Цими вихідними ми відзначаємо дві важливі дати: 100-річчя з дня народження Головнокомандувача УПА, Генерала Чупринки – Романа Шухевича та 65-річчя створення УПА. З огляду на неоднозначне ставлення влади до цієї героїчної сторінки в історії України, Львів став епіцентром відзначення цих дат: завтра буде відкрито пам’ятник Степанові Бандері, містом пройде урочиста хода, у церквах відслужать молебні. Львів віддасть шану тим, кого досі на рівні держави не визнано учасниками ІІ світової війни. Про те, як оцінює син Головного командира УПА ставлення українців до своєї ж історії, про проекції на найближче майбутнє України та про враження від розмови з Главою держави, що відбулась кілька днів тому, з „Гал-info” поділився син Головного командира УПА Романа Шухевича, багаторічний політичний в’язень, Герой України, видатний громадський діяч Юрій Шухевич.
– Пане Юрію, розкажіть, будь ласка, про зустріч з Президентом України Віктором Ющенком напередодні 65-ї річниці УПА.
– Спочатку я зазначу, що в цьому році у зв’язку із сторіччям від дня народження Романа Шухевича, ця дата вперше відзначається на державному рівні. Коли я був на зустрічі з Президентом України (дев’ятого жовтня), то ми говорили про пам’ятник Роману Шухевичу тут, у Львові, також ми говорили про визнання УПА воюючою стороною найближчим часом. Віктор Ющенко погодився з моєю думкою про те, що потрібно визнати не тільки УПА, а й інших учасників національно-визвольних змагань. Це стосується Збройних сил Центральної Ради, Директорії, Гетьманату, Української Галицької Армії, Карпатської України, повстанців 20-х років на Наддніпрянщині, Холодноярських повстанців та інших. Також обговорювали те, що потрібно визнати членів тих підпільних організацій, які стояли на позиції української державності і боролися - Національний фронт у 60-х роках минулого століття. Всі учасники цих змагань мають бути визнані борцями за волю і незалежність України. Президент погодився із цією думкою і сказав, що відповідні документи будуть підготовлені.
– Не краще було би визнати спочатку УПА, чи важливо дотриматися у цьому питанні історичної хронології?
– Я думаю, що потрібно це робити за історичною хронологією. Не можна чинити так, що сьогодні ми визнаємо учасників визвольних змагань 1917-1921 років, мине кілька років, будемо ще щось визнавати, а потім ще щось. Треба визнати всіх. Ви самі розумієте, вже нема в живих ні Січових стрільців, ні вояків УГА, але це не має значення. Вони мають бути визнані! Цей статус потрібно їм надати. Дехто плутає таку річ, як пільги - безплатний проїзд із визнанням. Це зовсім різні речі. Потрібно учасників змагань визнати борцями за волю і незалежність України! Соціальний статус - пільги - це похідне і не потрібно їх підтягувати до червоноармійців ІІ світової війни. Спочатку потрібно надати статус, а після цього у відповідності до статусу ті чи інші пільги.
– Які, на Вашу думку, основні причини того, що досі не вдалося визнати вояків УПА і інших на державному рівні?
– Насамперед, це наші комуністи. Вони ж все роблять під диктовку Москви. Вони ніяк не погоджуються на те, щоб визнали УПА. Тут також є тиск з боку Варшави, яка не хоче, щоб визнали УПА. Ці внутрішні та зовнішні складові призводять до того, що ці питання не зрушили з місця досі.
– Місцеві комуністи вже висловили своє невдоволення щодо спорудження пам’ятника Степанові Бандері у Львові. Як, на Вашу думку, чим є цей пам’ятник для Львова і України?
– Якщо говорити про сам пам’ятник, то я незадоволений мистецьким вирішенням. Я це давно говорив, мені інкримінували, що я проти пам’ятника. Я не проти пам’ятника. Я хочу, щоб був достойний пам’ятник! Я за те, щоб відкрили у Львові пам’ятник Степанові Бандері. Тим більше, що через рік з невеликим буде сторіччя від дня народження Степана Бандери: першого січня 2009 року. Також я хочу, щоб в Львові поставили пам’ятники і Симонові Петлюрі, і Євгену Коновальцю, і Роману Шухевичу. Всім, хто цього заслуговує. А вони віддали своє життя боротьбі за Українську самостійну державу.
