Нещодавно, відомий український гросмейстер та тренер Адріан Михальчишин відсвяткував своє 70-річчя. З цієї нагоди записали невелику бесіду спеціально для читачів Гал-інфо.
"Мені було дуже приємно що про такого ветерана пам'ятає не тільки рідний Університет, а й міське та обласне керівництво", – Андріан Михальчишин.
Чому шахи
В мене був вибір. І не один! Для початку, я непогано грав у футбол, зокрема у збірній університету. Але основна моя проблема – зір. Я розумів, що нематиму шансів грати на вищому рівні. Крім того, на той час я вже був дворазовим чемпіоном СССР серед юнаків і після реального обдумування ситуації мені стало зрозуміло, що потрібно сконцентруватись на шахах.
Також я міг робити кар'єру в теоретичній фізиці. І от задумався лише зараз, на 70-річчя, і підтверджую вибір шляху в шахах. Невже ставши професором фізики я б відвідав 100 країн і познайомився з стількома видатними людьми?
А в шахи мене навчила грати мама, мені десь було років сім тоді. І мій дід завжди грав шахи. Він був греко-католицьким священником в селі на Лемківщині. Коли поляки спалили його дім, то вдалось врятували лише декілька фотографій та шахи, які дивом не згоріли, і вони досі є в мене.
Я дуже любив грати в шахи, але спочатку не вирізнявся нічим особливим, бо не було підготовки. Однак я любив читати книжки, хоча дуже тяжко працювати з книжками у віці, коли ти не розумієш добре коментарів. Але саме ці книжки мені багато дали. Першу книжку про шахи мені бабуся купила – збірник партій геніального шахіста Пауля Кереса. То був подарунок на Миколая!
Треба читати мемуари
Я вже років 10, як вирішив, що не читаю художньої літератури. На неї немає часу. Тим більше, сучасна література давно зайшла в тупик. Кількість пустої літератури зашкалює! А більшість важливої класики я в юності перечитав і, що найцікавіше, то було польською мовою. Моя мама працювала в Бібліотеці іноземної літератури на Мулярській і там було доступно майже все зі світової літератури.
Щоб щось в житті усвідомити та дізнатись краще треба читати мемуари. І порівнювати їх між собою. Бо всі автори себе вигороджують і тільки сучасники напишуть правду про всіх учасників подій.
Зараз є геніальні книги. Зокрема західні історики також пішли шляхом коли збирають та описують історичні постаті з різних джерел та роблять висновки на цих матеріалах.
Про знання мов
Англійською, німецькою, польською, словенською та сербською читаю вільно. Все це потрібно було для роботи. Раніше ще читав іспанською та італійською, але їх вже призабув, треба більше практики. А в шаховому житті буває так, що їздиш в якусь країну щороку, а потім 20 років туди не попадаєш, відповідно і практика відсутня.
Щоб вивчити мову для читання потрібно десь 3-4 місяці. А потім коли їдеш в країну на місяць і говориш з людьми – поправляєш розмовну мову. Загалом іноземну мову можна вивчити десь за пів року. За умови, що ти хочеш, вона тобі цікава і вона тобі потрібна для спілкування, для життя. Бо я бачив тисячі совіцьких емігрантів в Німеччині, що за 20 років не вивчили німецької мови, бо просто тупі!
До прикладу, я коли працював в Туреччині, то хотів вивчити турецьку, але освоїв тільки шахову специфічну мову. Я міг розповідати про шахи, вчити гравців зі своїх жіночої та юнацьких збірних. Але для детальнішої граматики мені треба було отримати додаткові уроки від викладача. А у нас в Університеті був викладач турецької мови зі Стамбула, але в 2010 чомусь вернувся назад.
Про учнів
Я очолював тренерську Комісію ФІДЕ 10 років і залишив свій пост з приходом до влади Аркадія Дворковича. Моя команда підготувала 7000 тренерів по цілому світу. Зараз я Почесний голова Європейської Тренерської Комісії та Директор Шахової Академії Гаррі Каспарова.
Тренував чемпіонів світу Карпова, Чибурданідзе, сестер Польгар, Алісу Маріч. Білявського тренував на міжзональних турнірах. З молодих, сучасної верхівки, тренував Ріхарда Рапорта, Аркадія Найдіча та Яна Дуду. На жаль більшість сучасної еліти неосвічені та тупі. Вся жіноча еліта позакінчувала університети і з ними набагато цікавіше працювати та спілкуватись. Тренував збірні СРСР, Словенії, Польщі, Голландії, Туреччини, а недавно і Барбадосу.
