Сьогодні, 2 серпня, в Україні святкують день Високомобільних десантних військ. ВДВ є елітними військами і потрапити на службу туди можуть не всі. Відомо, що десантниками стають лише найвитриваліші та найсильніші, адже саме на них покладають найважчі завдання військових операцій.
Гал-інфо підготувало кілька цікавих фактів про Високомобільні десантні війська ЗСУ.
Чому ВДВ є елітним родом військ?
Високомобільні десантні війська Збройних сил України (ВДВ ЗСУ) — це окремий рід військ, який призначений для дій в тилу противника. До складу цього роду військ входять повітряно-десантні та аеромобільні частини Збройних сил України.
Десантники покликані виконувати бойові завдання, які не можуть виконати інші роди військ. Військовослужбовців спеціально готують для активних бойових дій саме в тилу противника. Високомобільні десантні війська завжди у бойовій готовності та готові виконувати будь-яке завдання в різних умовах у найкоротші терміни.
Після розпаду СРСР, лише у липня 2012 року десантникам ЗСУ присвоїли офіційну назви «Високомобільні десантні війська» зберігши абревіатуру «ВДВ», яку підтримали самі бійці.
Скільки в Україні десантних бригад?
В Україні налічується п'ять бригад ВДВ: 25-а окрема повітряно-десантна бригада (Гвардійське, Дніпропетровська область), 79 окрема аеромобільна бригада (Миколаїв), 80-а окрема аеромобільна бригада (Львів), 81 десантно-штурмова бригада (Дружківка, Донецька область), 95-а окрема аеромобільна бригада (Житомир).
Додамо, що у 2015 році бригади ВДВ були підсилені танковими підрозділами, таким чином їх перетворили на десантно-штурмові. Відповідна кожна з п'яти бригад повинна була отримати по танковій роті (Т-80).
Наймолодша бригада
Наймолодшою бригадою Висоскомобільних десантних військ є 81 десантно-штурмова бригада, яка з’явилася у 2014 році. Вона була створена через початок російської агресії на Донбасі. Місце її дислокації найближче до лінії фронту у м. Дружківці Донецької області.
Символи ВДВ
Десантникам підкоряються усі стихії: вода, вогонь та повітря. Відомими символами десантників є блакитний берет і «тільник», які вважаються символами чоловічої сили і мужності. Чергування горизонтальних білих та синіх смуг десантського тільника символізує особливий дух безстрашності. Цікаво, що вперше такі тільники почали вручати у 1959 році за стрибок з висоти у воду, який вважається одним з найнебезпечніших.
Блакитний берет десантників – це їхня гордість. Він символізує блакить небес. Отримують блакитний берет після першого стрибка з парашутом.
Додамо, що у 2016 році, коли почали обговорення нової військової форми, йшлося про відмову від блакитних беретів. З огляду на стандарти НАТО, пропонувалося зробити десантний берет кольору maroon (бордовий). Однак десантники не надто схвально поставились до такої заміни.
«Ніхто крім нас!»
Гасло десантників – «Ніхто крім нас!». Воно підкреслює елітність цього роду військ. Там, де інші не можуть впоратись, за справу візьмуться десантники і виконають завдання успішно. Фраза з’явилася у вжитку з подачі радянського воєначальника, уродженця міста Катеринослава (Дніпро) Василя Маргелова - у 1970 році під час навчання молодих бійців.
«За ВДВ…»
Кажуть, що колишніх десантників не буває. Чоловіки, які пройшли вишкіл у цьому роді військ, крізь життя пронесуть отримані військові вміння та навички. Таке татуювання - "За ВДВ..." на ребрі долоні мають право носити лише десантники. Три крапки, як правило, у татуюваннях ставлять: за перший стрибок із парашутом, перший марш-кидок та на спомин про полеглих побратимів.
Подвиги десантників у російсько-українській війні на Донбасі
Від самого початку російської агресії на Донбасі одними із перших у бій з ворогом вступили українські десантники.