– Якщо ці пам’ятники (вони ж і є символами) будуть встановлені, які зміни відбуватимуться у свідомості громадян нашої країни?
– Такі речі, безумовно, впливають. Знаєте, як раніше ставилися до УПА і вбивали в голову людям, що повстанці - це бандити. І це відбивалося у свідомості людей. А тепер, коли вже будуть ці пам’ятники, а разом з тим буде поширюватися нормальна інформація у школах, вищих навчальних закладах - зміниться все. Я не кажу, що за один день, але поступово. Окрім того, у Галичині ця свідомість є, але чим далі на Схід, тим її менше. Тому такі символи будуть позитивно відбиватися на цій ситуації.
– Що є важливішим у формуванні позитивного іміджу повстанців для усіх українських громадян: подача правдивої інформації, яка раніше замовчувалася, чи позиція держави?
– Має бути відповідна позиція держави, бо вона буде впливати на підготовку підручників, видання літератури. Я хочу, щоб це була правдива література, а не пуста глорифікація: „О які великі, які хоробрі!” Тільки правда може завоювати серця.
– Як можна оцінити те, наскільки вдалося дослідити та висвітлити діяльність та життєвий шлях воїнів УПА за 16 років незалежності України?
– Достатньо вдалося. У нас є такі історики, як Шаповал, В’ятрович, Сергійчук та інші, які багато над цим працюють. І на щастя, останнім часом відкрили багато архівів. Доступними для істориків стали архіви КДБ, партійних органів, де є правдиві звіти про ту боротьбу. Коли на основі реальних документів буде висвітлена історична правда, це змінить свідомість людей, адже це відбувається лише декілька останніх років.
– Розкажіть, як Вас залучали до відзначення сторіччя від дня народження Романа Шухевича і як можна порівняти патріотичність відзначення цієї річниці в Україні та за кордоном?
– Якщо не брати останньої хвилі заробітчан, то наші старі поселення в Америці, Канаді, Німеччині – це є політична еміграція. І там відповідний настрій, бо там ще є упівці, які перейшли на Захід, ті, які звільнилися з німецьких концентраційних таборів. Рівень їхньої свідомості високий і він впливав на всю діаспору, на тих, хто там опинився випадково, наприклад, тих, кого німці взяли на роботу, а вони не повернулися і так далі. Також люди з Східної України під впливом тієї політичної еміграції змінили спосіб думання. Там і тут Україна є трохи різною. Тут галичанам і людям з Волині є близькими ці речі. За кордоном люди мали більше доступу до інформації: до правдивих матеріалів, до правдивої історії. Тут, в нас, тільки останнім часом ці документи стали доступними. Можу сказати, що нам, галичанам, ці факти додають аргументів. А для людей з Східної України це є ціле відкриття. І це є добре, бо думка про упівців та рівень української національної свідомості змінюється на краще і на Сході. І це стосується не тільки фактів про УПА. Скажімо, нещодавно вийшла книжка про голодомор у 32-33-х роках. Вона ще не стала поширеною, бо тільки вийшла - це матеріали про голодомор на основі партійних органів та НКВС із висновком, що цей голодомор був організованим. Це також відкриває людям очі, особливо на Сході, адже там постраждали і вимерли мільйони. І люди пам’ятають з оповідань дідів про те, як тоді люди вимирали. І це також відбивається на свідомості людей. Багато дізнаються правду, бо нам цього не говорили, замовчували, стверджували, що не було голодомору.
– Як Ви вважаєте, чи можна просвітити тих, хто не визнає голодомору, на жаль, це високопосадовці?
– Ви не забувайте, що наші високопосадовці є синами і внуками тих, хто влаштовував голодомор, влаштовували репресії Це ж синки колишніх партійних керівників. Хто Кравчук? Секретар ЦК комуністичної партії. Хто Кучма? Член ЦК КПРС. Такі люди своєї свідомості не можуть і не хочуть змінити, бо якби вони усе це визнали, то їхня теперішня позиція зазнала б повної поразки. Вони не можуть просто визнати голодомору та УПА і також цього не зроблять ті, хто брав участь у репресіях, у нищенні всього українського.
– Де Ви будете 14 жовтня: у Львові чи Києві?