Учні та співпрацівники масово вітали з 70-річчям. Привітав чотириразовий чемпіон Польщі Бартель, Майя Чибурданідзе привітала, Білявський привітав. З Карповим я вже не підтримую стосунків. Словенські учні привітали. Президенти Української та інших світових федерацій дзвонили. Багато колег гросмейстерів, що розкидані по різних континентах дзвонили і вітали.
Шахи і політика
Загалом у світі довкола шахів мало політики. Ними займаються люди високого інтелектуального розвитку – відомі банкіри, політики. Крім Росії, яка планує захоплювати не тільки нові землі, а й всі спортивні федерації.
Якщо говорити про російські шахи, то там всі хто проти війни – давно виїхали, почали виступати за інші країни. Всі хто за – залишилися. Там є дуже чіткий розподіл, більшість мовчить, але є деякі з чіткою антиукраїнською позицією зокрема російський гросмейстер Шипов чи та ж Аліса Галямова – колишня дружина нашого Василя Іванчука. Вони страшно, неймовірно антиукраїнські.
Шахи – жорсткий спорт
Дуже корисно поєднувати шахи з фізичним спортом. Спорт створює менталітет боротьби. А вже в боротьбі ти хочеш бути переможцем.
Фішер казав, що головною ціллю в шахах є знищити его суперника. Тому біль від інтелектуального програшу є набагато вищим ніж у інших видах спорту.
До прикладу, збірна Польщі завжди була така “м'якенька”. Польські шахісти зазвичай були вихідцями з інтелігентних та вихованих сімей, вони були прекрасними шахістами, але не могли йти вверх. Лише коли в Польщі почали серйозно поєднувати шахи з спортом тоді в них почало все виходити. Зараз їх кілька шахістів, особливо Дуда то є дуже високий рівень, і вони далі працюють. Хоча мають свої проблеми, звичайно, у зв'язку з національним характером.
Про допінг та пам’ять в шахах
Тут є дві проблемні речі. Одна – ліки, що покращують пам’ять і вони завжди використовувались, бо в шахах пам'ять дуже важлива. Як вони впливають на щось інше? Я не знаю, адже будь-які ліки є ліками в певних дозах, а якщо доза більша, то є отрутою.
Я знаю, що в матчах Карпова-Каспарова вони обоє потихеньку щось приймали. Я якось привіз з Німеччини комплекс вітамінів, якраз на перший матч Карпова і кажу: “доктор, от є супер вітаміни, вони поможуть”. Вони дивляться на мене і сміються: “У нас з Космічного центру такі речі є, що вітаміни хай сховаються”. Правда, вони, ті речі, не дуже працювали.
Тобто першим допінгом є препарати для пам’яті, але другою проблемою і, ймовірно, найголовнішою є підказки. Чи точніше не підказки, а використання технічних засобів.
Які технічні засоби? На початках – мобільний телефон. Несли його в туалет, ховали, а потім під час гри йшли “в туалет” аналізувати, шукати правильний наступний хід.
Насправді топовим шахістам така підказка потрібна максимум 3-4 рази за гру в критичні моменти, коли є вибір кращого ходу з декількох. Ловили на цьому шахістів, але це було років 10 тому і вважалось що це відійшло. Але, на жаль, зараз “махінатори” набагато попереду в технічному плані чим ті хто бореться з махінаціями і це визнають і в FIDE.
Це велика проблема в шахах. Не буду називати, але є цілі шахові збірні, про які є відомості, що вони використовують різноманітні заборонені засоби. То є страшний удар по іміджу шахів, страшний удар. Це є тільки на найвищому рівні. Того практично немає в юнацьких та жіночих турнірах.
А онлайн турніри то взагалі катастрофа! Ніби всі аферисти перебігли до шахів.
Про гроші в шахах
Зараз в шахах стало набагато більше грошей. Зокрема в тренуваннях, коли з'явився онлайн. Є мільйони шахістів, які хочуть отримати онлайн тренування і, відповідно, там є величезні гроші. На дітей, на молодь витрачають величезні кошти на тренування. Відповідно, і кількість тренерів збільшилася дуже серйозно. Зараз не лише є шахісти-мільйонери, є тренери-мільйонери.
Не таємниця, що провідні шахісти часто конкурують не рейтингами, а кількістю грошей. На чемпіонатах світу бувають мільйонні призи, а є ще додатково спонсорські, і гонорари за участі в таких турнірах не оприлюднюються. Але – це лише верхівка, така собі супердвадцятка, яку зараз FIDE підтримує, і які грають в супертурнірах, в яких нема доступу іншим крім самих організаторів. Така собі закрита каста мільйонерів. Наших там немає.. Такого цирку немає в жодному іншому виді спорту!
Найбагатшим з шахістів є не Магнус Карлсен, а Хікару Накамура що заробив 50 млн доларів на стримінгу своєї гри.
