27 лютого 2022 року Президент України звернувся до громадян іноземних країн із закликом приїхати до України, приєднатися до іноземного легіону та пліч-о-пліч з українцями боротися проти загарбників.
Які правові особливості вступу в Інтернаціональний Легіон та добровольчі батальйони для іноземців? Чому не слід плутати поняття “найманець” та “іноземний доброволець”? Чому Україна не займається активним рекрутингом громадян інших держав на військову службу? Розмовляли експертом з міжнародного гуманітарного права та захисту прав людини Володимиром Лисиком.
Як іноземці можуть долучитись до українського війська?
Служба іноземців в лавах ЗСУ - зовсім не нове явище, адже перші добровольці з-за кордону долучались до нашого війська ще з початку війни з росією у 2014 році. А вже у 2016 році набуло чинності Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства.
Сьогодні іноземці можуть служити в Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України за контрактом. Про це дізнаємось у Законі України “Про військову службу і військовий обов’язок”. Проте громадяни інших держав можуть обіймати лише посади рядового, сержантського і старшинського складу.
Для допуску до служби в українському війську для іноземних громадян діють схожі вимоги, що і для українців. Згідно з чинним законодавством, служити в українському війську можуть громадяни інших держав або особи без громадянства, які:
- «мають вік, передбачений статтею 22 цього Закону [“Про військову службу і військовий обов’язок”];
- придатні до військової служби за станом здоров’я;
- пройшли професійно-психологічний відбір;
- мають достатній рівень фізичної підготовки».
У такому випадку іноземці потрапляють до лав добровольчих батальйонів, стають військовослужбовцями окремих українських бригад. Проте окрім цього, громадяни інших держав можуть проходити військову службу в межах Інтернаціонального легіону територіальної оборони України. Про його створення заявив Президент Володимир Зеленський 27 лютого 2022 року.
Сам по собі Інтернаціональний легіон порівнюють з Французьким іноземним легіоном, у складі якого воюють громадяни інших держав. Часто його вважають одним з найдосвідченіших бойових підрозділів Європи, зокрема через активну участь у воєнних діях у різних точках світу, у тому числі під час Першої та Другої світових війнах, війни Боснійської та у Перській затоці.
Проте, на думку Володимира Лисика, доцента кафедри міжнародного права ЛНУ ім. І. Франка, експерта з міжнародного гуманітарного права та захисту прав людини, порівнювати Український та Французький іноземні легіони не слід відповідно до різниці затребуваності відповідного військового підрозділу. “У нас ситуація зовсім інша. Інтернаціональний легіон оборони України - це один з підрозділів, який так само воює, як і інші. Так, практику, методологію використання військових технік, які були розроблені для цього легіону, потрібно запроваджувати в нас. Але навіщо нам використовувати іноземний легіон, якщо ми маємо своїх хлопців, які готові воювати, які не гірше виконують цю роботу? ”, - зазначає експерт.
Володимир Лисик звертає увагу на те, що служба іноземців в нашому війську не відрізняється від служби українських громадян. “Іноземний легіон та всі підрозділи, які в нас є, перебувають в однакових умовах. Тобто в нас іноземці отримують таку ж зарплату, як українські громадяни-військовослужбовці. Або наприклад, якщо певна форма для Інтернаціонального легіону не приїхала вчасно, то і український підрозділ каже, що їм форма не приїхала вчасно. Але потім кажуть, що приїхала і її дали підрозділам одночасно. І це десь так само працює з озброєнням та з іншими речами”, - розповідає експерт.
Іноземці в українському війську – не найманці
Рівність іноземних комбатантів з українськими військовими дозволяє боротись із російськими фейковими наративами. “Іноземці “найманці” воюють в Україні” - один із меседжів російської пропаганди. З початку війни у 2014 році країна-агресор просуває в інформаційному просторі тези про те, що українці масово вербують громадян інших держав на війну проти росії, адже “нікому більше воювати”. Саме представників Інтернаціонального легіону російська пропаганда вважає “найманцями”. Аби боротися з такими фейками, слід розібратися, хто такі “найманці” та чому їх насправді немає в українському війську.
