Про рівень професіоналізму українських журналістів, пенсійну реформу та «зелене» будівництво читайте у нашому інтерв’ю з відомим українським бізнесменом-благодійником.
Віталій Ломакович - засновник Всеукраїнського благодійного фонду «Мрії збуваються» та компанії з управління активами «Оптіма-Капітал», громадський діяч і фахівець банківського бізнесу. У 2017 році за його ініціативи було започатковано премію «Високі стандарти журналістики».
Розкажіть детальніше про премію «Високі стандарти журналістики», яку започаткував ваш благодійний фонд. Як з'явилась ця ідея, як обиралось експертне журі і номінанти?
Ідея з’явилась у доволі суб’єктивній ситуації. В житті довелось стикатись із непрофесійністю деяких українських журналістів. Часто можемо бачити в інформаційному просторі замовні матеріали, неперевірену інформацію, або статті, де висвітлюється лише одна точка зору. Коли виникає дискусія чи навіть конфлікт, слід подавати думку двох сторін і без нав’язування читачеві свого бачення ситуації. На жаль, зараз ця непрофесійність переходить у тенденцію, тому для підтримки дійсно фахових журналістів, а мова йде і про пресу, і про телебачення, виникла ідея започаткувати таку премію з доволі серйозним для України грошовим фондом – 175 тисяч гривень (100 тисяч – перше місце, 50 тисяч – друге, і 25 тисяч - третє).
Поки що триває процес визначення номінантів. Їх обиратиме експертне журі, яке складається з відомих і авторитетних людей в царині української журналістики. На даному етапі журі вивчає статті наших журналістів, оцінює рівень їхньої професійності, а також громадянську позицію. Процес визначення номінантів та вручення їм грошових премій повинен завершитись до кінця 2017 року.
Чи діють будь-які обмеження щодо віку номінантів на премію «Високі стандарти журналістики»?
Ні, немає жодних вікових, гендерних чи расових обмежень. Брати участь можуть всі журналісти, які є громадянами України або працюють тут на постійній основі.
Люди, які увійшли в експертне журі, відповідають, на вашу думку, стандартам професійної журналістики?
Насправді зібрати журі було не так просто. При відборі експертів ми враховували те, наскільки суспільство прислухається до думки цих людей. Нам вдалось зібрати комісію з 6-ти відомих експертів. Журі відібрали 14 учасників-номінантів (імена претендентів на премію оприлюднені на сайті фонду – авт.), за творчістю яких експерти повинні слідкувати впродовж цього року.
До слова, ми розіслали запрошення на участь у експертному журі доволі широкому колу людей – понад 30-тьом українським фахівцям з журналістської справи. На нашу пропозицію відгукнулось 10 осіб, а в комісії залишилось всього шестеро. Оскільки ця діяльність є безоплатною, погодився лише той, хто зміг знайти на це час – це Роман Бочкала, Вахтанг Кіпіані, Ігор Балинський, Тарас Дзюбанський, Юліана Лавриш та Володимир Цибулько.
Чи плануєте вручати цю премію журналістам і наступними роками?
Так, ми плануємо, що премія «Високі стандарти журналістики» стане щорічною, адже в іншому випадку немає сенсу її організовувати. Ми не приурочуємо цьогорічну першу премію до жодної політичної акції чи партії, а робимо її для того, щоб підтримувати і розвивати в Україні якісну, професійну журналістику. Це перше наше завдання.
Я знаю, що в Україні є декілька премій для журналістів. Можливо, вони не є такими масштабними в фінансовому плані, але вони мають певну історію. Багато премій з часом нівелювались, не отримавши достатньої фінансової підтримки. Ми, своєю чергою, плануємо проводити конкурс як мінімум декілька років поспіль, а як максимум – на постійній основі.
Це - своєрідний вибір і підтримка професійності, незаангажованості, чесності української журналістики. Ми розуміємо, що замовні статті у ЗМІ оплачуються. А для того, щоб журналісти не шукали компроміс із совістю, а викладали факти і професійно виконували свою роботу, потрібно їх фінансово стимулювати. В Україні, на жаль, немає державної програми підтримки журналістів, а приватних ініціатив не так багато. Тому, я вважаю, що наша ініціатива буде однією з найвизначніших для українського медіапростору. Звичайно, багато уваги ми мусимо приділити організаційним питанням. Ми ще не вирішили, чи вручення премії проходитиме в Києві чи у Львові. Це доволі важливий організаційний етап, який ще попереду. Важливо, щоб медіа і суспільство взагалі дізнались, що така премія відтепер існує.
