Слухай онлайн
Історія

Пристрасті за Андріївкою: 75 років ліквідації комуніста Андрєєва

Приміщення колишньої МТС в с. Мармузовичі, фото автора.
Приміщення колишньої МТС в с. Мармузовичі, фото автора.
Село Мармузовичі, вулиця Центральна, фото автора.
Село Мармузовичі, вулиця Центральна, фото автора.
Священик Микола Кулицький, тюремне фото з архіву УСБУ у Львівській області, перефотографовано автором.
Священик Микола Кулицький, тюремне фото з архіву УСБУ у Львівській області, перефотографовано автором.
Підпільники ОУН Краснянщини. Зліва направо:М. Андрущак-«Верлан» (агент Краснянсьокго РО МГБ «Гора»), С. Береза-«Шишка», П. Дроздовський-«Дуб». Фото: Літопис УПА, Нова серія, Т. 24, С.1157.
Підпільники ОУН Краснянщини. Зліва направо:М. Андрущак-«Верлан» (агент Краснянсьокго РО МГБ «Гора»), С. Береза-«Шишка», П. Дроздовський-«Дуб». Фото: Літопис УПА, Нова серія, Т. 24, С.1157.
Могила І. М. Андрєєва на цвинтарі с. Мармузовичі, фото автора.
Могила І. М. Андрєєва на цвинтарі с. Мармузовичі, фото автора.
1/5
Після прийняття Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 09 квітня 2015 року під його дію щодо зміни назви підпало й село Андріївка Буського району Львівської області. До XVII століття воно називалось Мармузовичі, відтак аж до 1946 року Ферлеївка, після цього радянською владою змінене на Андріївка (російською: Андреевка) на честь убитого директора місцевої МТС (машинно-тракторної станції) комуніста Андрєєва.

За процедурою сільська рада, після громадських слухань, мала внести на розгляд Верховної Ради України пропозицію щодо нової назви села. Однак цього не було зроблено й постановою Ради назву села декомунізовано на Мармузовичі.

Після цього в селі знявся ґвалт й сільська рада прийняла рішення про повернення селу назви Андріївка. У 2016 році Буська районна рада, а цього року і Львівська обласна рада підтримали дане рішення щодо його «перейменування» на честь апостола Андрія Первозванного – тобто, фактично, повернення до попередньої назви села. А тим часом Львівський окружний адміністративний суд задовольнив позов Міністерства юстиції України й зобов’язав Андріївську сільську раду змінити свою назву відповідно до декомунізованої назви села - Мармузовичі, оскільки цього досі не було зроблено.

Так коротко і сухо виглядає хронологія щодо перейменування та повернення назви даного села.

Мешканців села, чи принаймні активну його частину, зрозуміти можна. Що ж, назва гарна й милозвучна. На відміну від прийнятої Верховною Радою. Контраст тут очевидний. І виправдання начебто знайшлось – на честь апостола Андрія Первозванного. Відмежовуючись тим самим від комуніста Андрєєва. Однак, як на мене, тут хоч сотню разів приймай рішення про те, що назва села тепер уже зовсім не походить від уведеного в топонім комуніста топонімічна тяглість від цього не зміниться. А що, коли б убитий комуніст мав прізвище, скажімо, Іванов й село відповідно після цього радянською владою було б перейменовано на Іванівку… Все таки, гадаю, непоганим виходом із даної ситуації було б повернення селу попередньої його назви – Ферлеївка.

Після повернення радянської влади на західно-українські землі у 1944 році по більших селах були утворені, чи продовжували діяти, різні господарські установи, котрі мали б працювати «на благо родіни». Годі казати, що такі відповідальні посади на місцях, як ото директори моторно-тракторних станцій, млинів тощо довірялись з району перевіреним членам партії, котрі брали на себе відповідальність сумлінно поповнювати «закрома родіни». А ще був це так званий «советско-партийный актив», котрий брав справді активну участь не лише у виконання поставлених комуністичною владою, часто нереальних та злочинних по відношенню до селян, господарських завдань, а й у боротьбі, як тоді казали, із «українсько-німецькими націоналістами».

Село Ферлеївка станом на 1944 рік входило до складу колишнього Краснянського району Львівської області. Головними очільниками комуністичної влади тут були перший секретар РК КП(б)У Земляний й начальники райвідділів НКВД/НКГБ відповідно Варака та Сєргєєв.

