Олександр Бандера - брат Степана Бандери, доктор політично-економічних наук, закатований в Аушвіці польськими співв’язнями.
Учора, 25 березня, виповнилося 107 років від дня його народження.
У сім'ї Бандер було семеро дітей. Четверо братів - Богдан, Олександр, Василь, Степан та троє сестер - Марта, Володимира та Оксана. Усі вони стали діячами націоналістичного руху. І усі вони за це отримали покарання - хлопці були убитими, дівчата заслані у радянські табори.
Олександр народився 25 березня 1911 року. Вчився в Стрийській гімназії та в агрономічному відділі Львівської політехніки у Дублянах.
Був членом старшопластунського куреня «Червона Калина». У 22 роки став членом ОУН. За постановою Проводу ОУН навчався у Римській Вищій школі економічно-політичних наук. Там отримав вчений ступінь доктора політично-економічних наук.
У Римі працював у тамтешній станиці ОУН. Одужився з італійкою Марією Доміні.
Під час німецької окупації перебував у Львові.
1941 року німці заарештували Олександра й відправили до Краківської тюрми, а звідти у німецький концтабір Аушвіц (в'язничний №51020), побудований в окупованій Польщі. 23 липня 1942 року замордований польськими наглядачами. Олександрові був 31 рік.
Ось як у своїх спогадах описує це його співв’язень - Борис Вітошинський:
"...Олександер був слабшого здоров’я, ніж Василь (ще один брат Бандера, якого теж відправили до Аушвіцу, де закатували, як і Олександра, - ред.), бо вже на другий, або третій день побуту в таборі, побитий, ледве волік ногами. Остаточно поляки закатували його теж при «нойбав». При цій будові, побіч звалищ цегли, стояла велика скриня для розроблювання вапна й цементу, така, яку, звичайно, приготовляють при всяких будовах майстри-муляри. Олександрові польські «політичні в’язні» наказали піднести штани повище колін, скинути черевики та ногами місити цемент з вапном. Це було рівнозначне з його загладою. Під час того, коли він виконував цю роботу, побої не кінчалися, а посіпаки кілька разів його цілого кинули в цемент і вапно. Чорний від побоїв, скривавлений, з піною на спалених устах, він просив дозволити йому напитися води з бочки, що стояла під краном. Посіпаки схопили його тоді за ноги і кинули в бочку. Майже неживого витягнули щойно по хвилині. Ніхто з нас не міг йому ніяк помогти... Наступного дня Олександер не вийшов на роботу. Його відправили до «кранкебав» — так звана лікарня, що не була нічим іншим, як місцем остаточного знищення людини. Там він незабаром і помер. Вже багато пізніше ми довідалися, що Олександер помер на декілька днів скоріше за свого брата Василя”.
Дружина Олександра - Марія Доміні була родичкою італійського міністра Чіано Галеаццо (який також доводився зятем Беніто Муссоліні). Довідавшись про смерть свого чоловіка, Марія звернулась до італійського уряду, який надіслав запит у Берлін, що змусило адміністрацію концтабору Аушвіц розмістити українців в окреме приміщення й виводити на роботу окремою бригадою, щоб унеможливити зіткнення з поляками.
Проект: Локальна Історія.
