Упродовж останнього тижня Україну найбільше сколихнули переговори у «Нормандському форматі» 9 грудня та доля «Приватбанку».
«Бойова нічия» на «Нормандській зустрічі» 9 грудня
Написав у день зустрічі прогноз на її результати. І він справдився на 90%. Приємно здивували домовленості про розмінування, пункти пропуску, «нічне» ОБСЄ, не справдились побоювання щодо зняття економічної блокади з Донбасу. Загальні фрази спільного комюніке, домовленості про обмін, припинення вогню, розведення сил, «формулу Штайнмаєра», продовження дії закону про «особливий статус», відновлення роботи на рівні радників протягом 4 місяців над політичним врегулюванням, «домовленість домовлятись» та «тактику малих кроків до миру» чітко спрогнозував, як і відсутність домовленостей щодо Конституції, виборів, кордону і будь-якої капітуляції.
Недосвідчений Зеленський виявився стійким та принциповим. І це визнала протестна акція на Банковій, що позначила відсутність переходу «червоних ліній» та поступок. Це навіть визнали в усіх опозиційних партіях, «ЄС», «Голосі», «Батьківщині». Зеленський особисто позначив, що Крим і Донбас – це Україна і важлива деталь, полягає в тому, що Путін не відреагував на це, не заперечив; декілька разів позначив, що Донбас є окупованим і що потрібно визнавати очевидне; що безпека має передувати політиці і щодо контролю над кордоном, і щодо виведення російських військ; що ніякої федералізації бути не може; що ніякого вето на курс країни в ЄС та НАТО бути не може.
«Нормандська зустріч» стала перемогою для Зеленського, адже всі міжнародні умови грали проти нього і відсутність дуже токсичного компромісу під тиском Путіна та Європи є великим надбанням. На словах Зеленському вдалось досягти декількох незначних поступок від Путіна, але не факт, що буде їх реальне виконання. Що дуже важливо президент України не просто підняв тему ревізії капітулянтського Мінська-2, але й отримав підтримку від Меркель, яка заявила, що текст потребує уточнення, і яка вдало врівноважила та збалансувала проросійський дрейф Макрона. Окрім того, Зеленський не піддався на «газовий шантаж» і зберіг позиції України у цьому питанні, не поступившись нашими «судовими козирами», спричинив випадання газового питання з «Норманді» і тепер ці питання, на щастя, розділені. Зеленський успішно пройшов іспит Путіним, здав іспит державного діяча. Не менш важливо, що Зеленський нарешті позбавився власних ілюзій щодо Путіна. Від ілюзій про слабкість та податливість Зеленського позбувся і сам Путін.
Ще один важливий момент: продовження та посилення санкцій проти Росії і Путіна – один з побічних наслідків «Нормандської зустрічі» 9 грудня. Зустріч пройша і що дуже важливо вкотре продемонструвала, що Путін не прагне ніякого миру. Українська сторона приїхала не лише з важкими здобутками останнього періоду, але й з купою ревізійних пропозицій щодо мирного врегулювання на Донбасі. Зеленський протягом місяців був впертим у створенні умов для миру. В Путіна ж зайняли деструктивну позицію та цим поховали плани щодо санкцій. Україна на відміну від Росії продемонструвала перемовиноздатність. Напередодні «Норманді» агресор отримав великі олімпійсько-спортивні санкції, що є великим ударом по престижу РФ та фінансам її спорту. Європейська рада продовжити антиросійські санкції ще на 6 місяців. В США завершений перший з трьох етапів запровадження історичних і надважливих санкцій проти «Північного потоку-2», що дуже посилює енергетичні позиції України у «газовій війні» з РФ. А компанія-оператор газопроводу «Північний потік-2» ще й нам на руку повідомила про затримки із завершенням спорудження газогону. Це дуже важливі інструменти, який Путіну не вдалось забрати в України. Протягом останніх днів він зазнав декілька зовнішньополітичних поразок, до яких окрім згаданих можна віднести провал переговорів з Білоруссю, резолюцію ГА ООН щодо Криму.
На «Норманді» Путіну не вдалось отримати нічого нового. Путін вже давно мав і Мінськ-2, і закон про «особливий статус», який роками голосували в українському парламенті, і як заявила Меркель «формулу Штайнмаєра» також, що давно обговорювалась. Як наслідок, очікування Путіна від зустрічі не справдились. Путін позначив усі свої «хотєлки», на які принципово не пішов Зеленський. При цьому, Зе вдалося нав'язати новий порядок денний переговорів. Фактично, збанкрутілість «Мінських» і формату «Норманді» стали очевидними, а тому модифікація «Мінських» стала ближчою.