У селі Ферлеївка діяло Збройне Підпілля ОУН, станичну організацію котрого очолював станичний провідник Адам Постолюк (псевдо Оріх). Крім цього мешканці села займали відповідальні пости на більш вищих щаблях Організації. Наприклад, Мар’ян Башко (псевдо Богдан) займав пост кущового провідника, щоправда у сусідньому кущі, потім команданта районної боївки СБ, Пилип Дроздовський (псевдо Дуб) – кущового військовика, потім кущового провідника, Іван Красіцький (псевдо Максим) та Ярослав Гавур (псевдо Омелько) – чотові Самооборони. Районний провід до кінця 1944 року очолював Павло Сирко (псевдо Лісовий), родом з-під Красного. Загалом же станична організація села налічувала десятки мешканців, включаючи й жіночу сітку. Крім цього також чимало із них перебувало у відділах УПА, у тому числі й на Волині. Заразом із тим на території Краснянського району діяли дві боївки Служби Безпеки ОУН, Самооборона та відділи УПА, останні переважно у південній, більш лісистій, частині району.

Боротьба між радянською владою й націоналістичним підпіллям була жорстокою, нещадною та довгою. Після 1944 року окупантами було арештовано та засуджено кілька десятків мешканців села, серед котрих й священик Микола Кулицький (див. мою статтю «Доля священика Миколи Кулицького за матеріалами архівних кримінальної та особової справ) й виселено на спец поселення до Сибіру більше трьох десятків сімей. Останнім уродженцем села (мешканцем назвати важко, оскільки протягом багатьох років діяв і жив у підпіллі) був уже згаданий вище П. Дроздовський, котрий загинув у 1950 році.

Напади різних підрозділів ОУН та УПА, зокрема й МТС-си практикувались доволі часто. Щодо загибелі Андрєєва, то за радянськими даними:

«Вночь на 3 декабря 1944 года в селе Ферлиевка бандитами было совершено нападение на истребительный батальйон и контору МТС, в результате чего убит директор Ферлиевской МТС - АНДРЕЕВ и бойцы истребительного батальйона: ЦУНГА, КУХАРЬ, ГУЛКА, КУЧМА, КУХАРЬ Мария».

Яким безпосередньо підрозділом Збройного Підпілля ОУН, менш імовірно УПА, був вчинений напад сказати напевне складно. Однак маючи дещицю даних можна думати, що була це або Самооборона з кущовим активом (куди входили й місцеві мешканці), або ж боївка СБ «Черешневого», котра активно діяла у цій, долішній, частині району – в гористій оперувала боївка СБ «Ореста». Саме боївкою «Черешневого» наступного 1945 року в Ферлеївці було знищено приміщення сільської ради й захоплений її секретар.

«Тут ходить по селах боївка СБ, на чолі з Черешневим, є їх около 12-ть чоловік», - так доповідає своєму зверхникові із Краснянського райвідділу НКВД агент «Гора», котрий станом на цей період часу був членом кущового проводу й викритий СБ щойно наприкінці 1949 року та, очевидно, страчений. Сам він був родом із сусіднього від Ферлеївки села Русилів.

Власне протокол допиту Миколи Андрущака – «Верлана» (агента «Гори») є зараз опублікований у серії «Літопису УПА» (Том 23, упорядник Михайло Романюк) й сягає більше ста сторінок. Це направду унікальний документ, котрий в деталях висвітлює діяльність Збройного Підпілля ОУН на терені колишнього Краснянського району Львівської області протягом багатьох років – фактично від 1944 року до кінця 1949 року, тобто моменту викриття й арешту СБ ОУН цього агента-внутрішника.