Ще добре заробляють на командних змаганнях. Адже шахіст може одночасно виступати за декілька різних команд в різних країнах, він не зафіксований за одним клубом. Ти можеш грати за клуб в Німеччині, клуб в Іспанії, клуби в різних чемпіонатах.
Така система дає можливість шахістам першої сотні, які не потрапляють в елітну двадцятку, так би мовити, мати добрий фінансовий рівень. Але загалом лише шахами заробляти на життя можуть перші 150-200 шахістів за рейтингом. Всі інші кинулись в онлайн тренерство. Але низького рівня. Є гарний польський вираз для такої роботи – ФУХА! Ну ніби як халтура.
Про тривалість шахової кар'єри
Раніше успішно можна було грати до 45 років. Тепер цей вік скоротився думаю до 32-35 років. В жінок і то менше. І це не в останню чергу саме через фізичну підготовку. Шахістки менш фізично підготовані. Вони чомусь не дуже займаються спортом на відміну від шахістів. Не люблять. Я навіть не розумію, чому. Хіба Костенюк тримається в еліті бо вона бігає марафони. Каспаров і Крамник пішли в 40 років, Петер Лено в 35. Трагедію ветеранів продемонстрував 55 річний Василь Іванчук, коли програв позицію, яку в молоді роки виграв би одною рукою. А так – організував непотрібне шоу трагічного плачу, великого, в минулому, гравця.
Між чоловічими і жіночими шахами є різниця в самому підході. Я багато працював з жіночими командами, і в них зовсім інший підхід до гри. Вони розглядають шахи як інтелектуальну задачу, яку потрібно вирішити. Їм це цікаво. А в хлопців інший підхід – вже з маленького віку, у них є боротьба: “я повинен виграти, а як я буду грати нікого не цікавить”. В них важливо, хто останнім зробить помилку, той програє.
І скажу, що після програшу плачуть більше саме хлопці, а не дівчатка.
Комп'ютери й шахи
Комп'ютер знищив дуже багато дебютів. В шахах стало менше класичних позицій, які розігрувались. Зараз грають якісь такі незрозумілі невизначені структури в центрі, які дуже тяжко описати.
Зараз намагаються грати так звані комп'ютерні шахи – як тренуються, так і грають. І то зовсім нецікаво. Наше старше покоління ці партії навіть не дивиться. Якісь ходи такі дрібні, маленькі. Абсолютно не цікаво стало зараз деякі партії дивитися, бо партії закінчуються в основному якоюсь, не завжди підставкою фігури, але якоюсь дивною грою.
Раніше шахи були більш інтелектуальні. Молоді шахісти зараз втратили радість аналізу позиції. Зараз всі цікаві дебюти ретельно проаналізовані комп'ютерами. Раніше в людей був дебютний репертуар, який вони вивчали та грали, а зараз то вже не проходить. Зараз ти повинен кожну партію грати щось інше – скакати. Але від цього страждає рівень гри, тому що ти граєш якийсь дебют, який ти не те що перший раз бачиш, але ти його не грав, чи грав дуже рідко. Ти не можеш його грати, на доброму рівні, відповідно ти граєш слабше і більш обережно.
На жаль, шахи стали менш цікавими саме на найвищому рівні. Можливо зараз деякі партії Карлсена ще в порядку, він грає не по пам’яті, а просто захищено, спокійно і без проблем. Інші ж ні.
Я грав на високому рівні і тренував на високому рівні, тепер не цікаво стало. Нецікаві проблеми вони ставлять, нецікаво позиції отримують, там дуже обмежені можливості реальної гри, реальних атакуючих динамічних планів. Гра дуже сповільнилася. Раніше що грали? Активні варіанти, сицилійський захист. Феєрична гра починалася з 8-го чи 10-го ходу. А зараз втрачений весь дебютний шматок, який раніше був дуже цікавий, бо була боротьба хто швидше. Хто швидше розвинеться, хто швидше почне активні дії. Чи там, чи сям не важливо, на короля чи на фланзі, але хто перший.
Принципові суперники
В шахах, як і в кожному спорті є поняття невигідного чи неприємного суперника. І тут справа не в силі гри, а в такому стилі, який найбільш неприємний для тебе. У мене було кілька таких кислих суперників, але було і пару дуже солодких, як ми кажемо на спортивному жаргоні.
Видатний шахіст, а потім тренер Володимир Тукмаков – дуже чіткий прагматик і мені з ним було тяжко грати. Я з ним в більшість партій програвав, але в якийсь момент вирішив, що не випендрююсь, не лізу в боротьбу на перемогу, граю спокійно, об'єктивно по позиції і почав грати добре проти нього тоді.
