Як очільниці видавництва, мені пощастило часто спілкуватися з людьми, які багато читають та цікавляться літературою. Проте, якщо вийти за межі звичного середовища, виявляється, українці не такі вже і книгомани.
Так, в Україні щороку збираються чудові книжкові та видавничі події як-от Книжковий Арсенал чи Форум видавців, які збирають купу зацікавлених в літературі людей. Та у проміжках між цими заходами, чи навіть за їх дверима, нас чекає “холодний душ” реальності: 60% українців не прочитали жодної книги за минулий рік. Тож чи справді українців читають так мало? А якщо і читають, то що саме?
Останні два найбільших дослідження щодо читацьких уподобань українців були проведені КМІС та Читомо. За їх результатами можна впевнено сказати, що одним з найбільш читаючих покольні українців є мілленіали та центеніали: люди віком 18-29 років читають найбільше. Також парадоксом українських читачів є те, що полюбляють літературу справді не дуже великий відсоток від загальної кількості населення: але якщо вже книгомани читають, то роблять це доволі часто.
Читацькі уподобання українців справді особливі: в нас інші читацькі звички, ніж в європейців чи американців. До прикладу, серед українців великою популярністю користуються non-fiction книги – тобто, ми читаємо більше для користі. В той час, як за кордоном книгу часто сприймають не як джерело знань, а як спосіб поринути у іншу реальність та розслабитися: там більш популярна художня література. Читають, щоб відпочити, отримати емоції, яких не вистачає в житті.
Також є відмінності навіть у вподобаннях книжкових обкладинках: якщо за кордоном більше книжок у м’якій обкладинці, то в Україні їх сприймають як меншовартісними та нестатусними – більш популярні тверді обкладинки. Умовно, можна сказати, що українців – утилітаристи у плані читання: книги мають бути зручними, не м’ятися та приносити користь.
Та факт залишається фактом: 60% українців не прочитали за минулий рік жодної книжки. З дослідження, яке щорічно проводить Міжнародна асоціація книговидавців, стає зрозуміло, що попит в Україні на книги росте, але він не дуже значний. В 2015 році з тих країн, по яким вдалося зібрати дані, в Україна на млн населення видавалось найменше книжок. Наразі ситуація покращується, проте, Україна все ще залишається однією з найменш читаючих країн Європи. Так, 100% населення не читають в жодній країні світу. Та в інших країнах ситуація все-таки краща. Чому?
Андрій Кокотюха, письменник та автор у видавництві Vivat погоджується, що такий малий відсоток читаючих людей справді є проблемою. Проте, коріння її бачить не у низькому попиті на книги, а у складності доступу до них. “Перший аспект подібної ситуації полягає в тому, що такі події як Книжковий Арсенал чи Форум видавців здебільшого відбуваються лише у певних великих містах. Книжкові ярмарки та події знаходять свого читача і в малих містах, але там вони проводяться значно рідше. По-друге, падіння читацького інтересу пов'язано не з тим, що нація зубожіла. Просто книжковий магазин або інше місце, де представлена актуальна книга, зник з простору сіл і більшості міст, малих і великих. Отже, українське читацьке лихо не в тому, що народ не цікавиться книгою, а в тому, що державна політика не спрямована на те, щоб робити читання та культуру загалом модними для населення”.
Цю думку пана Андрія підтверджує навіть приклад видавництва Vivat. Не зважаючи на те, що ми входимо в топ-три видавництва країни, лише цього року ми змогли відкрити другу книгарню – у Львові. Відкривати книжкові магазини офлайн – складно, адже основною статтею розходів є оренда приміщення: коли магазин онлайн, її просто немає. Саме тому в Україні дуже мало книжкових магазинів: далеко не кожне видавництво може його собі дозволити.
З читацьких звичок українців тішить те, що нашою аудиторією є освічені та доволі молоді громадяни. До того ж, 33% українців зізнаються, що загалом люблять читати, а 92% опитаних погоджуються, що саме читання сприяє саморозвитку. Як очільниця видавництва, можу запевнити, що ми робитимемо все можливе, щоб і надалі робити українську літературу цікавою та доступною читачам.