– Я ще не знаю. Точно сьогодні не скажу. Не тому, що це секрет, просто не знаю, як воно ще складеться.
– У Львові досить насичена програма для відзначення 65-ї річниці УПА. Чи сприяють популяризації повстанців розмальовані трамваї, плакати, біг-борди?
– Я би того не перебільшував і не радив не передати куті меду, бо я собі пригадую, що на початку нашої незалежності навіть паркани в синьо-жовтий колір фарбували. Цього, мені здається, є забагато. Не біг-борди. Сьогодні вони є, а завтра – так як на виборах: міста, села прикрашені біг-бордами, плакатами, відповідні листівки розкидані, а вибори пройдуть, і все йде в сміття. Боюся, що й тут таке буде. Пройде 100-річчя Романа Шухевича, 65-річчя УПА, і все це також помаленьку замінять на рекламу кока-коли. Головне – видавати якісну літературу. Навіть оця книга про голодомор, вона була на днях презентації в Києві для Дипломатичного корпусу. Її мають розіслати у всі інститути, у нас їх тепер багато. Потім - у школи, бібліотеки. Оце і буде змінювати свідомість українців: хто вони, що вони і за що їх нищили. А біг-борди, то так. Ви дуже часто дивитеся ту рекламу з біг-бордів? Воно десь може трохи залишаються враження, але не це формує вашу свідомість.
– Яким Ви бачите майбутнє України з тими змінами, які відбуваються і враховуючи заплановане?
– Так зміни йдуть. Хоче хтось цього чи ні. Зміни будуть. Усвідомлення українців як українців відбувається, я вважаю, що трохи повільно, але ж і держава нічого не робила, щоби та свідомість зростала, можна сказати, що вона її гальмувала. Наші видання є дуже скромними. Якби наша держава якось сприяла, то можете бути певні, що позитивні зміни настануть швидко.
– Скільки українцям ще потрібно часу, щоб вийти на високий рівень національної свідомості та ідеології?
– Я не думаю, що так багато. Якщо врахуємо, що буде нормальна програма виховання у школі, то діти виходитимуть із сформованим світоглядом. І навіть порівняйте, наскільки змінилася свідомість людей після розвалу Союзу. Не тільки тут, а у всій Україні. Важливу роль відіграють батьки, які передають дітям традиції. Далі вчителі, викладачі у вищій школі. Також письменники та артисти, естрадні виконавці не останню роль відіграють. Всі ті люди, які мають свідомість, повинні передавати її іншим. Таких людей зараз ще бракує. Бо навіть не всі вчителі сьогодні мають ту свідомість, ті знання, а саме вони формують дітей. Це стосується не тільки тих, хто викладає історію, а й тих, хто викладає математику і фізику. Бо мимоволі під час спілкування з дітьми вони завжди передають ту свідомість. Це дуже важливо, бо це треба робити на кожному кроці. І ця свідомість формується. Я скажу, що коли був Майдан і сказали, що російський спецназ є в Україні, то люди заявили: а що вони тут роблять? Нехай у себе в Росії наводять порядки. Ми живемо в Україні і хочемо самі встановлювати відповідні правила. Це вже є відчуття, що ми інший народ.
– Якщо ми вже зачепили тему батьківського впливу, скажіть, чи великим був вплив Вашого батька у Вашому житті?
– Цей вплив був дуже великим, хоч ми не так часто бачилися, бо це було підпілля. Але тоді, коли він зі мною говорив, він завжди вчив мене, наголошував на значенні нашої української свідомості, нашого історичного духу, і це мало великий вплив. Крім того, його особистий приклад: я з дитинства знав, що він член ОУН, що він на Закарпатті був і воював, потім - УПА. Але це також приклад багатьох батьків. Ті батьки так розуміли, чинили і таку свідомість передавали своїм дітям. Тепер батьки ніби відсторонилися і пустили дітей на самоформування.
– Юрію Романовичу, де б Ви хотіли бачити пам’ятник Романові Шухевича у Львові?
– Біля Політехніки. Він закінчував цей інститут. Там добре місце. Відразу починається вулиця Генерала Чупринки. З погляду архітекторів, це місце, де бібліотека політехніки, добре. Я також хочу, щоб пам’ятник стояв на тлі цієї бібліотеки.
Розмовляла Оксана НИЧИПОРУК
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