Для мене Романишин був неприємний суперник, я йому також програвав багато, поки не пристосувався і почав грати об'єктивно і виграв одну дуже важливу партію. В мене з ним була трагедія ціла. Мій перший великий чемпіонат СРСР у Тбілісі 1978 року, я граю чорними з Романишиним, граю добре, захищаюсь. Мали десь ще по півтори хвилини і раптом він щось сильніше вдарив по годиннику і в мене падає прапорець. А тоді були правила, що коли тобі впав прапорець через механічну поломку, то це нікого не цікавить і тобі зараховують поразку. В таких ситуаціях суперник коли бачив, що його позиція не краща, і є дійсно якась проблема, не проблема суперника, а проблема годинника, тоді зазвичай згоджувався на нічию. Але для Романишина перемога – це все! “Ну шо, в тебе впав прапорець, то, не моя вина”.
А от Белявський був завжди приємний суперник, я його обігрував. Раз програв, але в основному я його обігрував увесь час, бо він мені по стилю дуже підходив. Тому що я його добре знав, я з ним працював, я знав, що він буде готувати для мене.
Про Василя Іванчука
Я вважаю, що Іванчук є одним з тих видатних шахістів, що не стали чемпіонами світу. Таких, як Керес, Бронштейн, Корчной чи Ларсен. В свій час, я створив ГО ”Шахову Корону України“, домовився з директорами заводів про фінансування тренерів. Очолити фонд попросив свого приятеля Івана Вакарчука, який був ректором університету. Але ж галицький менталітет знищив все, як завжди!
В якийсь момент була підготовка до матчу Іванчука з Юсуповим. Я з ним тоді працював, ми готувалися, я йому допомагав на початку, дав йому всю картотеку. Планували тренувальний збір провести літом на спортбазі в Славську, на яку дуже важко було попасти влітку великою групою. Через свої зв'язкики в спортивному світі мені вдалося домовитись. А перед тим я поїхав в Данію на якийсь міжнародний турнір, потім ще на один запрошували, але я відмовився, бо мав летіти додому з Іванчуком працювати. Прилітаю, а мені кажуть, що Василь на той збір їде з Романишиним. Дзвоню Іванчуку, кажу, Василько, що тут сталося? А він каже: ”Ой. А я думав, що ми домовилися нефіксовано, що ми якось не домовилися. Просто забув”. Я сказав, хлопці, дуже дякую, з вами співпраця закінчена. Втратив час та гроші, вивчив неприємний урок, який я ще потім не раз повторив.
Повернути шахи до Львова
Зараз в Україні є явний розвиток дитячих шахів. В першу чергу у Львові. В Києві також непогано, ще Миколаїв, Вінниця. Всі провідні шахісти збірної вже три роки в Європі, і тому Україна мусить вибрати розвиток дитячих шахів як найкращий шанс щоби втримати наші позиції.
У Львові є фантастичний все-таки бум на шахи. У нас є дві потужні школи – школа “Дебют” Грабінського в центрі і на Сихові шахова академія Фірмана. Все прекрасно організовано, є підтримка обласної шахової федерації, дуже допомагає президент Тарас Керницький. Проводиться дуже багато невеличких турнірів для дітей, щоб забезпечити їх ігровою практикою. Але реально, щоб очікувати результату в шахах, то потрібно ще 5-6 років, може й 7. Процес йде.
Старше покоління виїхало і, фактично, закінчило кар'єри, тому що вони займаються тільки тим, щоби вижити – тренуваннями онлайн. А тренування онлайн вже заважають грати в шахи. То є проблема, звичайно, але така є реальність. Інша проблема що наші сучасні молоді тренери не запрошують ветеранів до співпраці. Мовляв самі з вусами. Але не використовувати реальні знання та досвід тих, хто грав на світовому рівні, то просто шкідництво.
Мені здається, варто прийняти рішення у зв'язку з тією ситуацією, що всі члени збірних виїхали з України і робити ставку на молодь та працювати на перспективу, бо з існуючою збірною жодних шансів на медалі вже немає. Хто в Польщі, хто в Іспаніїї, Іванчук у Франції. В інші федерації перейшла вся молодь та найбільший талант Кіріл Шевченко, що трагічно незрозуміло закінчив свою кар'єру.
І перспектива, я бачу, можливо, в шахах навіть краща, ніж в інших видах спорту. Особливо у Львові, тому що робота йде серйозна. Ми не можемо думати, що вже завтра будемо боротися за чемпіонат світу. Але оптимізм безумовно є. Так, роботи ще багато, але ти бачиш, з ким працюєш і що є.
Чекаємо нове покоління і збірна за 5-6 років може знову бути серед претендентів на нагороди.
Розмовляв Андрій Маринюк
