Її тричі заарештовували. На допиті ламали кістки і били палицею, але Катерина не видала однодумців, не вказала на місцезнаходження криївки.
Вона вигадувала для своїх кривдників неправдиві історії і тому її слідча справа побудована на розірвано смислових сюжетах, які суперечать один одному. Катя вийшла через 8 років на волю і чекала “Дуба” аж поки той не повернувся у 1980-му. Після того вони прожили 19 щасливих років. Історію цієї підпільниці, спеціально для ГалІнфо, на основі матеріалів із архіву СБУ розповідає історикиня Марина Мірзаєва.
Се одна із історій про УПА, де українці у нелюдських випробуваннях радянських слідчих, здобували перемогу, перетворивши фізичні і моральні муки на внутрішній тріумф. Страждання ставало черговим викликом, який доводилося долати, навіть таким тендітним як Катерина.
Дівчина народилася у 1923 році у селі Маркова, Солотвинського району, Станіславівської області. Походила з незаможної селянської родини Яцко. Катерина мала молодшого брата Олексія та старшу сестру Анну. Закінчила 7 класів, а потім почала допомагати батькам у домашній роботі.
Слідчих на допитах дівчина переконала у своїй неграмотності, а на перших двох затриманнях довела свою непричетність до ОУН. Насправді усе було інакше. З юності улюбленою книгою Катерини була трилогія Богдана Лепкого “Іван Мазепа” і до зустрічі у 1949 році з майбутнім чоловіком Дмитром Верхоляком “Дуб”, який був фельдшером УПА та співробітником Служби безпеки ОУН, дівчина мала іншого коханого хлопця серед повстанців. На велике горе дівчини той загинув і Катя дала слово до останку допомагати тим, хто продовжує справу її коханого, а коли Україна стане вільною, збиралася піти у черниці молитися за душі загиблих партизанів. Втім у 1949 році до її хати прийшли повстанці “Дуб” та “Береза” (Василь Скрипник). Останній був односельчанин з дівчиною, тому вона їх пустила до хати, а “Дуба” – до серця.
Весною 1952 року до Каті прийшла невідома жінка, яка мала встановити зв'язок дівчини із “Дубом”. Стрілася пара у Манявському лісі, де повстанець освідчився Каті у коханні і попросив її згоди на одруження. Дівчина погодилася і у тому ж році їх обвінчав греко-католицький священник.
Яцко Катерина мала псевдо “Мавра”. Так її назвав районовий референт СБ Надвірнянщини “Деркач” Михайло Зеленчук.
: Які завдання отримувала від ОУН при зустрічах з ними?
: Ніяких завдань я не отримувала.
: Назвіть місця укриття “бандитів” ОУН?
: Місць укриття я взагалі не знаю.
: Хто із місцевих має зв'язок з “бандитами” ОУН і надає їм матеріальну або будь-яку іншу допомогу?
: Місцевих, які мають зв'язок з ОУН, я нікого не знаю.
: Слідчим відомо, що в протягом довгого часу ви мали зв'язок з “бандитами” ОУН і надавали їм матеріальну допомогу. Чому ви мовчите про це?
: Я про свій зв'язок показала правдиво і ні про що інше розповідати не можу. Допомогу я не надаю і не надавала.
Дело “10328”// архів СБУ
Насправді Катя або ж “Мавра” дуже багато чим допомагала матеріально повстанцям. З 1952 року на своєму горищі переховувала час від часу “Дуба” та його побратимів, забезпечуючи повстанців їжею та одягом.
27 лютого 1953 року Катя була вдруге затримана органами МГБ, яким про свої зв'язки з ОУН набрехала. Вийшла за умови навести слідчих на “Дуба”. Після сього змушена вже була перейти на нелегальне становище. З 1 березня 1953 до кінця травня Катя ховалася у Снятинському, Жаб'євському, Косівському і Яремчиському районі. Там вона працювала в наймах. Маючи гроші, у кінці травня 1953 року Катя поїхала до Маркова, аби стрітися із “Дубом”. Один із друзів “Дуба” не повірив дівчині, що та їх не видала МГБ, втім переконливо впевненим залишався у ній коханий і вже за декілька місяців вони жили у лісі поблизу с. Луквиця. Катя час від часу їздила на заробітки у сусідні райони і поверталася із харчами до лісу. Іноді купувала шерсть і “Дуб” в'язав речі, які дівчина потім продавала на ринку. Так було до 1955 року, до арешту.
Останні дні червня 1955 року на горі поблизу Маркова Катя лікувала “Остапа” та “Богдана”. Разом із ними перебував і “Дуб”. Одного дня “Остап” пішов у Раковець Солотвинського району, а Катя з іншими залишилися на горі. На наступний день подався за харчами “Богдан”, але не повернувся. “Дуб” та Катя чекали повстанців чотири дні. Дівчина вже мусіла їхати на заробітки у Калуський район, але коханий просив почекати ще друзів, бо ті не закінчили своє лікування. На п'ятий день вночі “Дуб”, залишивши у кущах Катю, пішов до місця зустрічі з “Остапом”. Але дівчина зауваживши поруч тріск, злякалася і рушила потай за коханим. Знаходячись у 20 метрах від нього, Катя почула крик “Дуба” і осіла в кущах. Зрадив їх “Остап”. Коли на Катю впало світло ліхтарика, то дівчина побігла до дороги. Там вже були радянські автівки, тому дівчина повернулася у ліс. Їй вдалося за декілька тижнів до власного затримання повідомити про арешт “Дуба” інших повстанців.
Катерина Яцко відбула свої 8 років засудження. 17 років на волі чекала наша Героїня свого коханого чоловіка Дмитра Верхоляка “Дуба”. Їздила до нього 19 разів і лише у 1980 році пара почала мешкати разом.
Марина Мірзаєва, історикиня (м. Боярка)
