Навесні 2016 року постало питання про створення Антикорупційного суду. Ще тоді воно створило напругу між правлячим класом України та західними партнерами. Від тоді минуло чимало часу. Своє бачення Антикорупційного суду встигли запропонувати і Президент і різні політсили, але спільного, єдиного напрацювання суспільство очікує й досі.
Посол Європейського союзу в Україні Хюг Мінгареллі вважає, що Антикорупційний суд в Україні потрібно створити терміново, адже корупція й надалі залишається серйозною хворобою українського суспільства і шкодить нашій державі не менше ніж війна. В одному із своїх інтерв’ю українським журналістам він заявив, що Україна повинна визначити свою «червону лінію» у боротьбі з корупцією. І це надзвичайно важливо, адже корупція є в багатьох країнах, але скрізь існує ця «червона лінія».
Що ж не так із законопроектом? Ознайомившись із ним політикам та критикам, аналітикам та міжнародним спостерігачам одразу не сподобалось декілька моментів. По-перше, Вища кваліфікаційна комісія суддів буде обирати кандидатів до Антикорупційного суду, при цьому жодних механізмів, які б забезпечували дійсно об’єктивний відбір суддів, не передбачено. Більше того, Громадська рада міжнародних експертів носитиме лише дорадчий характер. Це вкрай обурило міжнародних представників, адже у такий спосіб вони жодним чином не зможуть завадити Вищій кваліфікаційній комісії обирати недоброчесних суддів. Також у Президентському законопроекті «забули» врахувати головні вимоги МВФ. Це призвело до обурення західних партнерів та поставило під сумнів існування безвізу в Україні. Вимоги до України висунув і Світовий банк, який наполегливо попросив не зволікати зі створенням Антикорупційного суду. Платою за невиконання можуть бути 800 мільйонів доларів банківських гарантій, які має надати Україні Світовий банк. Крім того, Україна винна МВФ більше 12-ти мільярдів доларів. Отож, Києву від своїх зобов’язань нікуди не подітися. Проти Президента використали головний його козир – солідарну позицію Заходу, що позбавляє вибору як такого. Та навіть у випадку згоди Президента зробити все згідно вимог, йому заважатимуть депутати Верховної ради, які об’єднались на захист своїх інтересів. Більшість з них відмовляється бачити у вимогах Заходу підтримку України на шляху подолання корупції і наполягають на відмові від зовнішнього управління країною. Безперечно, ніхто не вправі нам вказувати, які закони нам приймати, бо у такому випадку ми втрачаємо свою незалежність. Проте чи сприймати ці поради як тиск?!
Що ж це за вимоги, яких так бояться наші нардепи? Перш за все – це вимога надати Громадській раді міжнародних експертів право блокувати призначення суддів, до яких є претензії. Виконання цієї вимоги автоматично позбавляє можливості призначити «свою» людину, яка працюватиме «на спільне благо». Більше того, Захід вимагає допустити у цю Раду представників не тільки міжнародних організацій, але й МВФ, Світового банку та інших головних донорів нашої країни. Також європейські партнери вимагають не затягувати з повноцінним запуском роботи суду та не завантажувати його справами, які не входять у компетенцію НАБУ. І якщо останню вимогу виконати можливо, то що робити із попередніми трьома?
І поки Прем’єр-міністр України наполягає на власній цілковитій підтримці створення Антикорупційного органу та обіцяє, що у березні парламент може завершити всі процедури, судячи з темпів голосування депутатів та їхньої готовності виконати всі вимоги, є сумніви, що цей орган буде створено у 2018 році. Чому? Бодай з огляду на те, що у 2019 р. нас чекають Президентські перегони.