Бої за Луганський аеропорт
З березня 2014 року десантники 80-ї аеромобільної бригади взяли під контроль летовище Луганського аеропорту. До початку активної фази протистояння українські десантники надавали усіляку підтримку та допомогу мирним місцевим мешканцям. За летовище точилися бої. З квітня 2014 року десантники тримали оборону аеропорту у повному оточенні без наземного сполучення. У липні десантники були розблоковані. Щільність обстрілів ворога та постійні атаки не давали повної можливості забезпечити оборонців Луганського аеропорту усім необхідним. У серпні аеропорт атакували регулярні російські війська. Українські десантники знову опинилися в оточенні, а артилерія ворога повністю зруйнувала можливі укриття та термінал. Однак це не зламало наших захисників, і вони тримали оборону зруйнованого аеропорту до вересня. Уночі проти 1 вересня українські десантники вийшли з руїн аеропорту - після 146 днів його оборони.
Варто зазначити, що незважаючи на складну ситуацію, десантники давали гідну відсіч ворогу. Відомий факт знищення у липня 2014 року цілої колони російської техніки, у тому числі і танків, та живої сили противника на підступах до Луганського аеропорту.
Одна із найтрагічніших подій 2014 року - це 14 червня. Російські бандформування в небі над Луганським аеропортом збили український літак Іл-76. На його борту перебувало 40 десантників (25-ї окремої повітряно-десантної бригади), які летіли на ротацію. Усі вони загинули.
Оборона кордону
2014 року Росія почала стягувати свої війська на українсько-російський кордон. Прикордонники заявили, що не здатні самотужки контролювати кордон та запросили підмогу. Командування відправило на виконання цього завдання найсильніші бригади, у тому числі і десантників.
Десантники 79-ї бригади потрапили в оточення проросійських терористів під КП «Дяково». Протягом липня та серпня 79-та 24-та та 72-га бригади були повністю відрізані від основних сил АТО. Вони залишилися без провізії, а значна частина їхньої техніки була знищена російською артилерією, яка підло обстрілювала наших воїнів із своєї території, не перетинаючи кордону.
Для того, щоб не спровокувати повномасштабне вторгнення бригади отримали команду не відповідати на обстріли. Фактично наші воїни опинилися затиснутими на кордоні. Незважаючи на це, більше як місяць вони утримували свої позиції, а потім з боями прорватися через щільне оточення.
Найдовший рейд
Найдовшим рейдом за всю військову історію став рейд 95-ї бригади, також відомий, як «рейд Забродського». Він тривав з 19 липня по 10 серпня 2014 року. Командував рейдом командир Михайло Забродський. Це бої за Лисичанськ, Савур-Могилу, Степанівку, за переправу на Міусі, Міусинськ, Красний Луч.
Під час рейду десантники подолали 470 кілометрів, з яких 170 км - тилами ворога, і при цьому знищили три ворожих блокпости. Під час рейду десантники 95-ї бригади вступали у збройні зіткнення з підрозділами ЗС РФ.
Кіборги
Українські десантники з вересня 2014 року вступили у запеклі бої за встановлення контролю над летовищем Донецького міжнародного аеропорту, яке мало на той час важливе стратегічне значення. Незважаючи на щільний вогонь артилерії та задіяння кадрових російських військових, українські десантники 242 дні тримали оборону летовища. Жодного разу вони не втрачали контроль над своїми позиціями.
Після зруйнування старого і нового терміналів аеропорту наші бійці покинули руїни і тепер контролюють прилеглі населені пункти. За незламність духу, мужність та непереможність у бою вороги почали називати їх «кіборгами».
Наймасштабніші навчання
У червні 2017 року було проведено перші з часів незалежності масштабні військові навчання десантників. Бойові стрільби, десантування, багатокілометрові марші та подолання різних перешкод – все це десантники здійснили в ході багатоденних бригадно-тактичних навчань, котрі поетапно відбулися на кількох військових полігонах. До навчань також були залучені армійська, транспортна та штурмова авіація ЗСУ. Під час навчань пройшли стрільби реактивної артилерії з поромів на воді, а підрозділи 95-ї бригади форсували Дніпро.
Українські десантники не лише беруть участь в російсько-українській війні, але й також представлені у складі миротворчих контингентів на території колишньої Югославії, Косово, Іраку, Сьєрра-Леоне та Ліберії.
467 крилатих піхотинці віддали своє життя за свободу і незалежність України.
Близько 3 800 воїнів-десантників нагороджено державними та відомчими нагородами, за мужність і героїзм, виявлені під час виконання бойових завдань. Двадцятьом присвоєно найвище звання — Герой України, шість з них — його отримали посмертно.
