працював водієм.
А далі – будівництво нового цирку. Насамперед робили розмітку, а потім по колу забивалися в землю залізні півтораметрові палі. Грунт найчастіше попадався кам'янистий або ж болотистий, отож, доводилося неабияк намахатися молотом. Пізніше, коли намет було натягнуто, розвантажували машини і облаштували цирк – лавки і манеж. Мусіли тягати важкі залізяки, все робилося похапцем, без перерви і відпочинку.
Під час циркової вистави без діла ніхто не був. Кожен робітник за щось відповідав. Один працював освітлювачем, інший – відкривав і закривав гардину, третій – виносив на манеж реквізит. Нас одягали в циркову уніформу – червоні, схожі на гусарські жакети. Відпочити не мож’ було навіть під час перерви між виставами – змушували продавати повітряні кульки і дитячі іграшки.
Після вистави робочий темп тільки зростав. Протягом п'яти хвилин слід було переодягнутися в спецодяг і братися до демонтажу. І Тільки-но тоді, коли цирк «спакували» на машини, дозволялося йти спати. Зазвичай, влягалися пізно вночі, о 12.00-12.30. Смертельно втомлені, ми валилися з ніг і моментально провалювались у сон. І так щодня. Вихідних в цирку не було.
Фізичний визиск супроводжувався моральним збиткуванням. Циркова адміністрації «стимулювала» до роботи тільки криками та лайкою. Для господарів ми були «собачим лайном», «свинями», «підарастами», яких треба тримати у ярмі і щораз підганяти. Обливаючись потом, ти забиваєш молотом залізний кіл, а поруч він – директор цирку, який горланить: «Швидше, швидше, ще швидше, ще!». Ти вже падаєш від втоми, а він сипле образами, кричить, що не заплатить гроші.
Звичайно, дуже хотілося на все плюнути і повернутися додому. Але куди поїдеш, якщо нічого не заробив.
«Трофеї» зі смітників
Англія – специфічна країна. Насамперед – це величезна кількість емігрантів. Найбільш численна категорія – араби, індуси, китайці, японці. Скажімо, араби здебільшого працюють в ресторанному бізнесі, в кафе, барах, в різних забігайлівках. Індуси «окупували» аптеки. Китайці – сферу медицини і освіти. Японці – торгівлю.
Що стосується українців, то вони переважно працюють на будовах, фабриках зі шкідливим виробництвом і на фермерських господарствах. Тобто, наші громадяни виконують в Англії найбруднішу і найважчу роботу. А оскільки більшість із них на заробітках перебуває нелегально, платять їм, по суті, копійки. Як правило, наші роботяги-нелегали заробляють не більше як 2-3 фунти на годину.
Криміногенна ж ситуація в Англії подібна до того, що твориться в Україні. Кожен ранок в теленовинах англійцям повідомляють про нові вбивства, найбільш резонансні розбої, грабежі, крадіжки. Кожні чотири хвилини тут з вулиць і автостоянок викрадають автомобіль. Це інформація регулярно оприлюднюється по радіо і телебаченню, щоб «королівські піддані» були пильнішими і обережнішими.
Також масово процвітають крадіжки в магазинах і супермаркетах. Попри те, що у них такі об'єкти повсюдно обладнані відеокамерами. Десятки разів був свідком, як в магазинах спрацьовувала сигналізація і охорона затримувала за дрібну крадіжку якого-небудь відвідувача. Або зустрічав недалеко від супермаркетів злодюжок, звичайно, це були підлітки, які удвічі дешевше продавали крадений крам.
А ще Англія запам'яталася своїми доглянутими маленькими містечками, акуратними, ніби з барвистих листівок, воповерховими будиночками. Інколи, на дозвіллі, ми любили походити такими містечками. Але не для того, щоб помилуватися їх красою і пам'ятками. Ми «обробляли» місцеві смітники і збірники речей, які потім надають як гуманітарну допомогу країнам, що розвиваються.
«Вилазки» організовували пізно ввечері або вночі. На смітниках можна було знайти добротну побутову і комп'ютерну техніку, у збірниках – цілком нормальний одяг. Додому кожен з нас повертався з купою «трофеїв» – везли мобільні телефони, комп'ютери, телевізори, музичні центри.
Власне, ці «рейди», як не дивно, найприємніше, що я сьогодні можу пригадати зі свого перебування в Англії».
Записав Віктор Правденко.
Фото з журналу "Український тиждень", джерело зображення - tsn.ua