В контексті покращення професійного рівня українських журналістів: чи не варто звернути увагу на молодих фахівців, які тільки розпочинають кар’єру, і виділити певні гранти на їхню освіту?
Так, ця думка є абсолютно слушною. Думаю, що політику преміювання на наступні роки визначатиме саме експертне журі, члени якого, до слова, можуть з часом змінитись.
Благодійність - один з ваших основних напрямків діяльності. Розкажіть, з чого усе починалось?
Починалось з того, що ми з командою людей вирішили забезпечити частину районів Тернопільщини, в основному людей, які мають порушення рухових функцій, певними засобами і покращити рівень їхнього життя. Цього особливо потребували мешканці сільських місцевостей, де відсутній доступ до якісної медицини. Людей, які змушені постійно лежати, ми забезпечили спеціальними ліжками, а також придбали візки, ходунки і мобільні туалети тощо. Ця програма закінчилась у 2013-2014 рр. Ті райони, які ми визначали, є зараз достатньо забезпеченими, адже ми більше не отримували жодних заявок від людей чи волонтерів.
У 2014 році, з початком російської агресії в Україні, діяльність благодійного фонду переросла у підтримку української армії, добровольчих батальйонів та інших людей, причетних до протистояння з Росією на сході України. Окрім цього, зараз ми підтримуємо освітні програми. Вже близько 5-ти років діє щорічна стипендіальна програма в УКУ. Ми також надаємо допомогу декільком львівським школам.
Під вашим керівництвом проходить чимало благодійних проектів у Львові та в Україні загалом - розкажіть про свою команду, хто надихає на створення чергового проекту та допомагає у його реалізації?
У нас дуже велика команда – ці люди займаються і основною роботою, і благодійністю. Вони працюють у дотичних до нашої організації компаніях, а також займаються волонтерською діяльністю, за яку не отримують оплати.
На благодійні проекти нас надихає, перш за все, необхідність – є потреби, є звернення від людей, і ми реагуємо. Фонд немає стабільного бюджету, який може витратити на благодійність. Є лише необхідність і можливість. Ми зважуємо наші можливості та звернення людей.
Хто може звертатись до ВБФ "Мрії збуваються" з проханням про допомогу?
Звернутись може кожен, але ми визначили для себе декілька основних напрямків – це освіта, спорт та підтримка українських військових у зоні АТО.
Ви також є власником компанії з управління активами "Оптіма-Капітал", яка, окрім іншого, займається недержавним пенсійним забезпеченням в Україні. Яку основну інформацію варто знати кожному про цей вид забезпечення?
Недержавний пенсійний фонд є неприбутковою організацією. Люди просто відкривають персоніфіковані рахунки в цьому фонді, на які можуть перераховувати кошти або вони самі, або їхні роботодавці. Фонди бувають відкриті (людина сама відкриває персоніфікований рахунок у ньому і щомісяця перераховує туди кошти) та корпоративні, тобто створені роботодавцями, які кожного місяця перераховують на рахунки своїх працівників певні суми грошей. Якщо працівник звільнився, вийшов на пенсію чи помер, компанія більше не сплачує жодних коштів на цей рахунок. Проте ці кошти на рахунку вже є власністю людини і вона може перевести їх у відкритий фонд, а у разі смерті – гроші передаються у спадок.
Коштами керує така організація, як наша - компанія з управління активами. Окрім цього, є ще адміністратор, тобто той, хто адмініструє рахунки. Кожен учасник фонду має доступ до свого віртуального кабінету, в якому може перевірити стан рахунку. В Державному пенсійному фонді такої можливості немає. Окрім цього, державний фонд не керує вашими грошима, а просто їх перерозподіляє. У випадку недержавного пенсійного фонду, грошима учасників управляють для того, щоб людина отримала дохід. Таким чином, ці гроші, вкладені в майбутню пенсію, працюють вже зараз. Це - свого роду депозит, який можна забрати найраніше лише за 10 років до виходу на пенсію або ж у випадку критичного стану здоров’я, інвалідності чи виїзду в іншу країну на постійне місце проживання.
Окрім адміністратора і КУА, є ще зберігач, який зберігає вкладені гроші. Тобто, навіть у випадку банкрутства компанії з управління активами, гроші нікуди не зникають, адже вони вкладаються у державні цінні папери, або в банківське золото чи корпоративні облігації. В цьому і полягає різниця між недержавними та державними пенсійними фондами.
