Слухай онлайн
Історія

ОУН та УПА в селі Полоничі

1/2
Під такою назвою вийшла четверта моя книга про діяльність ОУН та УПА. Село це – Полоничі (правильно із наголосом на третьому складі!), Буського району Львівської області, мені близьке, так як ізвідти походить мій рід. Тому «копав» я тут глибоко й давно.

З дитинства знав, що брат моєї бабці загинув в рядах УПА й похований на місцевому цвинтарі разом із ще двома побратимами – партизанами. Довший час, а саме до 1991 року на їхній могилі були викарбувані лишень імена, і вже після проголошення Незалежності сини загиблого родича – мої дядьки, додали прізвище їхнього батька. Рівно ж, з іншої сторони, брат мого діда, хоч і не був репресованим чи загиблим, однак теж брав участь в УПА, де підірвався на міні в Карпатах й залишився без ноги , а відтак повернувся додому й проживав легально, згодом був членом районного Братства ОУН-УПА.

На початку двохтисячних років я узявся, почавши від обставин загибелі родича - стрільця Самооборонного кущового відділу, за грунтовне дослідження тематики ОУН та УПА. Мені ще пощастило застати живими й при добрій пам’яті колишніх учасників Других Визвольних змагань Загалом протягом багатьох років перейшов через зустрічі із більш як сотнею осіб – ветеранів, родичів загиблих чи просто свідків тих давно проминулих подій.

З 2012 року почав досліджувати дану тематику в архівних установах. Що стосується села Полоничі, то мною перевірені й опрацьовані усі архівні кримінальні справи відносно арештованих й засуджених мешканців села та справи виселених на спецпоселення до Сибіру членів їхніх сімей. Рівно ж мав й тут змістовні зустрічі із колишніми учасниками ОУН та УПА (першим із них був дідів брат) та очевидців збройної боротьби.

Крім станиці ОУН в селі протягом 1943-1946 років діяли дві боївки – Самооборони та Служби Безпеки Глинянського районного проводу ОУН. Останню очолював «Чайка» (Володимир Макаровський із села Черемошня Золочівського району Львівської області), котрий був добре відомим на терені Золочівської округи ОУН. А в селі Полоничі знаходились її головні квартири. Саме в Полоничах у 1946 році він загинув» та майже цілковито була розбита боївка. Про все це ідеться у моїй першій книзі Боївка "Чайки". Діяльність боївки Служби безпеки Глинянського районного проводу ОУН (б) 1944-1946 р.р. під командою Володимира Макаровського-"Чайки". Львів: "ПП Видавництво «БОНА», 2016—144 с., іл.

***

…Догорали Перші визвольні змагання на Великій Україні. Армія УНР, покинута своїм «союзником» Польщею, що перед тим окупувала ЗУНР, тяжко кровавилась на клаптику подільської землі у боях із червоним окупантом . «І ось відходять, - як писав поет Юрій Липа, - упадають У все рідших розривах гранат Державо, ти була, як огненна злива! Державо, прощай».

У листопаді 1920 року вона, ця Армія переходить Збруч й визвольні змагання фактично програно. Однак штаби не розпущено, у запіллі ворога все ще горить вогонь з Холодного Яру, ще будуть походи, котрі, врешті, трагічно закінчаться десь під Базаром…

А тим часом тут, у Галичині, постає таємна Українська військова організація – організована колишніми офіцерами, котру вже невдовзі очолив полковник Євген Коновалець.

Це міжвоєнне двадцятиріччя УВО-ОУН характеризується шаленим терором проти окупантської польської влади, тут і атентати (президент Войцеховський, міністр Пєрацький), «екси» (напади на банки та поштові установи – «Летюча бригада УВО» Юлька Головінського!), численні судові процеси, над котрими витає арештантська пісня «За муром одцвіли каштани…» на вірш Богдана Кравціва.

«Зродились ми великої години. З пожеж війни і полум’я вогнів. Плекав нас біль по втраті України…». Так ідеться у гімні ОУН, котра постала у 1929 році спочатку паралельно до УВО, а потім і як її фактичний правонаступник по боротьбі «за долю України».

Все це епоха, страшна і славна! Але ось й вона відходить, поступаючись місцем чомусь новому, незнаному, але й очікуваному або, як писав Євген Маланюк, коли «По першій прийшла Друга…».

Вийшовши з міжвоєнного двадцятиріччя загартованим у боротьбі із польським окупаційним режимом оунівське підпілля було приготоване до нових, більш ширших форм боротьби за Українську державу…

Після 1942 року спочатку на Волині, а відтак і в Галичині створюється УПА й розгортає свою активну боротьбу за Україну. Разом з тим множиться та розширюється підпільна сітка революційної ОУН.

Станом на 1941 рік на території лише Львівщини було утворено 700 підпільних станиць ОУН. А на час повернення фронту у 1944 році такі були вже по усіх селах західноукраїнських земель. Після заснування станиць згодом до руху ОУН поступово приєднувалась велика кількість молоді, заразом з тим паралельно утворювались й діяли Юнацька та Жіноча сітки ОУН, котрі також мали свою ієрархічну вертикаль.

Станиця ОУН була найнижчим організаційним осередком Підпілля. Кілька станиць утворювали кущі, котрі, у свою чергу, складали район (до реорганізації з початку 1945 року, як середники, були підрайони). Далі йшов надрайон (до реорганізації - повіт) і так по вертикалі аж до найвищого проводу. Організація поділялась на референтури: Служби Безпеки, пропаганди, господарчу та інші. При кожній станиці були утворені боївки Самооборони, котрі згодом були об’єднані у Самооборонні кущові відділи, а при референтурах СБ – боївки. Це було Збройне Підпілля ОУН. Разом з тим діяла УПА, що мала свою паралельну військову ієрархію, котра чим далі до гори часто-густо перепліталась з ієрархією ОУН. Це була колосальна, без аналогії у світовій історії, підпільно-революційна система, у котрій брало участь мільйони осіб.

Історія збройної боротьби ОУН та УПА займає одне із чільних місць в загальній історії України. Із здобуттям незалежності, а особливо після відкриття засекречених архівів радянських спецслужб, з’явились великі перспективи для детального вивчення історії ОУН та УПА, котра раніше в загальному була закрита й заборонена.

Усі ми знаємо, або принаймні так чи інакше стикались із загальною інформацією про ОУН та УПА. Але часто буває, що докладної інформації про їх діяльність у тому чи іншому ближчому терені, або населеному пункті не так вже й багато. А боротьба з більшою чи меншою інтенсивністю тривала на дуже великій території і навіть тут у ближчому до нас терені її творили конкретні особистості, ті, котрі не залишились осторонь й про котрих принаймні мусимо знати та пам’ятати.

Отже про те, якою була участь села Полоничі у визвольній боротьбі ОУН та УПА ідеться у даній книзі.

Діяльність конкретної станиці, звичайно, слід сприймати у загальному контексті збройної боротьби ОУН та УПА. Була вона наче маленька цятка на мапі Воюючої України. А проте налаштувавши лупу на цю конкретну місцевість можна бодай частково зрозуміти алгоритм їх дій на найнижчих щаблях.

Книгу присвячую пам’яті батька, котрий з дитинства прищепив мені любов до України та історії.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");