Сьогодні, 29 липня 2020 року, відзначається 155-річчя від дня народження Митрополита Андрея Шептицького.
Він був не просто персоною загальнонаціонального масштабу, але й людиною-епохою, дивився навіть не у завтрашній день, а на декілька днів уперед, дійсно дбав про ближнього, незалежно від віри, національності чи поглядів особи. Своїми діями та словами він значно випередив час, в якому жив. Саме тому гідний бути прикладом для наслідування. Сьогоднішнє свято, перш за все, є сімейним. Відтак є нагода поговорити про родину Шептицьких. Ще давньогрецький філософ Аристотель та китайський мислитель Конфуцій говорили про сім’ю як першу ланку соціальної організації, вплив родини на особистість є незаперечним і фундаментальним. Надзвичайно значимим був і вплив родини Шептицьких на Романа, пізніше Митрополита Андрея. Водночас, кожен представник Шептицьких був особистістю непересічною та своєрідною, з власними цілями та поглядами.
Ян Кантій, батько
Ян Кантій Шептицький, глава родини, був одним із найбагатших, але також і одним із найосвіченіших мешканців Галичини. Ще в молодості проявлявся його інтерес до історії, любив читати і працювати з архівами. Останнє мало вияв і на рівні сімейної історії – він збирав родинний архів, де були документи, датовані навіть XVI століттям. Також у Прилбичах був родинний музей, де зберігалися портрети короля Яна ІІІ Собеського, митрополитів Лева та Атанасія Шептицьких; була й бібліотека, де нараховувалось не менше 6 тис. одиниць літератури. Ян Кантій Шептицький колекціонував військову амуніцію і зброю. Він володів польською, українською, французькою і німецькою мовами, очевидно, на якомусь рівні, навіть латинською. Свої таланти і здібності реалізовував, у тому числі, будучи депутатом Галицького Сейму, а також членом парламенту у Відні.
Перераховане не могло не впливати на ставлення Яна Кантія Шептицького до родини, а особливо – на виховання дітей. Глава родини відзначався неймовірною працьовитістю, з особливим завзяттям працював на благо сім’ї. Відтак і дітей намагалися виховувати в релігійній атмосфері, у аристократичному дусі, формуючи відповідне інтелектуальне та культурне середовище. Софія Шептицька відгукувалась про чоловіка як про людину мовчазну, дещо замкнену в собі, але шляхетну і порядну. Що цікаво, на початках Ян Кантій Шептицький був категорично проти релігійної кар’єри сина Романа і бачив його у світській сфері, але пізніше все одно підтримав синове рішення і усіляко йому сприяв.
Софія з Фредрів, мама
Декілька іноземних мов знала і Софія з Фредрів Шептицька, що вже заслуговує на повагу. Остання була донькою і улюбленицею відомого драматурга Александра Фредро. Гра на фортепіано, літературний хист і талант до малювання – це все належало до її сильних сторін. Малювала, головним чином, святих, а також – портрети рідних. Окрім того, Софія Шептицька любила природу, дерева, квіти, доглядала сад. Була дуже побожною, листувалась із папою, відзначалась багатьма позитивними рисами характеру. Професор Станіслав Тарновський називав її “скристалізованою моральною досконалістю”.
Попри ці таланти й схильності, практично все своє життя вона присвятила вихованню дітей. Любов і повага один до одного, які брати Шептицькі пронесли через все своє життя, чи не найбільше є саме її заслугою. Характерно, що Софія Шептицька дуже мріяла про народження доньки, про що неодноразово згадувала, але виховувати їй довелося п’ятьох синів (ще двоє померли у молодому віці). Оскільки Ян Кантій Шептицький мав багато справ і часто був поза домом, основні турботи щодо виховання дітей та ведення господарства, були саме на її плечах. Перераховане вдавалося їй настільки добре, що у всьому вона була справжнім прикладом для своїх дітей.
Станіслав, брат
На відміну від о. Андрея і о. Климентія, які обрали духовний шлях, Станіслав Шептицький робив військову кар’єру. У цьому досяг значних висот, адже був генералом і не менш знаним політиком та дипломатом. Відіграв дуже значиму роль на фронтах Першої світової війни і прославився як один із найкращих польських військових ХХ століття. Мав досить хороші відносини із імператором Францом Йосифом і не такі хороші із маршалком Юзефом Пілсудським, хоч останній також дуже поважав Станіслава Шептицького. Власне Шептицький, будучи на міністерській посаді, встановив свято Польського війська, яке до сьогодні відзначають 15 серпня.
Головними чеснотами Станіслава Шептицького були відданість та патріотизм. Це відбилося і у його життєвому кредо: Бог, Гонор, Батьківщина.
Казимир, брат
Казимир Шептицький навчався у Кракові, Мюнхені і Парижі, був доктором права. Після навчання пробував себе у домашніх, господарських справах, в політиці, громадській діяльності. Що цікаво, якийсь час перекладав послання митрополита Андрея польською, аби батько міг їх надрукувати. Також навчав маму української мови, бо та хотіла читати звернення сина до вірних в оригіналі.
Згодом Казимир Шептицький також вирішує стати на духовний шлях. Одним із перших випробувань, які випали на його долю в цьому статусі, була опіка над біженцями й Січовими стрільцями в роки Першої світової війни. Тоді, на той момент вже о. Климентій, познайомився з Іваном Франком, який також проходив курс лікування. З обраного шляху о. Климентій не зійшов і до останнього був вірний власним ідеалам, допомагаючи ближньому. У одному з листів, скаржачись брату Станіславу на обшуки, вчинені у монастирі польською владою, записав цікаву, але однозначно фразу: “…працюю тільки веденням монастирських справ і парафією, а політикою займатись не маю часу та й не хочу”. Як бачимо, уже на той час він досить чітко уявляв своє майбутнє та перспективи.
Як наслідок докладених зусиль, о. Климентій став архимандритом монахів студитів. Найвищим визнанням його діяльності можна вважати статус Праведника світу. Цілком відповідали зазначеному вище і риси характеру о. Климентія: сучасники зазначають, що він був надзвичайно сумирним та терплячим. Особливо це відчувалося в присутності Митрополита Андрея, якому о. Климентій виказував особливу шану.
У сім’ї
Про митрополита Андрея Шептицького вже й так написано надзвичайно багато, тому останній акцент у цьому тексті зробимо на декількох моментах у відносинах між Шептицькими, особливих родинних історіях. Попри суттєві ідеологічні розбіжності та відмінні політичні позиції, між братами Шептицькими завжди панувала любов і повага. При цьому, як за життя батьків, так і після цього. Доказом останнього є часті зустрічі, а також регулярне листування.
Станіслав був військовим, о. Андрей і о. Климентій – священиками, а Леон та Олександр займались господарством, були землевласниками, опікувалися, в обох випадках, багатодітними родинами. Однак справи і обов’язки зовсім не ставали перепоною для регулярної комунікації між братами. Останнє було наслідком хорошого і правильного родинного виховання.
Як варіант такого, навіть лайфхак від родини Шептицьких щодо вивчення іноземних мов – аби брати володіли різними іноземними мовами, у родині було прийнято правило один день спілкуватися англійською, другий італійською, третій французькою, потім німецькою і ін. Софія Шептицька адресувала синам листи польською і французькою. Ще більше зміцнювала сімейні відносини традиція збиратися у батьків на великі свята – Великдень і Різдво. Подібних практик існувало багато і кожна з них була додатковою цеглинкою, що вибудовувала міцний мур сімейного затишку й поваги у родині Шептицьких.
Євген Гулюк, Духовна велич Львова
