На VI Всеукраїнському форумі військові письменниці розповіли про війну та літературу.
Замість ручки та олівця - зброя, а замість затишної книгарні - холодний окоп. Такі зміни настали для письменників та письменниць, які з початку війни у 2014 чи повномасштабного вторгнення у 2022 році стали на захист України у боротьбі проти російських окупантів. Такою стала і реальність для нових авторів, які розпочали свою літературну діяльність, перебуваючи у зоні бойових дій або ж упродовж своєї волонтерської діяльності.
Про літературу та війну, національну культуру та боротьбу за неї, слова як зброю та досвід війни розповіли Гал-інфо письменниці та військовослужбовиці Олена Лотоцька та Лідія Ільків.
Чим для Вас стала література з початком військової служби?
Лідія Ільків: “Спочатку це була терапія жіночим поглядом на те, що відбувалося. За фахом я освітянка. Люблю книги, літературу. А з початком проходження військової служби почали з’являтися також цікаві знайомства з неперевершеними люди. І так, щоб не забути усього, вела щоденник ще в 2014 році в учнівському зошиті. А тоді пізніше вже оформила свої записи у збірку”.
Олена Лотоцька: “З початку повномасштабної війни більше часу займає служба. Більше думок і переживань, тому що навіть попри те, що наша частина знаходиться в тилу, деякі наші хлопці все-таки на передових позиціях. Наразі моїх душевних сил, можливостей, емоцій вистачає тільки на те, щоб добре виконувати свою роботу на службі і допомагати волонтерам.
Моя друга книжка “Ангели в намистах” вийшла друком у 2023 році, хоч була написана ще до початку повномасштабного вторгнення. Вона не про війну, а скоріше про те, що потрібно робити, аби війни не було”.
Як військовий досвід впливає на Вашу творчість?
Олена Лотоцька: “Відповім коротко: раптово з війною ти починаєш розуміти цінність того, що колись видавалося неважливим. У цьому контексті так,служба в Збройних Силах України вплинула на те, якими стали мої тексти і що лягло в їхню основу, які сюжети все-таки опрацювалися літературно і стали оповіданнями, новелами, образами”.
Лідія Ільків: “Так, військовий досвід - це найсерйозніший поштовх. Адже йдеться про переживання, емоційні потрясіння, болісні втрати, які також шукають виходу.
Слово взагалі повинно бути у війні на першому місці. Бо спочатку було Слово. І дуже важливо, яке є слово. Воно має бути натхнене, підтримуюче, правильне, доречне. Тому я вважаю, що у нас, на жаль, мало ще робиться в цьому плані. Але ті результати і дії, які вже є, насправді є дуже цінними.
На жаль, немає, мабуть, належної державної підтримки людей, які цим займаються. Але це дуже необхідно, бо я вже стикалася з тим, коли демобілізувалася в 2016 році, коли повертаються з фронту люди зранені, зболені, у якісь міри приречені, їм потрібна інша підтримка: і психологічна, і моральна, і духовна. Вони повинні бути зігріті любов'ю. У найширшому сенсі цього слова, любов'ю суспільства, яке повинно вже готуватися до прийому таких людей, до їхнього повернення”.
Чи у війни жіноче обличчя?
Лідія Ільків: “У війни не жіноче обличчя, але роль жінок у війні дуже важлива. Тому що від матерів, дружин, сестер військовослужбовців і від їхньої енергетики і підтримки залежить доля кожного воїна. Але роль жінок-військових є не менш важливою, адже сьогодні у війську є багато професій, які жінки опановують з легкістю. І своєю жіночою, правильною енергетикою жінка вносить більше порядку”.
Олена Лотоцька: “Війна має обличчя смерті. Війна — це зло. Мій чоловік, кадровий військовий, каже, що війна — це бруд, і я з ним абсолютно згідна. Адже у війні не тільки героїзм, але й дуже багато підступів і зради, болю та інших речей, яких не хотілося би мати ні в своєму житті, ні в житті своїх дітей.
А тому аби наші діти та внуки зростали без війни, ми маємо докласти зараз максимум зусиль для перемоги у цій війні. І ті, хто пише книги під час війни, документує події, створює літопис війни, також робить значний внесок в нашу перемогу”.
Як повинна відбуватись боротьба за свою культурну ідентичність через літературу?
Олена Лотоцька: “Я часто читаю дописи у соцмережах про те, хто які книжки прочитав. І мені прикро, що дві третіх книжок, якщо не більше, які читають наші громадяни, це все-таки зарубіжна література. Мені прикро, що не читають українських авторів, яких у нас дуже багато хороших!
Зараз багато з них перебувають на фронті, і їм вдається фахово писати про війну, свої рефлексії та спостереження. І читачі, які знайомляться зараз з творчістю військових письменників, підтримують не лише самих авторів, але й самі стають поінформованими: вони вже знають, що відбувається”.
Лідія Ільків: “Наприклад, я звернулася до своїх колег і вони безкоштовно переклали англійською і німецькою мовою моє фронтове оповідання. І сьогодні я знаю, що ця моя скромна збірочка вже є у кількох країнах Європи, у Канаді, у Сполучених Штатах, і навіть дійшла до Сенату і до Організації Об'єднаних Націй.
Тобто треба використовувати хоча б найменший шанс розповідати про Україну правдивим оком. Розповідати хоча би про те, що можна, бо, звичайно, не все можна. Потрібно показувати, якою дорогою ціною тримається Україна. І насправді вона вартує того, щоб світ її поважав, сприймав і захоплювався нею. Хай кожен робить те, що може, навіть на макове зерня. І тоді перемога обов'язково буде. Я в цьому переконана!”.
Нагадаємо, що 9 травня у Львові стартував VI Всеукраїнський форум військових письменників. У його межах учасники спілкуються зі своїми колегами по перу та побратимами по зброї та презентують свою творчість читачам.
Для довідки:
Олена Лотоцька – військовослужбовиця Збройних Сил України з 2015. З 1999 по 2014 рік проживала в Криму, а після анексії півострова переїхала до Львова. Авторка збірок короткої прози «Нині зозуля кувала», «Ангели в намистах», а також лауреатка премій Імені Василя Скуратівського, Василя Стефаника, Івана Чендея.
Лідія Ільків - активна учасниця Революції Гідності. У 2014 році розпочала військову службу у медичній роті, учасниця АТО. Сьогодні виконує обов’язки бойового медика, військового психолога на гарячих напрямках на фронті. Авторка книг “Серця калинові”, “До волі дорога”. Цього року також видала фронтове оповідання “Від люті до літа”, яке також переклали англійською мовою.
Розмовляла Марічка Твардовська