Втім насправді нападів на МТС у 1944 році було щонайменше два – у вересні та власне в грудні, коли й був убитий директор Андрєєв. Під час першого нападу у вересні загинули троє радянських активістів – мешканців села, у т.ч. й бухгалтер МТС, інші, котрих цієї ночі також розшукували оунівці, у т.ч. і секретар сільської ради, заховались й таким чином уникли розправи. Під час цього нападу працівник МТС, котрому вдалось сховатись, по одній із досліджених мною архівних кримінальних справ свідчить про це так:

«Вночь с на 6 на 7 сентября 1944 г. в 23 часа пришли в с. Ферлеевка бендеровцы, … спрашивали где я, но жена им не сказала где нахожусь я и они ушли. Я находился за стеной в МТС, хорошо их видел в окно и сам мог бежать в поле. Подошло к моей хате 12 бендеровцев, из них два бендеровца влезли в окно, открыли дверь и в дом вошли 6 человек, спросили где я, взяли фуражку и ушли к возу, а затем поехали на возе. Вооружены они были автоматами. Ехали бендеровцы из села Островчик-Пильный или с. Скварява и поехали мимо дома попа Кулицкого, куда мне неизвестно. Из бендеровцев я опознал двоих: один был Красицкий Иван, житель с. Ферлеевка, раньше при немцах Красицкий работал в г. Броды полицейским, второй был Дроздовсикй Филипп Стефанович, житель с. Ферлеевка, его отец был при немцах старостой сельуправы Ферлеевки».

Інший радянський активіст села, котрому теж вдалось заховатись, розповідає про це, у свою чергу, наступним чином:

«Вошли в мой дом, я сидел в фасоли и все наблюдал, из бендеровцев я опознал двоих селян Ферлеевки Гавур Николая Демяновича (бежал из под ареста в 1941 году) и Гавур Славка Васильевича по кличке «Дуб» (его два брата Иван и Владимир арестованы Краснянским РО НКГБ), когда меня бендеровцы не нашли в квартире то соседка К… (арестована Краснянским РО НКГБ) сказала бендеровцам: «Шукайте, он вечером был!»

Другий напад відбувся власне уніч на 3 грудня 1944 року, під час котрого й був убитий директор МТС Андрєєв, один з активістів, котрому вдалось заховатись при першому нападі та стрибки, котрі охороняли МТС.

Голова сільської ради Пастущак, котрий теж у 1946 році, як сексот, був знищений оунівцями, по одній із архівних кримінальних справ коротко свідчить про це так:

«После ареста Матвеева бандиты ОУН-УПА, точно кто я не знаю, убили в селе Ферлеевка … 15 советских активистов, как-то: … директора МТС т. Андреева и семь трактористов МТС, секретаря сельсовета, зам. председателя сельсовета и других» (секретар загинув весною 1945 року, - імовірно при нападі боївки «Черешневого», - П.Г.)».

Ще інший свідок дає уточнення, що убитий директор МТС Андрєєв був членом ВКП(б). Похований він, як і убиті стрибки, на сільському цвинтарі й на могильній плиті зазначено: «загинув від рук українських буржуазних націоналістів».

Власне це уточнення голови сільради - «после ареста» підводить до того, що дані акції оунівців були здійснені як відплата радянським активістам, котрі видавали органам НКВД мешканців села, членів й прихильників ОУН.

Так після повернення радянської влади до кінця 1944 року, тобто менш як за півроку, в селі Ферлеївка було арештовано ряд місцевих мешканців, серед котрих директор школи І. Антонишин, колишні голова та секретар сільської управи відповідно С. Дроздовський та В. Матвіїв та інші, у т.ч й учасниці жіночої сітки - молоді дівчата-оунівки. З архівних даних видно, що «всипані» вони та у подальшому інші арештовані були власне такими активістами, як, наприклад, згадуваний загиблий працівник МТС, котрому при першому нападі удалось сховатись, але не уникнути розправи під час другого нападу, убитий секретар сільської ради тощо.

За розповідями, записаними мною у колишнього політв’язня, останнього ветерана ОУН та УПА цього села пана Ярослава Стеця, під час великої вересневої облави 1944 року село було щільно оточене військами НКВД, з кільця котрої звільняли лише тих, хто не значився у наперед приготовлених списках, складених, очевидно, таки на підставі доносів місцевих сексотів.

Насправді це був лише початок - перший рік боротьби українського націоналістичного підпілля проти окупаційної радянської влади, її репресивних органів та їхніх донощиків – сексотів. Організоване українське збройне підпілля на території колишнього Краснянського району діяло до середини 1952 року, тобто ще довгих вісім років, але чи знають про це у сучасних Мармузовичах чи Андріївці. Питання, очевидно, риторичне…

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");