Слухай онлайн
Історія

13 травня 1933 року пішов з життя Микола Хвильовий

13 травня 1933 року пішов з життя Микола Хвильовий - український прозаїк, поет, публіцист, один із основоположників післяреволюційної української прози.

Микола Фітільов народився 13 грудня 1893 року у місті Тростянець (нині — районний центр Сумської області), у багатодітній родині. Освіту здобував в Охтирській та Богодухівській гімназіях, з 16 років під впливом ідей «бродячої Русі» Горького працював на заводах Донбасу, намагався займатися політичною агітацією. З початком Першої світової війни він був мобілізований до армії і як рядовий воював на території Галичини, Польщі, Буковини та Румунії.

Після більшовицького перевороту Микола Фітільов повернувся на Слобожанщину, де брав активну участь у встановленні радянської влади — воював проти армії УНР доби Центральної Ради, Української держави Павла Скоропадського та Директорії. У 1919 році він вступив до лав КП(б)У і військову сторінку своєї біографії завершив у складі політвідділу 2-го кінного корпусу Червоної армії на Кавказі.

У 1921 році 28-літній Фітільов переїхав до Харкова, де невдовзі під літературним псевдонімом Хвильовий окремою книжкою вийшла його перша поема «В електричний вік» та поетична збірка «Молодість». У 1923 році вийшла збірка оповідань «Сині етюди», що розкрила Хвильового як талановитого прозаїка. Протягом 1925-30 років Хвильовий проявив себе як яскравий полеміст та організатор літературного життя молодої пролетарської держави: з-під його пера вийшли памфлети «Камо грядеши?» (1925), «Думки про течії» (1926) та «Апологети писаризму» (1926), де він закликав позбутися психологічної залежності від Москви та орієнтуватися на європейську культуру. Це викликало гнів особисто Йосифа Сталіна і наступний памфлет письменника «Україна чи Малоросія?» був заборонений до друку.

Під удар потрапила і Всеукраїнська Академія Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ), створена Хвильовим та його соратниками у 1925 році. Коли 14 січня 1928 року вона «самоліквідувалася», Хвильовий перебував у закордонному відрядженні і міг попросити політичного притулку, проте повернувся й написав «покаянний лист», в якому відмовився від своїх поглядів. Насправді, він і далі провадив свою лінію, спочатку на шпальтах створеного ним у 1929 році журналу «Літературний ярмарок», а потім на сторінках «ПРОЛІТФРОНТу» (1930), що став часописом однойменної організації.

Через сталінський курс на уніфікацію всіх сфер культурного життя, Хвильовий був змушений вступити до лав Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (ВУСПП), давнього ідеологічного опонента ВАПЛІТЕ, який перебрав на себе роль прямого речника Компартії в літературних справах. Остаточний духовний злам письменника відбувся у 1933 році, після відрядження у виморене голодом українське село. Хвильовий не сумнівався у штучності голоду, який разом з арештами української інтелігенції, був покликаний покінчити з українським питанням.

13 травня 1933 року, на наступний день після арешту його найближчого соратника Михайла Ялового, в квартирі Хвильового зібралися драматург Микола Куліш та письменник Олесь Досвітній, а також була присутня його дружина Юлія Уманцева. Після нетривалої розмови вони вирішили звернутися з клопотанням про долю Ялового до прокурора Верховного суду УСРР Лева Ахматова, після чого Хвильовий вийшов до своєї кімнати, де пролунав фатальний постріл у скроню.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