Варто розуміти, що Зеленський отримав надважкий спадок у вигляді Мінську-1, Мінську-2 та закону про «особливий статус Донбасу» у яких було передбачено: По-перше, проведення місцевих виборів на Донбасі та прописування постійного «особливого статусу Донбасу» в Конституції ДО відновлення контролю над державним кордоном України і ДО виведення російських військ з Донбасу. По-друге, легалізацію для так званих «ЛДНР» через «органи влади, правоохоронні органи, суди, народну міліцію» з їх погодженням окупантами; конфедеративне «транскордонне співробітництво з регіонами РФ» з можливістю укладення для державних органів угод з владою РФ. Окрім того, загальну амністію «учасників усіх «подій» на території Донбасу; регіональне домінування на території Донбасу російської мови; обов’язок держави на надання соціально-економічної підтримки окупованим територіям і відміни державної блокади окупованих територій.
Усі можливі «червоні лінії» були перейдені ще до того як Зеленський задумався над потенційним походом у політику. І якщо Зеленський стрибне з «капітулянтського трампліну» екс-президента, то він отримує аналогічні звинувачення і докори, які Петро Порошенко отримував останні роки. Тому дуже важливою є заява Зеленського, що він ніколи не підписав би Мінськ-2.
Та більш позитивна, а не негативна оцінка підсумків «Нормандської зустрічі» зовсім не означає підтримки будь-яких пунктів нових домовленостей. Це лише означає, що у рамці-спадку на «Норманді» ми отримали компроміс, що значно перевершив усі негативні очікування. Ми отримали декілька позитивних моментів як домовленості про припинення вогню, розмінування, обмін полоненими, пункти пропуску, «нічне» ОБСЄ, про сам факт запланованості наступної зустрічі у Берліні за 4 місяці. І якщо Росія не виконає хоча б один з цих пунктів, то не фундаментальні, але негативні компромісики, на які пішли ми, не треба і не можна виконувати. Якщо Путін не піде хоч на якісь компроміси щодо заходів безпеки, то виборів в наступному році не буде. Тому слід очікувати посилення військового, політичного та іншого тиску від РФ. Вони спробують дотискати Зеленського стандартними імперськими методами.
Ми і далі перебуватимемо у точці часткового замороження. Відсутність принципових домовленостей є непоганим результатом, бо ми знаходимось у «Мінському капкані». Тут аби не гірше. Зеленський досяг менше, аніж хотілося б, але значно більше, аніж він міг і аніж ми очікували. Ці складні умови змушують розуміти деякі негативні позиції і деякі негативні рішення команди Зеленського, але це не зобов’язує їх підтримувати.
Що у «Норманді 9 грудня» є негативним та проти чого варто виступати? Проти подарунків з минулого. По-перше, закону про «особливий статус», який в парламенті вже встигли продовжити. Партії Зеленського, Медведчука, Порошенка, а також група Коломойського разом продовжили його дію на 1 рік. Хоча цей закон і є абсурдним. У прикінцевих положенням відзначається, що він вступає в дію після місцевих виборів від 7 грудня 2014 року (п. 2). Також цей закон містить у собі майже усі «червоні лінії», суперечить Конституції України, не пов'язаний з антиросійськими санкціями, є бомбою сповільненої дії і в сукупності є загрозою для суверенітету України. Під час його прийняття знову розповідали мантри про його технічність і неможливість його виконати та тому виникає логічне питання: Навіщо брати на себе весь цей токсичний пакет зобов’язань, якщо в тому нема жодної перспективи? Тобто, це омана. У «Європейській солідарності» голосували за цей закон, бо це їх послідовна позиція і фактично їх напрацювання-спадок. В «Слузі народу» та «групі Коломойського» голосували за цей закон, бо це одна з негативних сторін-вимог «Нормандської зустрічі» 9 грудня. У Медведчука голосували, бо їх цей закон, як і агресора цілком влаштовує. В «Батьківщині» і «Голосі» не голосували, хоча у партія Вакарчука є люди, що виправдовували цей закон у попередні роки. У підсумку небезпечне «мінне поле» цього закону далі буде нам загрожувати, а обіцяне від Зеленського редагування закону поки не видно.
По-друге, «формули Штайнмаєра», що фіксує постійний характер запровадження «особливого статусу» без урахування безпекових вимог. По-третє, згадок про токсичні і неймовірні невигідні для України «Мінські» з приводу підписання яких чергову справу порушили проти Порошенка.
