Днями команда львівських волонтерів вкотре побувала у прифронтовій зоні на Луганщині та Донеччині. Цього разу, окрім позашляховиків, технічного спорядження та товарів першої потреби, львів`яни привезли на схід фотовиставку "Якби не війна…" та культовий український фільм "Кіборги".
Коли ми говоримо про волонтерську діяльність, то зазвичай насамперед йдеться про допомогу Збройним силам України. При цьому на другий план відступає ще одне архіважливе питання: відродження українства в Україні, відновлення цілісності та єдності народу, поширення та утвердження національних цінностей. Адже теперішня російсько-українська війна частково саме тому і стала можливою, що свого часу в східних регіонах держави практично були знищені наші традиції, україномовні ЗМІ, театри, мистецтво і культура загалом. Тобто, була знищена українська ментальність.
Ще зовсім недавно на Донбасі російські пропагандисти активно насаджували шовіністичні ідеї, які, на жаль, вкоренилися в свідомості місцевих мешканців. Голодомори ХХ століття, як і великі війни теж не сприяли збільшенню україномовного населення. Та й звідки йому було взятись, якщо більшовицькі ідеологи переселяли на осиротілу Слобожанщину російськомовне населення совєтської імперії.
Водночас розв`язана Московією нинішня війна згуртувала народ України. Зродилось усвідомлення єдиної української нації.
У цьому вже не раз переконалась команда львівських волонтерів, яка нещодавно повернулись з прифронтового Донбасу. Передали військовослужбовцям матеріальну допомогу та три автомобілі. Пасажирський бус отримали новокалинівські військовослужбовці (хімічна розвідка), а 24-та бригада – два повнопривідні джипи. Один з позашляховиків передали артилеристам, другий – підрозділу, в якому нещодавно під час обстрілу вщент згоріли аж 7 автомобілів.
«Завдяки цьому автомобілю ми зможемо вчасно виконувати бойові та оперативні завдання», – не приховував радості майор Юрій Мадяр.
Але не тільки техніка, спорядження і провіант. У мандрівку українським сходом вирушили історії Героїв. Зокрема, місцевим мешканцям та нашим військовим у Щасті, Лисичанську і Покровську показали волонтерський фотопроект «Якби не війна…» – 122 історії українських бійців, які пройшли горнило війни. А також – культовий фільм «Кіборги».
"Разом з братом Богданом Дубневичем ми постійно поповнюємо шкільні бібліотеки Донбасу україномовною літературою, допомагаємо Потягу єднання "Труханівська січ", спільно проводимо військово-спортивні змагання "Іри нескорених" у Сприні, у яких беруть участь команди практично з усіх регіонів України, влаштовуємо літній і зимовий відпочинок дітей з Донбасу на Західній Україні, – наголосив народний депутат України Ярослав Дубневич. – Неодноразово були у зоні бойових дій, знаємо потреби військових і цивільного населення. Розуміємо ту непросту ситуацію, яка там склалась. Відтак, тому, плануючи чергову поїздку з волонтерами, прийняли рішення представити на Луганщині і Донеччині фотовиставку "Якби не війна" та фільм "Кіборги".
Як розповіла ведуча фотовиставки, відомий волонтер Ірина Яремко, фотовиставку в прифронтові містечка везли з певними пересторогами. Як поставляться до такого почину місцеві мешканці? Як сприймуть? Адже вони безпосередньо живуть у зоні бойових дій та й проросійські настрої серед них ще досі панують.
Однак усі сумніви розвіялись уже після першої презентації і першого кіноперегляду у місті Щасті. А в кінотеатрах Лисичанська і Покровська був практично аншлаг.
"Повірте, я ще ніколи не бачила стільки щирих очей тут на Сході, не відчувала стільки тепла і співпереживання за долі людські, – поділилась враженнями пані Ірина. – В залу заходили одні люди, а виходили зовсім інші, навіть діти зрозуміли сувору правду про війну".
Більш того, місцеві вчителі історії придбали кілька друкованих видань-збірок фотовиставки "Якби не війна…". Щоб використовувати під час шкільних уроків з новітньої історії.
На одній із зустрічей у Покровську до львівських волонтерів підійшов офіцер - представник місцевого військкомат. Олексій Момот. Розповів. що його два сини теж служать в ЗСУ, захищають Вітчизну. Його відвертість просто вразила.
"Якби протягом останніх 27 років на Донбас частіше приїжджали б українські митці, історики, вчителі, якби вони розповідали б правдиву історію України, якби її вчили у школах та інститутах Донецька та Луганська, якби були українські телебачення, радіо та газети - не прийшла б війна на нашу землю. Рускій мір би просто не прижився. І знаєте навіть в тих умовах я зумів виховати своїх дітей українцями,однак, на жаль, такі приклади – це винятки, – поділився враженнями військовослужбовець Олексій Момот і додав, – Втрачено багато, але нинішня молодь свідома того, що насправді відбувається. Вона справді проукраїнська. Я й синам кажу: вам молодим будувати собі державу, вільну, незалежну і єдину".
Про те, що свідомість місцевих мешканців взірця 2014 року значно різниця від їхнього світобачення тепер, зазначила і Ольга Лішик, заступник голови Луганської військово-цивільної адміністрації. За її словами, "совковою" хворобою заражені здебільшого люди старшого і похилого віку та безпринципні особи. Саме вони купились на російську пропаганду, і на "ковбасу по 2.20", і саме їх колись звозили сюди з усього колишнього СРСР. Але їх місцева влада тримає на оці.
Найбільш важливими для місцевих є питання відновлення зруйнованої інфраструктури, створення нових робочих місць, підвищення рівня життя, соціальних стандартів і, звичайно, закінчення війни та відновлення історичної пам`яті.
"Те, що львівських волонтерів очолює сьогодні народний депутат України Ярослав Дубневич, який не просто так приїхав, а вивчає наші проблеми, допомагає їх вирішувати - це прикладом того, як повинна діяти українська влада. Нам потрібен реальний план відбудови Донбасу. І я вірю в те, що він сьогодні напрацьовується", – переконана Ольга Лішик.
Як розповів лисичанський підприємець і волонтер Олег Костряков, україномовне телебачення транслюється здебільшого в кабельних мережах великих міст, а в селах воно просто відсутнє. Там і нині в ефірі показують московських політичних ноуменів, що цинічно і нахабно ширять брехню про Україну. З українських ЗМІ тут слухають і радіо FM Галичина.
Одним словом, ментальність місцевих мешканців і їхнє ставлення до військових поступово змінюється. Це факт. Переконливе свідчення цього – все більше місцевої молоді з Донбасу йде служити за контрактом до ЗСУ.
"Я народилась в Україні і є українкою. Буду захищати свою рідну землю, віддам за неї життя. Мій вибір підтримують мої батьки і друзі. Ми один народ, одна держава," - переконана 19-річна Вікторія Чернишенко зі Щастя.
Звичайно, українська армія сьогодні набагато боєздатніша порівняно з тим варіантом, що ми його мали у 2014 році. Проте перемога кується не лише зброєю. Українці Донбасу повинні стати українцями, які люблять, шанують і знають свою історію, національні традиції і звичаї. І тут є засяг роботи і для влади і, для волонтерів.
За повідомленнями ЗМІ.