Наша компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" була заснована у 2005 році. З 2006 року ми дуже активно почали працювати у сфері недержавного пенсійного забезпечення. По суті, ми були одними з піонерів цього ринку. Ця робота проводилась на перспективу, в надії на те, що рано чи пізно українська влада ініціює необхідну пенсійну реформу, яку, до речі, треба було здійснити ще 12 років тому.
А що ви думаєте про запропоновану теперішнім урядом пенсійну реформу?
На мою думку, для того, щоб провести пенсійну реформу в Україні, влада повинна мати політичну волю. У 2008 році були всі передумови для цього, і навіть підготували непоганий закон, але, на жаль, тодішня влада не знайшла в собі цієї політичної волі прийняти закон про недержавне пенсійне забезпечення.
Зараз точиться багато дискусій про те, чи варто проводити пенсійну реформу. Уряд Гройсмана навіть придумав неологізм "осучаснення пенсій". Я вважаю, що це "ноу-хау" в українській термінології. Я розумію, що вони мають на увазі, але якщо дивитись на все з точки зору здорового глузду і застосовувати ринковий підхід, то це є своєрідним замилюванням очей і латанням дір в бюджеті. Основною дірою для державного бюджету України зараз є дефіцит Пенсійного фонду.
Це словосполучення "осучаснення пенсій" придумали якраз для того, щоб частково розділити систему нарахування пенсій, аби нібито провести пенсійну реформу. В реальності це реформою не назвеш. Справжня пенсійна реформа - це тоді, коли працює три рівні пенсійного забезпечення. Перший рівень - це солідарна пенсійна ситема, яка існує зараз. Третій рівень - це недержавні пенсійні фонди (накопичувальна система), а другий рівень - це змішана система, яка поєднує і солідарну, і накопичувальну. В Україні зараз діє перший рівень - це Державний пенсійний фонд, і третій рівень, коли люди можуть добровільно відраховувати частину своїх заощаджень, чи роботодавець може сплачувати певну суму коштів в недержавні пенсійні фонди на персоніфіковані рахунки працівників.
Саме цим ми і займаємось вже 12 років. Під нашим управлінням було два недержавних пенсійних фондів. Один із них станом на 1 січня 2017 року був найбільшим в Україні за розмірами активів, якщо не враховувати фонд Нацбанку України. Останній, до речі, є абсолютно неринковим фондом, тому що під нього був написаний спеціальний закон, який заклав дуже багато ризиків і підводних каменів. Це була бомба сповільненої дії, яка вибухнула у 2014 році. "Вибух" стався завдяки мені (сміється – авт.) - я написав доповідну записку на ім'я тодішнього голови Нацбанку Степана Кубіва, але він не відреагував. На другу мою доповідну звернула увагу Валерія Гонтарева. В банку розпочалась перевірка недержавного пенсійного фонду, в результаті якої було виявлено зловживання на суму близько 800 млн гривень (з 1 млрд 500 млн загальної вартості фонду). Тобто більше половини грошей було вкрадено. Так сталось тому, що на момент створення цього фонду всі три суб'єкти його обслуговування перебували в руках Національного банку України, а весь ринок діє за зовсім іншою схемою. Згадуючи про три суб'єкти, я маю на увазі того, хто керує активами, той, хто їх адмініструє, і той, хто їх зберігає. У випадку Нацбанку все містилось в одних руках, а у випадку всіх інших фондів, в тому числі і нашого, є три різні суб'єкти: зберігач; компанія з управління активами і адміністратор.
Ця тема є доволі заполітизованою і не до кінця зрозумілою пересічним громадянам України. Ми дуже багато своїх ресурсів витрачали і витрачаємо на те, щоб проводити певну просвітницьку роботу. Ми провели дві конференції на Львівщині, оскільки наша компанія є єдиною в Західному регіоні, яка займається цим професійно і протягом тривалого часу, а отже може про це розповісти не з книжок. Думаю, це дало якийсь результат, а ми продовжуємо доносити до суспільства інформацію про те, якою насправді повинна бути пенсійна реформа в Україні. А вона повинна бути такою, щоб люди могли самі брати участь в своєму майбутньому пенсійному забезпеченні, не сподіваючись лише на підтримку держави. Саме тому недержавні пенсійні фонди повинні з'явитись в Україні в обов'язковому порядку.