Та події після «Норманського саміту» доводять, що в Кремлі незадоволені позицією Зеленського. І скандал з показом серіалу «Слуги народу» в Росії це доводить. Спочатку вони як і Netflix купляють в міжнародного дистриб’ютора, шведської компанії Eccho rights серіал «Слуги народу» з Зеленським. Ніби-то в якості операції з дискредитації президента України. Хоча зрозуміло, що для режиму Путіна це небезпечний контент через десакралізацію влади. Це розуміли в Білорусі, що також раніше швидко зняли серіал з трансляцій. Після того, як половина росіян завдяки своєму ж телебаченню чує і бачить, що Путін – Хубло (бо для іншої половини цей фрагмент з серіалу вирізали), серіал знімають з ефіру. Що у підсумку? Вдала інформаційна самодиверсія агресора. Який перехитрив сам себе і показав половині країні, що Путін - це Хубло. Тепер перегляди серіалу в Росії лише збільшаться. І певний ефект буде. Не дарма Зеленський заявив: «В кого є ядерна бомба, а в когось «Слуга народу».
Суд щодо націоналізації «Приватбанку» - наступне Зе-випробування
Після небезпечного 9 грудня нас очікує небезпечне 19 грудня. Саме в цей день суд буде розглядати рішення щодо законності націоналізації «Привату». Тому до цього часу варто би б виконати умову МВФ щодо прийняття спеціального закону, що заборонить повернення «Привату» колишнім власникам. Цей законопроект уряд вже вніс до парламенту. Це корисно і Зеленському, і Україні. Незадоволеним, на щастя, буде лише Коломойський. Бо тоді він втратить свій головний козир у стримуванні антикорупційних розслідувань щодо себе, і головний козио для отримання омріяної компенсації.
Відносини між Зе і Коломойським поступово продовжують перетворюватись з статусу «все складно» на статус «розлучення, окремі дивани». Поки що, політику Офісу Зеленського щодо олігарха можна поділити на дві частини.
Перша – це «державний» сектор. Тут є блокада інтересів Коломойського і яскраве тому свідчення ситуація навколо «Приватбанку», НБУ та приватизації. Це наслідок тиску Заходу/МВФ і бажання Зеленського бути незалежним від олігарха реально та інформаційно. Тому так мало кадрових призначень є вигідними власнику «1+1», уряд все більше контрольований Пінчуком, а Богдан з «напівпровідника» поступово стає «стіною». Цим пояснюється деколи істерична і розгублена медійна активність Ігоря Валерійовича. Він намагається створити ілюзорне враження що Зе рухається по його стратегії і курсу. Він пропонує себе в якості посередника, намагається торгувати не завжди реальним впливом і такий шантаж має зворотній ефект та ще більше маргіналізує, послаблює перспективи співпраці. Вже не кажучи про Захід, де його інтерв’ю було сприйнято як хамство. І Зеленський змушений від цього дистанціюватись.
Друга частина – це «приватний» сектор. Тут Коломойським раз за разом отримує багато «солодких подарунків», зокрема, електроенергетичні закупівельні преференції, контроль за «Центренерго», деякі закупівельні потоки в державних підприємствах як «Укрзалізниця» чи держорганах як Міноборони чи Нацполіції. Це вдячність за роль Коломойського під час президентських виборів, плата за стримування від опозиційної поведінки «1+1», Арсена Авакова та контрольованих олігархом народних депутатів. В Зеленського знають, що якщо Коломойського загнати в кут, то він почне боляче «кусатись». Хоч і його інструменти обмежені, шкоди він може нанести більш ніж достатньо. Його розрив з Зе може бути не лише гучним, але й тектонічним. Але «хмари згущуються». Вчора Коломойський не зміг у Раді проштовхнути вигідне йому зниження акцизу на бензин і підвищення на автомобільний газ.
На розрив працюють і домовленості про новий 4-мільярдний транш МВФ, що містить декілька принципових «антиколомойських» вимог. А транш МВФ є не лише засобом збереження макрофінансової та бюджетної стабільності, не лише сигналом для західних інвесторів, але й відкриває шлях для макрофінансової допомоги від ЄС. Зеленському робити дуже складний вибір. Не легший, аніж на «Норманді». Останнє соціологічне опитування продемонструвало, що для українців в обласних центрах більшою цінністю є економічна заможність, а не демократія. Партія весни розуміє, що їй потрібно пережити зимові заморозки.
Олексій Роговик,
політичний експерт та голова аналітичного центру Free Voice IAC,
спеціально для «Гал-Інфо»