Головною ознакою “найманця”, згідно з Міжнародною конвенцією 1989 року, є те, що ця людина не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті. Ще один критерій “найманства” - це особиста матеріальна вигода для людини, яка йде на таку службу. У такому випадку фінансова винагорода істотно перевищує винагороду, яку отримують комбатанти збройних сил відповідної сторони.
У конвенції також виділяють ще 3 ознаки, за якими можна визначити “найманця”. Ним є особа, яка “спеціально завербована на місці або за кордоном, щоб битися у збройному конфлікті; не є ні громадянином сторони, що перебуває у конфлікті, ні особою, яка постійно проживає на території, що контролюється стороною, яка перебуває у конфлікті; не послана державою, яка не є стороною, що перебуває у конфлікті, для виконання офіційних обов'язків як особи, яка входить до складу її збройних сил”.
Володимир Лисик пояснює, що “найманство” є негативним явищем, адже передбачає порушення базового поділу громадян на цивільне населення та військовослужбовців. ПВК “Вагнер” можна вважати одним з прикладів військової структури, яка складається з найманців. Її правовий статус не визначено, а представники цієї терористичної організації отримують значні матеріальні винагороди, які перевищують виплати державним військовослужбовцям.
“Найманці” в цілому не вважаються комбатантами, а тому усі їхні протизаконні дії підлягають кримінальному переслідуванню. У цьому полягає небезпека для українських та іноземних військовослужбовців, які служать в ЗСУ. Багатьох з тих, хто потрапляє в російський полон, країна-агресор визначає для себе як “найманців” і не поширює на них права комбатантів, у тому числі статус військовополонених.
Натомість українські війська надають усім російським військовим статус військовослужбовців з усіма відповідними правами. Володимир Лисик зазначає, що таким чином Україна прагне “спровокувати росіян на ідентичні дії щодо наших військових”. Слід також зазначити, що це демонструє відповідальність України у дотриманні норм міжнародного права.
“Україна не використовує “найманців”, адже це явище протиправне. У цьому немає сенсу, адже тоді, фактично, держава признається в тому, що вона є порушником норм міжнародного права. Це як завідомо написати розписку, що ти винний у певному злочині”, - пояснює експерт.
Як залучати іноземців до ЗСУ та чи це взагалі потрібно?
“Я питав у хлопців з-за кордону, які в нас служать, що їх спонукало вступити в лави збройних сил України. В основному - особисті переконання. Вони не знали, що в нас є іноземний легіон в такому розумінні. Вони вважають, що Україну треба захистити від такого абсолютного зла, яким стала росія. Треба розуміти, що дуже часто ці люди приїжджають з тих країн, де росія або комунізм розглядається класичним ворогом”, - розповідає Володимир.
Іноземці, які служать в українському війську, стикаються з такими проблемами, як-от: мовний бар’єр; складний процес переведення військових звань, які вони мають у власній країні, на українську систему, в тому числі неможливість займати офіцерські посади; допуск до державної таємниці тощо. Володимир Лисик зазначає, що особливого змісту у залученні іноземців до українського війська немає. Натомість “треба створити нормальні умови для наших солдат, щоби ті гарантії, які прописані в законі, дійсно працювали”.
На думку Володимира, сьогодні важливо продовжувати активно залучати іноземних військових інструкторів до навчання українських військовослужбовців певної кваліфікації. Адже це буде не лише фінансово вигідно, але й головне - розвиватиме український військовий потенціал та кадрові ресурси.
“Якщо ми говоримо про військових пілотів або інші військові професії, де треба багато вчитися, то треба розуміти, що туди люди йдуть, як правило, за покликом душі. Вони готові ціле життя вчитися заради того. І в нас є достатньо хлопців та дівчат, які готові стати пілотами…
Тим більше, абсолютно доводить практика, що наші пілоти, зважаючи на спартанські умови навчання, з півоборота все схоплюють під час навчання. Ті самі речі, які іноземці вчаться робити 2-3 роки, наші роблять за дуже короткий період. Це стосується різних військових професій. Тобто зважаючи на специфічні умови життя, ми дуже швидко адаптуємось, і це наша велика перевага”, - зазначає експерт.
Підготувала Марічка Твардовська