Чи хочуть нас слухати в Кабміні - це вже інше питання. Зараз є загальний "котел", куди всі сплачують податки, і хтось розподіляє ці гроші, правильно чи неправильно. Незрозуміло, яке адміністративне навантаження несе апарат Пенсійного фонду, незрозуміло, яким програмний забезпеченням вони користуються. Багато речей є незрозумілими і не зовсім прозорими, наприклад ці "спецпенсії" для "спецчиновників". Люди цього не розуміють.
Як ви ставитесь до ідеї підвищення пенсійного віку в Україні?
Для мене до кінця незрозуміло, чи цю ідею прийняли чи відкинули, тому що, ще раз наголошую, для проведення справжньої пенсійної реформи потрібна політична воля. Вона полягає у тому, що сьогодні влада повинна приймати непопулярні рішення, які стануть популярними і зрозумілими для людей тоді, коли рівень їхнього життя покращиться.
В Європі панує тенденція до підвищення пенсійного віку. Зрозуміло, що там інша тривалість та якість життя, тому пенсійна реформа в Україні є необхідною в комплексі з іншим реформами (медичною, податковою тощо). Пенсійний вік потрібно підвищувати у будь-якому випадку, адже причиною величезного дефіциту пенсійного фонду є і те, що люди в нашій країні рано виходять на пенсію. Але разом з тим, необхідно підвищувати і якість життя. Уряд, в першу чергу, має займатись саме рівнем життя в країні, а не популізмом і "осучасненням" пенсій.
Які інші напрямки діяльності веде КУА "Оптіма-Капітал"?
Ми займаємось різними видами діяльності, але всі вони сконцентровані переважно у сфері управління проектами, пов’язаними з нерухомістю. Це і офісна нерухомість, і спортивно-оздоровчі комплекси, і готельно-ресторанний бізнес. Саме такими проектами займається компанія з управління активами, окрім недержавних пенсійних фондів.
Нещодавно ми стали першими серед українських компаній, хто отримав міжнародний сертифікат за системою зеленого будівництва BREEAM In-Use International. Його надали нашому першому в Україні «зеленому» офісному комплексу класу «А».
А як з'явився цей «зелений» офісний комплекс і в чому його особливість?
Ідея збудувати такий комплекс з’явилась на етапі проекту. Ті рішення, які дозволять потім отримати цей європейський сертифікат BREEAM, повинні закладатись на етапі проектування. Ми проходили сертифікацію двічі – коли закладались рішення згідно з їхніми вимогами, і коли об’єкт був вже збудований. Наш комплекс оцінили балом «Дуже добре». Всього було 6 балів – «Незадовільно», «Прийнятно», «Добре», «Дуже добре», «Чудово» і «Визначний».
Ця сертифікація не дає особливих фінансових преференцій. Водночас, згідно з міжнародними нормами, транснаціональні корпорації змушені розміщувати свої офіси лише в тих будівлях, які пройшли цю «зелену» сертифікацію. Наш офісний комплекс поки що є єдиним в Україні, який відповідає таким вимогам.
В проекті цієї будівлі закладено та реалізовано дуже багато моментів, які дозволяють знизити енергозатратність під час її обслуговування. Загальна площа комплексу складає 19 тис м2. Там передбачено сонячні батареї для підігріву води; зовнішні сонцезахисні конструкції, що зменшують пряме попадання променів в приміщення; різні типи зовнішнього скла; спеціальні системи охолодження та керування будівлею; датчики затоплення та датчики, які регулюють рівень вуглекислого газу в приміщеннях; крани з фотоелементом тощо. Окрім цього, матеріали, які використовувались під час будівництва, також проходили спеціальну сертифікацію.
Наскільки важко було реалізувати цей проект в Україні?
Найважче було знайти підрядні організації і людей, які ці системи управління інженерними мережами імплементують. Багато хто може це робити лише на словах, а на ділі був велика нестача людей.
Ми залучали фахівця з Литви, який проводив тестування на повітропроникність спеціальним приладом, оскільки в Україні ніхто не мав необхідних засобів для цього. Після перевірки він залишив для нас звіт на 100 сторінок про те, що працює добре, а що слід виправити. Всі інші виконавці були з України.
Наскільки реально реалізувати у Львові ще більше схожих проектів?
Думаю в найближчі 5-10 років у Львові більше ніхто цього не реалізує. Цей проект передбачає багато нюансів, які не лише не приносять прибутку, але й потребують капіталовкладення. Цей офісний комплекс орієнтований здебільшого на міжнародні компанії.
